Наталя КравчукРЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ№28, 2017-07-09

Діана Гованська-Pейлі, Розкидані долі, Івано-Франківськ, Вид. «Лілея-НВ», 2016, 192 Ст.

До хат українців-лемків завітала україномовна книжка Діани Гованської-Рейлі з Америки з близьким нам заголовком «Розкидані долі». Спочатку, 2014 р., появилося видання англійською мовою. Авторка насамперед хотіла американському читацькому ринку подарувати солідний переказ про післявоєнну долю українців Лемківщини, який базувала на історії та споминах і документах двох їй рідних сімей – Пиртеїв і Лозиняків зі Смереківця коло Ждині.
У виданні пані Діана веде розповідь про таємно сплановану (ще до вбивства Сверчевського) Акцію «Вісла», переселення рідних та їхні переживання, ще до того деякі селяни повірили в совєтську пропаґанду про «багате» життя в радянській Україні. Навіть молоде вчительське подружжя Пиртеїв – Петро і Ольга (випускники Української вчительської семінарії в Криниці) намовили на «добровільний» виїзд з рідної Лемківщини. Опинилися вони аж на Донеччині. В Іловайську, після багатьох тижнів їзди в тісноті та бруді, їх вивантажили з поїзда. А звідти возами, запряженими коровами, їх повезли в глухе степове село Федорівку. Тут з батьками Ольги працювали при жнивах за горнятко зерна. З часом їм вдалося перебратись в Західну Україну. В Івано-Франківську, на схилі віку пан Петро, вчитель-пенсіонер, підготував «Словник лемківських говірок», який появився 2013 р., після смерті (1999 р.) автора.
Петрових сестер, Меланію і Ганю, переселили на Зеленогірщину. Тут прийшлося у скрутних матеріальних умовах жити молодій сім’ї Меланії і Дмитра Лозиняків. Авторка – внучка Меланії, розповідає правдиву історію родини, спираючись на неймовірно детальні і барвні спомини бабусі. Меланія-бо в 60-х рр. з чоловіком і п’ятіркою дітей подалися за кращою долею до Америки. Там ще з-перед війни жив Стефан – брат Дмитра Лозиняка. З чужини на чужину приїхали вони з однією валізкою, але з надією, що там ніхто не буде їх кривдити. Працьовита сім’я з часом прижилася до нового оточення, а діти пішли здобувати добру освіту. При чому ніхто з них не забуває про рідну віру й мову.

Найстарша донька Марія-Надія вийшла заміж за Стефана Гованського з подібною долею зі Ждині. Зі щирої розповіді пробивається велич духу всіх членів родини, з якого черпали силу, щоб долати всі життєві перешкоди. До речі, Ст. Гованський – лідер лемківства в Америці, колишній голова Фундації дослідження Лемківщини (ФДЛ), нині вже покійний, добре записався в історії американської спільноти лемків та своїх дітей. Вони, пам’ятаючи батьківське піклування за їхнє майбутнє, з повинністю служать рідній громаді. Син Марко очолив ФДЛ. Діана – на університеті зайнялася дослідженням історії Лемківщини, для цього отримала стипендію Фольбрайта й інших фундацій і приятелів сім’ї. Завдяки зібраним фондам п. Діана приїжджала до Польщі і в Україну для розшуку архівних документів. Друга дочка – Лена – мисткиня, щорічно працює при організуванні лемківської «Ватри» під Нью-Йорком. В усіх – як й у предків, міцний національний стержень та цілеспрямована працьовитість.
Повертаючись до суті книжки, треба зауважити, що авторка детально записала розповіді рідних, накладаючи їх на історичні факти воєнних та повоєнних років жителів Лемківщини. «Я звіряла деяку отриману інформацію з вторинними джерелами українською, польською та англійською мовами, а також з архівними матеріалами польської розвідки й УПА», – зауважила авторка. Дочиталася, що нелегко було з’єднати лемків, щоб приступали до організації або підтримки змагань.
Для вірогідності написаного, п. Діана посилається на багату бібліографію з авторитетними прізвищами істориків як польських, українських, так й американських.
Видання приваблює не тільки глибокою, щирою розповіддю, переплетеною лемківським колоритом, але й розміщенням фотографій з сімейного архіву Пиртеїв, Лозиняків і Гованських.
Книжка п. Діани представляє конкретні сім’ї, доля яких не з їхньої волі розкинута по світі. Написане відображає водночас події з життя багатьох родин української меншини в Польщі. Просто працьовита молода Діана, на початках запису споминів – студентка (шукаючи матеріалів у Польщі, заходила й у редакцію «НС»), тепер мати двійки дітей, в одне ціле з’єднала розповіді очевидців тих страшних часів, включно з запроторенням деяких у концентраційний табір у Явожні і вигнанням з вітчизни. Спомини і документи вона врятувала від забуття і, увічнюючи на сторінках меморіальної книжки, понесла їх ширшому читачеві.
Видання «Розкидані долі» Діана Гованська-Рейлі, що підкреслила, присвячує «моїм батькам, які розповідали мені про мій родовід, та моїм дітям, щоб вони також могли знати своє походження».
Переклад книжки з англійської мови здійснила Віра Великорода з України, а підготовку до друку доконало видавництво «Лілея – НВ» в Івано-Франківську. ■

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*