Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ №23, 2017-06-04
Українські медіа: УНІАН, ZIK, телеканал «112 Україна» та інші видання розповсюдили в середині травня неправдиву інформацію про побиття українки в Польщі. Джерелом інформації був російський сайт. Однак в Україні інформації ніхто не перевірив. Чому так сталося?
У середині травня в Україні поширено інформацію, що нібито 11 травня біля однієї зі шкіл у Ґданську в Польщі була «жорстоко побита і принижена українська школярка» зі словами «бандерівська курва». Інформацію про побиття українки опубліковано з посиланням на Facebook польської користувачки Маріки Питльовської. Вона дійсно опублікувала відео побиття дівчатами школярки. Але це побиття в жодному разі не було здійснене на ґрунті національної ворожнечі, про що говорить Александра Сєверт, прес-секретар Міської комендатури поліції у Ґданську.
– Ми не підтверджуємо інформації, що побито дівчину української національності, – заявляє преc-секретар.
На відео не зафіксовано також, що побиту обзивали «бандерівською курвою», як це було сказане в новинах, поширюваних українськими інтернет-виданнями. Маріка Питльовська хотіла привернути увагу до самого факту жорстокого побиття польської школярки, як до суспільної проблеми. Проте одразу декілька українських медіа опублікували цю новину. Деякі навіть пропонували цю новину своїм читачам як «сенсаційну». Звичайно, слід, звідки вийшла така «сенсація», веде до північного сусіда України. Інформацію першим подав російський сайт «Ведомости-Украина» (vedomosti-ua.com), який підкріпив матеріал відео побиття школярки. Насправді відео стосується справи побиття польської 14-літньої гімназистки перед будинком однієї зі шкіл у Ґданську, над якою знущалися дві ровесниці. Від 11 травня цією справою протягом кількох днів жили всі медіа Польщі. Чому українські ЗМІ зразу «ковтнули» фейк, виготовлений російським виданням?
За словами Марка Сєранта, головного продюсера служби новин на українському телеканалі 3S.tv, проблема полягає в тому, що в добу панування соцмереж інформації перевіряються дуже спрощено.
– Ніхто не думає, чи аккаунт правдивий, чи спеціально створений під фейк. Передусім ніхто не вживає старих класичних засад журналістики – довіряй, але перевіряй. Це не стосується лише України. Можемо таку тенденцію спостерігати в усьому світі, отож маємо багато фейків про Україну і в західних медіа, – заявляє М. Сєрант, який нещодавно подавав свою кандидатуру на посаду голови правління Національної суспільної телерадіокомпанії України. – Існує навіть таке поняття: не важливо, щоб читали, важливо щоб «лайкали». Якщо до цього дорахувати сплановану дезінформацію або пропаґанду, то маємо те, що маємо – фейк процвітає.
Звичайно, українські видання (деякі навіть цього самого дня) зняли «сенсаційну» новину про побиття і повідомили, що попередня інформація була фейковою.
Журналіст мусить намагатися знайти хоча б два джерела цієї інформації або людей, котрі можуть підтвердити чи, навпаки, заперечити її. У цьому конкретному випадку вистачило просто зателефонувати поліції у Ґданську і запитати. – Можна було запитати польських журналістів в Україні, а таких є чимало, я особисто нарахував не менше як 10 осіб, – підказує продюсер, який звертає увагу на те, що поява фейкових інформацій може призводити до втрати людьми довіри до ЗМІ, через що почнуть шукати альтернативних джерел інформації, котрі або «брехливі від самого початку, або навмисне поширювані через спецслужби і мають різні задачі для досягнення мети». – Це є добрий спосіб на підірвання довіри в суспільстві. Відомо, що громадою, яка не здатна солідаризуватися, легше керувати. Рано чи пізно це може призвести до тотально-жорстоких наслідків.
Журналіст також зауважує, що однією з найважливіших причин поширення неправдивих інформацій є те, що професіонали змушені залишати працю у ЗМІ.
– Це світова тенденція. Скорочення є і в потужних компаніях, як-от «Франс24» чи «АльДжазіра». І тут на заміну приходять люди, яким можна менше платити, наприклад студенти і стажери. Вони не мають потрібного досвіду і знань, хоч і можуть бути талановитими. Тут для них є багато несподіванок: пропаґанда, інформаційна війна тощо, – заявляє М. Сєрант.
Слід теж згадати про рекламодавців, зацікавлених купівлею реклами у виданнях, які мають більше читачів, інформації яких мають більше переглядів та поширень у соцмережах. Усі розуміють, що людей приваблює найбільш скандальна інформація. Але чи «сенсація» є якісним контентом? ■
