«РОЗПОВІСТИ про ґендер цікаво»

Люцина ДомбровськаКРИНИЦЯ2010-12-24

{mosimage}

Розмова з Тетяною ІСАЄВОЮ про перший в Україні ґендерний музей – Музей історії жіноцтва, історії жіночого та ґендерного руху.

Здається, що в Україні майже не говорять про жінок та їхні права. Чи Ви тому вирішили заснувати цей музей у Харкові? Яка головна мета цієї ідеї, крім освітньої?
-Історію людства прийнято вважати історією чоловіків. Це стосується і всесвітньої, і української історії. Візьміть шкільні підручники, довідники. Чи багато жіночих імен ви там знайдете?

Якось я нарахувала в сучасному “Довіднику з історії України” (2001 р. видання) лише 49 жіночих імен! Для порівняння – одного лише 2008 р. українське суспільство могло б вшанувати пам’ять 15 ювілярок – жінок, які зробили значний внесок у розвиток української історії та культури. Майже про жодну з них не згадано у ЗМІ. Найчастіше в історичних працях жінка – яскрава, неповторна і сильна особистість – присутня лише як мати, донька, дружина, сподвижниця якогось видатного чоловіка. Важко й уявити, скільки їх залишилося невідомими для історії тільки тому, що ці імена “жіночі”. Наші знайомі з італійського жіночого клубу “Chircolo de la Rozo” подарували нам мотто: “Ми – мрія тих жінок, які жили вчора, і пам’ять тих, хто буде жити завтра”. Ми продовжуємо ці рядки: ми – ті, хто живе сьогодні і пише історію сьогодні, намагаємося відтворити сторінки історії невідомої, несправедливо забутої і записати все те, що і як відбувається на наших очах. А ще ми ставимо за мету не тільки розповісти, але й унаочнити процес ґендерного конструювання, що відбувається в суспільстві, і ґендерні проблеми, від яких воно потерпає внаслідок ґендерних стереотипів.

Які експозиції є в музеї?
-У нашому музеї маємо 12 експозицій. Серед них: “Створимо музей про себе!”, у якій ми розповідаємо про історію заснування музею; “Історія людства – це історія не тільки чоловіків”, у якій ідеться про жіночі сторінки історії. В окремій експозиції можна дізнатися правду про свято 8 Березня – Міжнародний день солідарності жінок, яке останнім часом перетворилося на свято жіночності та краси. Експозицію “Скрізь скляну стелю” присвячено історії фемінізму, історії феміністичного та ґендерного рухів, а “Жінки підтримують жінок” – фондам, які підтримують жіночі проекти, і жіночим музеям, кількість яких у світі наближається до 50-ти. Є експозиції “Жінки в політиці, армії, бізнесі”, “Жінки в науці”, “Жінки у спорті”. В експозиції “Дещо про ґендер” ми розповідаємо про те, як відбувається процес ґендерного конструювання в суспільстві. Ґендерні проблеми є не тільки жіночими, як прийнято це вважати. Це проблеми всього суспільства. Про них розповідають експозиції “Зупинимо насильство!”, “Сексизм – практика дискримінації”, “Проблеми чоловіків”.

Яку реакцію в Україні викликало створення музею? Чи маєте якусь підтримку ззовні?
-Наш музей – це ініціатива та спільна праця сприйнятливої в контексті ґендерних проблем спільноти України. Проект має назву “Створимо музей про себе!” Подарувала музеєві цю назву Л. Кобелянська – голова програми рівних можливостей та прав жінок в Україні. Кому розповідати про ґендер, як не тим, хто втілює ідеї ґендерної рівності в життя? І в реальному, й у віртуальному музеях є Стіна подяки. На кожній цеглинці цієї стіни написано ім’я та прізвище кожної людини, яка якимсь чином допомогла створити музей: передала експонати або написала статтю, дала фінансову або інституційну підтримку. Перша цеглина – це 100 гривень, якими Олена Суслова, голова Інформаційно- консультативного жіночого центру (м. Київ) розпочала кампанію пошуку коштів.
Наш проект почав реалізовуватися за підтримки програми рівних можливостей та прав жінок в Україні. Завдяки цій підтримці ми неодноразово презентували проект у Харкові, а також в інших містах України. Підтримка Українського жіночого фонду дала можливість провести першу виставку, підтримка Ґлобального фонду для жінок – вивести музей на новий рівень: розробити і виготовити нові експозиції, а головне – родзинку нашого музею – чотири панорами соціальних ролей жінок та чоловіків. Ці панорами наглядно демонструють, яким чином відбувався розподіл ролей у різних історичних періодах. Наш музей 2009 р. став членом Міжнародної мережі жіночих музеїв. З того часу ми постійно маємо допомогу від наших товаришок. Це і розміщення наших новин у блозі мережі, і листи підтримки, і можливість брати участь у конґресах жіночих музеїв. Такий конґрес 2009 р. відбувся в Бонні, а 2010 р. – у Буенос -Айресі. Нам дуже важливо бути серед знайомих, адже в Україні подібного музею немає. Тож де нам навчатися й підвищувати свою кваліфікацію? Крім того, такі поїздки надихають на нові ідеї.
Тепер ми готуємо до видання каталог музею. Назва видання, так само як і його мета, – цікаво розповісти про ґендер. Його підтримки очікуємо від проекту “Права дітей та жінок в Україні – комунікаційний компонент”.

Які маєте плани на майбутнє?
-Чесно кажучи, рік тому наші плани були більш ґрандіозними. Ми думали, що народження такого музею приверне увагу тих людей, хто приймає рішення на місцевому рівні. Особливо напередодні “Євро -2012”, коли Україна очікує великої кількості зарубіжних гостей. Але ґендерна тематика не є актуальною в Україні і не викликає особливого зацікавлення. Сьогодні ми не маємо можливості на реалізацію наших нових ідей та проектів, а також на дальший розвиток музею. І все ж таки, у мене, як у голови проекту – мабуть, так само як і в інших членів команди – десь у душі живе надія, що наш проект буде жити й розвиватися далі.

“Наше слово” №52, 26 грудня 2010 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Криниця

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*