САМО(ВИБОРЧИЙ) захист

Павло ЛозаПОДІЇ2010-10-29

Дехто вважає, що вища явка під час виборів не впливає на поліпшення якості життя. Приклади цього є в різних державах, де явка була високою, а демократія кульгає. Однак у випадку української меншини активність на самоврядних виборах і голоси, віддані за наших кандидатів, у майбутньому можуть позитивно вплинути на наше функціонування.

Переважно вимірним ефектом того, чого можемо досягти у своїх справах, “чи маємо користь з наших людей, залежить від самого кандидата і чи діє він активно для нашої громади”, – каже Ксеня Довгань-Доманська, голова гуртка ОУП у Любині. Так підказують нам і на різних акціях, реалізованих неурядовими організаціями, де радять, щоб виставляти в кандидатів та голосувати за тих людей, кого знаємо, або які вже перевірилися.
– За попередньої каденції ми мали нашого віце-старосту – і це була вимірна користь: було кому підказати, як зробити різні проекти, він домовлявся на розмови, саме за його старостування на кошт міста ми відремонтували домівку, а коли приїжджали делеґації з України, для нас були організовані зустрічі, – включається в розмову голова Зеленогірського відділу ОУП Стефанія Яворницька. – Немає навіть дискусії, чи наша людина – це користь для нас: бо якщо це свідома людина, не боїться себе та ще має багато іншого позитивного, то вона нас рекламує, а треба себе популяризувати, щоб у розумінні братів- поляків ми не були другою категорією. Наше фінансове забезпечення передусім залежить саме від самоврядних установ, починаючи від найнижчого рівня по воєвідський сеймик. А гроші для нас є, якщо ми присутні: бо інакше про нас не говорять. Цей принцип може підтверджувати ситуація в Зеленій Горі, де члени різних національностей створили навіть Конвент національних меншин, проте, на жаль, сьогодні жодна меншина не отримує з міста ні копійки, – не приховує невдоволення С. Яворницька.

Проблема – мати, але не мати
Часто говориться про “наших” кандидатів, але можна також почути, що для української справи “це не переклалося на результати”.
– Буває, що навіть ті наші, які сьогодні є депутатами при самоврядних установах, після виборів уже не захищають наших справ, не виносять їх і не наголошують. Тому й не знаю, чи можна їх назвати “нашими” кандидатами, – продовжує думку голова Зеленогірського відділу. Це ж підтверджує і Єлизавета Кремінська, голова Поморського відділу ОУП та додає, що трапляються ситуації, у яких виступає конфлікт інтересів і де “часто проекти, затверджувані містом, є поза повноваженнями воєвідського сеймику”. У Ґданську, у якому українська громада випрацювала своє реноме, – адже багато років її члени допомагають, скажімо, при організуванні багатокультурного заходу “Ґданські біографії”, – сьогодні на складені проекти переважно отримують фінансування:
– А цього року на Молодіжний ярмарок ми отримаємо максимальне фінансування: скільки хотіли, стільки й дістанемо, – радіє голова Поморського відділу ОУП. Однак якщо йдеться про загальні дотації на меншини, то ситуація на Помор’ї напевно є гіршою, ніж у Вармінсько- Мазурському воєвідстві, де існує окремий бюджет для фінансування меншин. Створенню такої сприятливої ситуації на Мазурах, безперечно, допоміг факт, що головою мазурського сеймику була наша людина. Це підкреслюють і в Ґданську, і в Зеленій Горі: “Ми не маємо такої своєї людини, тому й не маємо можливостей”.

Кандидати… та майбутнє
У Любині представники ОУП вирішили, що спільно з лемківською громадою висунуть одного кандидата до ради воєвідського сеймику. Ним став Адам Вев’юрка. Адже один кандидат у результаті може набрати більше наших голосів. “І навіть якщо не вдалося б йому увійти до сеймику, то будуймо свій капітал на майбутнє”, – пояснює К. Довгань-Доманська, голова гуртка ОУП у Любині, яка вперше кандидує до Ради міста Любина. Тут до ради подав кандидатуру ще один українець, проте вже з іншого виборчого списку. Вони стартують з різних списків, що збільшує шанси – “і якщо нас увійшло б до ради двоє, то зможемо зробити більше”, – міркує К. Довгань-Доманська. Голова відділу ОУП у Зеленій Горі С. Яворницька йде у виборах до Ради міста Новоґрода-Бобжанського. З її спостережень виникає, що політичні партії щораз більший виборчий потенціал бачать у меншинах. Можливо, засвітилося в головах політиків, що серед меншин також є виборці і про їхні інтереси також треба дбати.
А чи силою не треба б виставляти одного кандидата для меншин? У Ґданську це не реально, бо й сила (кількість членів меншин) замала, проте “в майбутньому можна було б і, можливо, треба було б про це подумати?” – задумується С. Яворницька. Поки що в Зеленій Горі на сьогодні меншини домовилися на розмову з кандидатами на мера міста і голову сеймику… А це також добрий спосіб захищати себе.

“Наше слово” №44, 31 жовтня 2010 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Події

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*