Ярослав Присташ ■ ПОДІЇ ■ 2011-04-30
{mosimage}
Перед концертом
Їду до Бань- Мазурських, ґмінного центру, де знаходиться моя парафія. У місцевому будинку культури має відбутися шевченківський концерт. Заходжу до ще порожнього залу. Жінки клопочуться біля кухні й декорують глядацьку залу. Усі зайняті – давно такий концерт не відбувався.
– Як ці прапори поставити? – питає одна.
– Треба якось прикріпити? – каже друга. Данута Прухницька прив’язує їх на сцені, їй допомагає Христина Труш.
– Виглядає добре, – оцінює Томек Кардель, який чаклує при музичних приладах. Він відповідає за озвучення і музичну окрасу концерту.
Помалу сходяться люди – після богослужіння й панахиди за Тараса. Займають місця. Бачу багатьох знайомих. Вітаюся. Організатори роздають спеціально підготовані на захід значки з Шевченком.
Концерт
Зал ущерть заповнений, позаду ще стоять глядачі. Починається. Відкривають дійство Ярослава Хруник і Богдан Хомин. Після привітання офіційних гостей художню програму починають діти з місцевого пункту навчання української мови. Вони декламують і співають. Вражає мене Оксана Гнилиця, коли сильним голосом емоційно говорив “Розриту могилу”. Мороз іде по шкірі, коли чую від молодої дівчини: “Ой Богдане, Богданочку, / Якби була знала, / У колисці б задушила, / Під серцем приспала”. Після виступу хвалю дітей, коли бесідую з відповідальною за підготування вчителькою Д. Прухницькою. Вона дуже схвильована виступом, але задоволена: усе вдалося. Коли хвалю О. Гнилицю за вірш, Б. Хомин підсумовує: “Це – талант”.
Тимчасом на сцені виступають місцевий ансамбль “Зорепад”, хор “Камертон” з Ґіжицька під дириґуванням Вікторії Петюк і співоча група “Ізпрежди віка” з Ольштина. Усі мали теж у репертуарі пісні на твори Т. Шевченка. Помічаю, що хор має вже сильніші голоси, ніж колись, і співає більш упевнено. Закінчення концерту – традиційно – спільним “Заповітом”.
Перед входом до залу оглядаю міні виставку, присвячену Т. Шевченкові. Її підготувала Д. Прухницька. Експонати надали мешканці села.
– Це мій знімок з Канева, – хвалиться дружині Б. Хомин і показує світлину могили. Жінка зчудована.
На закінчення, зокрема, слово взяв віце маршалок Вармінсько -Мазурсь кого воєвідства Ярослав Слома. Він пригадав, що місцева воєвідська влада була першою, яка засудила акцію “Вісла”.
500 вареників
Отець Павло Старух радіє, але мусить їхати до Круклянок відправити Службу Божу, – тож не залишиться на всьому концерті. Жінки ще нагодовують його варениками. І мене частують.
– Скільки вареників ви зробили? Буде 500? – питаю одну жінку.
– Ой так, усі зробили по 100, 150 – то, певно, стільки буде, – відповідає.
Усі хвалять священника, як ініціатора концерту, і просять, щоб потім повернувся.
– То заслуга отця, – каже Ярослава Артимович.
– Трішки Бані відродилися, це – завдяки турботі о. Павла, – додає Х. Труш. Коли його питаю про це, він скромно перекидає відповідальність за цю всю “авантюру” на інших. Парафіяни, однак, своє знають і не дають мене “обманути” – доцінюють роль священика.
Після всього задоволена громада помалу опорожнює зал. Я роздаю “Наше слово” і матеріали про перепис населення. Обмінююся зі знайомими враженнями та прощаюся.
Гостями на концерті, зокрема, були: Ярослав Слома – заступник маршалка Вармінсько -Мазурського воєвідства, Анджей Цьолек – ґолдапський староста, Ришард Боґуш – війт ґміни Бані -Мазурські, Кристина Коколюс – голова ґмінної ради в Банях- Мазурських, Йосип Маркевич – війт ґміни Будри, Іван Пік – голова Мазурського відділу ОУП.
“Наше слово” №18, 1 травня 2011 року {moscomment}
