«Розраховую на незмінність клімату»

Павло ЛозаПОГЛЯДИ№9, 2016-02-28

Розмова з Іваном Піком, колишнім головою Мазурського відділу Об’єднання українців у Польщі

Павло ЛОЗА: чому Ви склали повноваження голови Мазурського відділу ОУП?

▲ Іван Пік. Фото автора статті
Іван Пік. Фото автора статті

Іван Пік: Я вже 18 років працюю в ОУП. Для людини, яка головує частині організації, створює напрямки дій та має ряд обов’язків, це значить багато зусиль. А треба сказати, що наші заходи є високого рівня і вимагають багато часу для підготовки. Праця в ОУП – це громадська діяльність. На щастя, у відділі є команда людей, з якими можна реалізувати багато ідей.
Думаю, що людина, яка роками функціонує на суспільній ниві, звикає до свого способу праці. Тому, може, часом треба просто свіжого погляду, який введе щось нове. Надіюсь, що так буде й у нас. Я сам запропонував на голову Катерину Поливчак, бо вважаю, що це людина, яка справиться з потребами організації. Це людина, зорієнтована у громадській роботі і живе справами української спільноти не лише в нашому реґіоні. А я, як і інші, декларую їй у всьому допомагати. Бажаю їй тільки успіхів. Також хочу всім діячам і волонтерам, з якими я, як голова, мав нагоду співпрацювати, щиро подякувати.

Якщо підсумувати пройдений шлях, скажіть, будь ласка, чого, на Вашу думку, досяг відділ за часів, коли Ви у ньому головували?
Я починав працю 1997 р. як голова гуртка, а 2000 р. став головою новоствореного Мазурського відділу з осідком у Ґіжицьку. До того часу центр місцевого ОУП був у Венґожеві. наша діяльність була спрямована передовсім на дітей. Завжди підкреслюю, що саме вчителі в пункті навчання української мови в Ґіжицьку вперше зорганізували свято дитячої творчості. Це було 1996 р. Через рік ми, як ланка ОУП, стали організовувати дні української культури. Потім, уже як відділ, почали улаштовувати концерти духовної музики. Вперше вони відбувалися в Ґіжицьку. Ми їх провели разом з місцевою греко-католицькою парафією. Пізніше розширили цю ідею на Ґіжицький, Венґожівський та Ґолдапський повіти. Кошти на захід зростали. Виходячи з подією на інші повіти, ми могли здобувати фонди не лише в Ґіжицьку.


Як виглядає зараз Мазурський відділ ОУП?
Він нараховує п’ять ланок, які є у Венґожеві, Банях-Мазурських, Круклянках, Видмінах та Ґіжицьку. Як видно, відділ – невеликий. Найстарший захід – це «Купальські ночі», які організує ланка в Круклянках. Пізніше почалися в Ґіжицьку дні української культури і свято духовної музики. Нова ідея – це фольклористичний вечір «Відлуння» у Видмінах. Тепер спільно з греко-католицькою парафією у Венґожеві організуємо огляд колядок та вертепів, який починався в Банях-Мазурських. Саме тут улітку відбуваються «Барви української культури». В Ґіжицьку ми вирішили поділитися заходами. Дні української культури влітку організує ланка, а Мазурський відділ ОУП відповідає за осіннє свято духовної музики. Треба так само згадати про ініціативи для дітей, які вивчають українську мову. Це свято дитячої творчості. Після нього наші діти виїжджають на дитячий фестиваль української культури в Ельблонзі. У нас кожна ланка має свій головний захід.

У діяльності ОУП постійний виклик становить молодь. Як співпраця з нею виглядає на рівні Мазурського відділу?
Нас особливо тішить праця з дітьми, яких вводимо в українську культуру. Тому організовуємо огляди творчості та огляди коляд і вертепів. На жаль, нашою проблемою є те, що місцевості в реґіоні невеликі, отже молодь, яка переважно виїжджає на навчання до більших осередків, як Ольштин, Ґданськ чи Варшава, опісля до нас не повертається. Тому ми маємо кадрові проблеми. Це також уважаю трішки поразкою відділу і своєю особистою, що не маємо нових молодих людей у структурах. Звичайно, молодь приходить і допомагає нам, але не хоче очолювати деяких справ. Спілкуючись з іншими діячами з ОУП, знаю, що й вони мають проблеми з заміною у праці старших діячів.
Але хочу теж сказати, що якусь успішну працю наше покоління виконало. Від 90-х років ми почали призвичаювати польську більшість на Мазурах до нас. До цього, що тут живемо, працюємо, маємо свої бізнеси, але й пункти навчання рідної мови і суспільно-культурне життя. Ми цієї культури не приховуємо. Творимо її водночас і для більшості, яка живе у реґіоні.
Пригадується, як важко було виходити у 90-ті роки з українським словом і танцем назовні. Спочатку були заходи, які ми проводили з участю охоронців. Але нам удалося залучити місцеву владу до співпраці. Я завжди говорив, якщо в перших рядах серед публіки сидять представники місцевої влади, то вони показують решті суспільства, що наша діяльність тільки збагачує і популяризує реґіон. Такий клімат протягом останніх 18-ти років нам удалося витворити. І надіюсь, що він не поміняється. ■

Поділитися:

Категорії : Погляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*