Розмовляли Наталя Кравчук і Марія ПаньківКРИНИЦЯ2010-06-25

{mosimage} Розмова з Анною Поляруш-Андрушкевич – митцем і творцем ляльок

Уже перша зустріч із Вашими ляльками, показаними у Варшаві в Державному археологічному музеї, викликала захоплення ними й зацікавлення їхнім творцем. Пізніше Ви приїхали до Варшави і вже протягом трьох років мешкаєте тут. Чи поїздка в Польщу – це Ваш перший виїзд за кордон?
-Ні, я вже раніше мала деяке уявлення про закордонний світ, бо разом з театром побувала в багатьох країнах Європи. Цей досвід зараз став мені у пригоді.

{mosimage} Як лялька ввійшла у Ваше життя й зайняла в ньому важливе місце?
-Я вже давно зауважила, що в моєму житті ніщо не відбувається випадково, усе має логічну послідовність. Спочатку я закінчила художню школу, мріяла стати дизайнерм. Однак цю мрію мені реалізувати не вдалося, адже це специфічне й закрите середовище, доступне не кожному. Та, незважаючи на цю невдачу, загалом мені пощастило: я закінчила театральну режисуру під керівництвом народного артиста України Юрія Муравицького, потім у Театрі маріонеток працювала з чудовими людьми: знаменитим режисером Михайлом Яремчуком і його дружиною Тетяною, які створили сприятливу атмосферу для того, щоб творити. Коли я працювала в театрі, мене завжди манив таємничий світ ляльки. Під час вистав я спостерігала, як ці мовчазні прототипи людини, озвучені акторами, були здатні заворожити публіку (дорослу й дитячу). За допомогою ляльки мож на висловити, переказати багато, викликаючи різні почуття й емоції. Лялька для мене – це символ, метафора.

Якою була Ваша перша лялька?
-Першим моїм ляльковим витвором було Серце. З нього все й почалося. Тепер воно супроводжує всі мої театральні вистави, немовби нагадуючи глядачеві, де шукати правди.
Мені хотілося створити українську ляльку, але не фольклорну, а в гротескному стилі. У дитинстві багато часу я проводила на селі й була учасником різних цікавих традиційних свят, наприклад, таких, як Івана Купала, Різдво, “старий” Новий рік та інших. Вони були насичені костюмами, піснями, щедрівками, традиційною кухнею, веселим настроєм і красивою українською мовою. Але з часом цього не стало і мені захотілося відтворити той веселий і добрий настрій українців через образи, створені відомими письменниками України, тобто такі постаті, як Наталка Полтавка, Одарка, Стецько, Дід Панас, Солоха, Дід Миколайчук, Козак Мамай та інші. І до цих пір я з радістю виконую такі ляльки з текстилю.

Мабуть, оживити ляльку – справа непроста? Може, для цього треба бути чародієм?
-На мою думку, найсильнішою чародійною силою в цій справі є любов до свого маленького творіння, навіть більше: важливо закохатися в нього. Тоді ця лялька не тільки оживе, але й зможе викликати відповідні почуття. Сила любові здатна творити найнеймовірніші чудеса.

Чим Ви займаєтеся в Польщі як митець? Як Ви віднайшли себе тут?
-Створила театральну майстерню “Ані-Руш” при Творчій лабораторії у Варшаві. Займаюся сценографією, проектую костюми і роблю ляльки, а також працюю з групою здібної молоді, якій передаю свої вміння. Разом ми створюємо театральні ляльки і маріонетки. З великим зацікавленням публіка сприйняла мою авторську виставку ляльок до казок Г.-Х. Андерсена. Поставили спектакль “Дюймовочка для родини” на авторську музику польського композитора Патрика Гунковського. І так створили польсько-український проект “Андерсен”. Між іншим, крім текстильних ляльок, я роблю також і порцелянові фіґурки. Це дає мені нові можливості вираження задумів.

Чи Ви виступаєте з ними?
-Ні, тільки виготовляю на замовлення. На щастя, з цим проблем не маю.

Як замовники Вас знаходять?
-Цьому сприяє Інтернет. Я не потребую спеціальної реклами, бо ті, хто вже мене знайшов, переказують інформацію далі.

Уже три роки Ви спілкуєтеся з поляками, передусім митцями (художниками, музикантами, артистами). Чи можете порівняти ментальність поляка й українця?
-Порівнювати не буду. Головне – відчувати, що тебе сприймають і цінують як людину, що ти потрібна. За весь час перебування тут я не відчула ніяких прикростей від поляків. На мою щирість вони відповідають взаємністю. Звичайно, не все йде гладко, адже життя завжди ставить нас перед новими завданнями чи проблемами. І це не залежить від того, де ти живеш, а від того, яку дорогу обрав. Я входжу в різні середовища, і не тільки мистецькі: адже треба постійно розвиватися, пізнавати життя в його різних аспектах. Мене в Україні вчили, щоб усе робити добре і не халтурити. А ручна творча праця вимагає великого вкладу часу. І якщо я берусь за роботу, то для мене важливо, щоб зробити добре, з гарними ефектами, щоб це мало право на існування.

Робота роботою, але зараз починається літня пора – час відпочинку. Чи Ви вже щось запланували?
-У Польщі зі мною дві мої доні. Старша – 10-річна – вчиться в школі. Вона поїде в табір, а я працюватиму і займатимусь молодшою, 6-річною. Ось такі поки що плани.

А як Вам вдається зберігати рідну мову й традицію?..
-Вдома маємо українську літературу, старша донька читає вголос для молодшої, маємо різну українську музику, з задоволенням слухаємо її, якщо щось цікаве і новеньке з’являється в Україні, ми все збираємо до своєї колекції. Також їздимо в Україну, спілкуємося з друзями і родичами.

Які творчі мрії Ви маєте?
-Хочу створити тут театр зі своїми ляльками. Щоб майстерня “Ani-Rusz” розвивалася, і я могла показати у Варшаві та Києві весь свій творчий діапазон.

Тож щиро бажаємо, щоб збулися всі Ваші мрії – і творчі, і особисті.

“Наше слово” №26, 27 червня 2010 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Криниця

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*