Тадей Карабович ■ ГРОМАДА ■ №22, 2017-05-28
У Холмі відзначення пам’яті Тараса Шевченка традиційно відбувається в травні, у період пасхальної радості Воскресіння. Це, як правило, також початок буйної весни і Провідної неділі церковних поминків померлих предків.
На Холмщині залишилося багато незахищених цвинтарів усюди там, де були українські парафії та православні поселення. Священики Люблінсько-Холмської єпархії Православної церкви, зокрема з Холма, Володави та Грубешева, не встигаючи відвідувати православні цвинтарі на Провідну неділю, їздять з поминальною молитвою у наступні дати після неї майже до Зелених свят. Поминання пам’яті Т. Шевченка на Холмщині у травні, мабуть, завершує всі Шевченківські свята, організовані українськими організаціями в Польщі.
У неділю, 14 травня 2017 р., у місті Холмі, яке має таку визначну українську історію, відбулися урочистості, присвячені Т. Шевченку. На Холмщині ці відзначення мають давню традицію і називаються Шевченківськими святами. Організатором заходу був Холмський відділ Українського товариства, при допомозі православної парафії Івана Богослова у Холмі, Холмського центру православної культури і Братства православної молоді. Безпосереднім ініціатором святкувань залишається голова Українського товариства у Любліні д-р Григорій Купріянович, який і вів цей важливий для української громади Холмщини захід.
Урочистості Шевченківського свята попередила недільна Божественна літургія і панахида за Тараса Шевченка у кафедральному соборі Івана Богослова у Холмі, яку відслужив парох о. Іван Лукашук. У проповіді та зверненні до парафіян, а також прибулих до Холма гостей, він наголосив на важливості свята для українців Холма та взагалі генія Тараса Шевченка української тотожності.
Після літургії в Холмському центрі православної культури на вул. Сенкевича відбулося Шевченківське свято, у програмі якого були: декламація творів Кобзаря дітьми та молоддю з Холма і Любліна, доповідь поета Тадея Карабовича «Тарас Шевченко – наша літературна велич і Холмщина», концерт-дебют у Холмі українського дитячого ансамблю «Люблінська веселка» під керуванням Магдалини Яким’юк, концерт пісень у супроводі бандури у виконанні учнів Комплексу загальноосвітніх шкіл № 2 ім. Маркіяна Шашкевича в Перемишлі та виступи запрошених гостей.
Слід відзначити, що глядачі, які вщерть виповнили світлицю Холмського центру православної культури, щирими та бурхливими оплесками нагороджували всі виступи. Першими виступили діти й молодь української недільної школи у Любліні. Вони читали твори Т. Шевченка. Гарні декламації, вишиванки та неповторні хвилини з поезією Кобзаря – це успіх не лише української недільної школи, як підкреслив, ведучи свято, д-р Г. Купріянович, але також батьків, які ретельно підготували своїх діток до виступу.
У доповіді Т. Карабовича про Шевченка прозвучали три теми літературного портрету Кобзаря: тема творчості Тараса Шевченка на тлі української літератури, велич автора «Розритої могили» і «Трьох літ» як найбільшого українського поета, а також присутність Т. Шевченка на нашій Холмщині. Власне творчість Кобзаря була цією благодатною силою, яка будила свідомість українців загалом, а на Холмщині зокрема, і надавала тій свідомості національні риси й українську тотожність. Т. Шевченко у 1850-ті рр. позитивно віднісся до пропозиції Пантелеймона Куліша (1819–1897) реформувати український правопис. У зреформованому 1860 р. українському правописі, який тоді називали «Кулішівкою», був надрукований «Кобзар» Т. Шевченка (абеткою, у який не було церковнослов’янських літер). Потім російська царська влада її заборонила. Цю лінію розвитку українства продовжив у ХХ ст., спираючись на традицію Тараса Шевченка, митрополит Іларіон (Іван Огієнко), який, очолюючи Автокефальну православну церкву у Холмі, запропонував для богослужінь на Холмщині та Підляшші літературну українську мову. Це було зверненням до традиції Кобзаря, який вважав, що українська мова є найбільшим надбанням і скарбницею українців як народу. Це також була сакралізація рідного, до якої дійшов сам Шевченко. Його переклади псалмів були здійснені живою українською мовою. Т. Шевченко у ХІХ ст. вважав, подібно як і митрополит Іларіон у ХХ ст., що лідери нації не можуть пропонувати перехідних періодів для розвиту національної ідеї, тому що перехідні періоди, з погляду антропології, сповільнюють розвиток нації.
Суттєвим моментом холмського Шевченківського свята були виступи українського дитячого ансамблю «Люблінська веселка», заснованого в українській недільній школі у Любліні під керуванням Магдалини Яким’юк. Натомість концерт українських пісень у супроводі бандури був справжньою духовною насолодою для присутніх. Пісні виконували дівчата Комплексу загальноосвітніх шкіл № 2 ім. Маркіяна Шашкевича в Перемишлі. Презентацію співу дітей з «Люблінської веселки», а згодом виступи юних бандуристок з Перемишля д-р Г. Купріянович назвав соборністю Холмщини та Перемишльщини. Традиція гри на бандурі і співу пісень на вірші Т. Шевченка в Перемишлі чи загалом у Галичині має давні корені. Тому перемишльських бандуристок так тепло зустрічали холмщани, які прийшли на Шевченківське свято у Холмському центрі православної культури.
З нестандартним словом звернулася до присутніх голова відділу ОУП у Перемишлі Марія Туцька, яка сказала про українську присутність на рідних землях у контексті 70-ї річниці Акції «Вісла». Вона поділилася також радістю, що перемишляни, які приїхали до Холма з концертом, зможуть після завершення свята покласти квіти до меморіальної дошки на будинку Михайла Грушевського (1866–1934), де він народився. Будинок цей знаходиться неподалік православної церкви Івана Богослова. Голова Українського товариства у Любліні д-р Г. Купріянович підкреслив високий рівень виступів і нагородив усіх виступаючих книжкою про Михайла Грушевського «Син Холма», виданою в цьому місті. На завершення Шевченківського свята пролунав Шевченків «Заповіт», виконаний традиційно всіма присутніми. ■
