Розмова з Даміаном ВУТКЕ з товариства проти антисемітизму та ксенофобії «Otwarta Rzeczpospolita»

Павло Лоза ■ ГРОМАДА№37, 2017-09-10

Павло Лоза: Упродовж декількох місяців на українців у Польщі було близько десяти атак. Що діється з польським суспільством?
Даміан Вутке: Стає погано. Наша організація, головним чином, займається моніторинґом випадків мови ненависті в Інтернеті. Помітно, що після кожної атаки коментарі на такі інциденти в мережі резонують з подвійною силою, чого результатом є чергові побиття. Перш за все, так діється тому, що польська влада і суспільство дають тихий дозвіл на такі дії, навіть іноді є їх натхненниками.

А саме?
Усе почалося з моменту, коли Ярослав Качинський публічно заявив, що «біженці несуть хвороби і паразити». Прем’єр-міністр Польщі Беата Шидло на території колишнього концтабору Аушвіц сказала: «Аушвіц у сьогоднішні неспокійні часи – це великий урок, що треба зробити все, щоб захистити безпеку і життя своїх громадян». Вона у неприйнятний спосіб змішала питання біженців і тероризму з пам’яттю про жертви нацистських злочинів. Усно атакували біженців теж інші політики. Такі слова заохочують людей показати свою ненависть до будь-кого, хто здається чужим. У Польщі – антисемітизм без євреїв, ненависть до біженців-мусульман, яких у нас майже нема. Аналогічне відношення до українців, які сюди приїхали останнім часом, і до тих, що живуть у Польщі протягом століть. Посилюється пропаґанда, що українці заберуть роботу полякам, що це «V колона», якій не можна довіряти. Таким чином, фізична і словесна ненависть почала зростати.

Крім того, як говорять політики, ≪у Польщі маємо мільйон українських біженців≫! Але це абсолютно не відповідає дійсності, оскільки зараз цей статус у Польщі має тільки 87 громадян України.
Політики знають, що такий популізм потрапляє на відповідний ґрунт. Зауважмо, що арґументи політиків відтворюються в коментарях користувачів Інтернету, багато яких, на жаль, стосується гітлеризму. Дехто говорить про необхідність створення концентраційних таборів для біженців, що треба повторно розпалити печі в Освенцимі. На жаль, деякі представники Римо-католицького костелу висловлюються подібним чином. Наприклад, ксьондз Роман Кнеблевський з Бидгощі каже, що його «серце б’ється», як бачить молодь національно-радикального табору (Oboz Narodowo-Radykalny – ред.).

Тобто ці ≪інші≫ не є і не будуть елементом, який підходитиме національній та релігійній однорідності?
Лозунг «Польща для поляків» говорить сам за себе. І таких лозунгів у мережі можна прочитати багато. Поляк-католик – це найкращий житель Польщі. Коментарі, які говорять про необхідність знищення «UPAdlińcow», є масовими. Звичайно, мова йде про українців. Я переконаний, що таким коментаторам залежить, щоб жили в Польщі лише поляки. Однак вони не розуміють, наскільки спадщина Польщі багатонаціональна. Достатньо нагадати всім, якою мультикультурною була ІІ Річ Посполита.

Що медіа можуть зробити в цьому питанні?
Усі засоби масової інформації зліва направо іноді плутають поняття біженців з поняттям економічних імміґрантів. Звичайно, засоби масової інформації, ці правого боку, навмисне зображують справу так, що спіраль ненависті до всіх «чужих» лише накручується. У контексті українців, достатньо згадати Войцеха Цейровського, який сказав, що «всі українці – це ґвалтівники та різники». Цей польський журналіст вписується в риторику влади та правих кіл і має на це дозвіл. Для мене слова Цейровського порушують закон. Ми подали у справі позов до суду. Але прокуратура зупинила провадження, не вказавши причини. Я вважаю, що це помилка.

Чи вважаєте Ви, що таким чином прокуратура не бере на себе відповідальності за чітке визначення позиції у справі щодо мови ненависті на національному ґрунті?
Ми намагаємось показати прокурорам, що захищаємо суспільні інтереси, незалежно від національності чи визнання потерпілого. Ми підкреслюємо, що як громадяни ми зобов’язані реаґувати. Іноді прокурори погоджуються з нашим мисленням. Якщо прокурори визнали б наше право представляти різні громади, їм буде трохи складно жити. Ось чому вони закривають справу. У даний час налічуються 273 випадки інцидентів, пов’язаних з мовою ненависті, про які ми повідомили прокуратуру. Без вказання будь-якої причини закрито 417 справ, які ми подали. Можливо, ця статистика виглядає інакше, коли справа стосується насильницьких нападів, проте прокурори і поліція не завжди стежать, чи побито громадянина України з огляду на його національність. На щастя, підвищується рівень свідомості жертв, які знають, що подібні інциденти вони повинні зголошувати.

Ви згадали, що існує фобія, що українці заберуть роботу полякам. Але жорстокі напади на українців, здається, мають не тільки економічне підґрунтя. Вистачить згадати побиття українського громадянина, який працював у кафе в Ґданську, коли він почув: ЃбВи знаєте, що робив ваш дід з моєю бабусею?
На основі коментарів у Інтернеті ми бачимо, що в цьому питанні є поділ. У квітні цього року в мережі посилилися коментарі, як-от: «Ми ніколи не вибачимо Волині українцям», «Зробімо те саме з ними». Але коментарі щодо економічної міґрації також містять посилання на історію. Найкраще це видно в статтях у бізнес-виданнях, де коментатори озвучують такий погляд: «За Волинь ми не повинні давати українцям праці». Як я вже згадував, усе, що відбувається у віртуальному світі, швидко перетворюється на дії в реальному житті.

Що може змінити ситуацію? Може, коли Німеччина відкриє ринок праці для українських громадян, тоді зменшиться кількість атак і проявів мови ненависті супроти українців?
Я так не думаю. Питання відшкодувань постійно актуальне. Гляньмо на справу воєнних компенсацій від Німеччини, про що політики правлячої партії говорили в серпні. Багато поляків усе ще асоціюють німців з окупацією, і ми в тенденційний спосіб призначаємо колективну відповідальність. Переносимо травми і звинувачення з покоління в покоління, і ще більше, коли це безпосередньо стосується наших предків. Те саме стосується й українців. Тому навіть радикальне зменшення українських громадян у Польщі нічого не змінить. Ненависть до євреїв існує, хоч насправді їх тільки жменька в нас, а біженців з Близького Сходу взагалі немає. Отож, чи буде українців мільйон, чи кілька тисяч, реальних нападів і словесних атак буде стільки ж.

Але поляки також є іміґрантами в Німеччині, Англії та інших країнах, де суспільство є багатонаціональним.
Навіть той факт, що Німеччина першою відкрила для нас ринок праці, нічого не змінив, і ми продовжуємо сприймати цю націю через призму історії. Поляки, які їдуть до Німеччини або Англії, у більшості випадків вважають, що мають до цього право, що робота для них мусить бути. Вони думають, що не ведуть себе, як інші, кажучи, що пристосовуються до звичаїв і законів, які там переважають. Проте статистичні дані у Великобританії показують, що великий відсоток злочинців, яких там покарано ув’язненням, – це поляки. Той факт, що польський народ їде на Захід, є у Польщі контрарґументом під час обговорення ідеї інтеґрації мультикультурних суспільств. Найгірше, що ми їдемо на Захід і коментуємо, наскільки погано в районах, де живуть еміґранти. Але ми не бачимо, як ми у цих районах поводимося. ■

Опубліковано в Громада, Останній номер.

Коментарі закриті.