ЩАВНИЦКЕ «подзвонне»

Олександр МаслейЛЕМКІВСКА СТОРІНКА2011-02-25

{mosimage}

Нихто не пам’ятат, коли зачав бити дзвін в Щавнику, але напевно чути го быво од Яворини Криницкой до Пустого Верху і од Чертижа аж по Три Кіпці і не лем, бо довгы рокы по акциї “Вісла” щавничане чули, як він бив на выгнаню і то в їх “кишенях”.
Дивне то, але правдиве.
Найбільший дзвін церковни є з 1707 року, єдны пам’ятают, же на ім’я му Петро, а іншы, же Володимир. Церква в Щавнику стоїт по середині села. Щавничане барз любили і дбали о свою святиню.

На правим боці нав вымалювали велику панораму хрещеня Руси 988 р., на які видно, як князь Володимир і кияне принимают хрест. По лівим боці – Страшний Суд.
Коли дзвонили на Службу Божу – сходили ся до церквы, товды найперше заходили до жерева, яке быво побіч, напити ся щавы. По Службі тіж. Ба, як будете даколи в Щавнику, скоштуйте або зьвідайте ся старшых, як она добри смакує.
Вшытко зачало ся на весну 1946 року, коли до села приїхав аґітатор з “країни найбільшой щасливоcти”, такі гарді позберани, оголени, пахущи “одеколоном”, а яку мав крас бесіду, а што не обіцював! Денекотры повірили і записали ся на выїзд до “совітів”.
Можу сміво повіси, што од того зачала ся чыста бреверия. Тоты щавничане, котры хотіли выїхати до “совітів”, мали замір взяти зо собом церковны дзвоны і не лем. Тоты, котры ся лишали, не хотіли їм нич дати. Треба быво найти якеси розвязаня. Добесідували ся, што тоты, котры лышают ся в селі, заплатят грошами тым, што выїжджают. Якеси розвязаня быво, лем гроши не быво. Подумали ґаздове і поїхали до банку по позычку, взяли грошы, сплатили “совітів”. Тай добри ся чули, як чули недільний двін на селі.
Остатні раз дзвоны задзвонили щавничанам в Щавнику на акцию “Вісла” 15.06.1947 р. Повезли щавничан під Легніцу по Патоках, Модлах, Шпротавах (хоц нашы до гнес радят Шпортавах) і Хоцяновах (а нашы радят Качановах). До гнес нашы вжывают німецкых названь місцевости, фрас го знає чом? Не довго чекали щавничане “подзвонного”. Вшыткы уряды добри знали, де їх выганяли. Більшіст давных щавничан нашли роботу в державных лісах. Коли приходили до каси по пасок і грошы, щавницки дзвін дзвонив в “кишені”, треба быво сплатити позычку уцтиві за уцтивіст. І так то што місяця сплачали щавничане своїх “совітів” г банку.
А в Злоцким, де быва парохія, діяв, о диво, польский “Комітет церковни”, які в 1949 році продав єден щавницкі дзвін до костела в Мушыні. Пришли рокы 90 двадцетого столітя, комуна хпала. Єден щавничан міцно домагав ся, штобы оддали його землю і ліс, котри быв в державним маєтку. Довідав ся, што його землю AWRSK (Agencja Własności Rolnej Skarbu Państwa – ред.) юж продала.
– Як то!? – голосно кричав на комісиї.
– Не зналисме вашого місця перебуваня, – повідат з усміхом урядник.
Дивне то, але правдиве.

“Наше слово” №9, 27 лютого 2011 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Лемки

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*