Інспірації та імпровізації. Дибук Варшави…

Роксана Вікалюк, співачка, композитор, аранжувальник, піаністка, акторка, есеїсткаКУЛЬТУРА№19, 2017-05-07

Ілюстрація Терези Проць
Ілюстрація Терези Проць

Варшавський Муранів поховав попід сучасними будівлями та асфальтом єврейське ґето. Осідання будинків, погорблені дороги й доріжки тут і там – це наче нагадування про часи, коли народ іудейський гинув тут, а масово змішані з залишками зруйнованих будинків та бетоном кістки їхні склали фундамент для будівель сьогодення. Душі загиблих, застиглих під землею страшним конгломератом, ніколи не зазнали поминального кадиша, себто молитви. За леґендою, душі такі, не зазнавши спокою, перетворюються на дибуків, духів-демонів, що можуть опанувати тіло й душу живої людини, оселяючись у ній. Таким чином, волають про потребу умиротворення, яке може принести їм кадиш. Спадає на думку, що сам Муранів – то наче дибук. Дибук Варшави…
В іудейській традиції дуже важливим є поховання померлого у день його смерті, а могилу повинен покривати камінь, камінна плита. В головах має бути встановлена мацева, камінь-стела, на знак поваги до покійного. На ній зображали багато символів, які служили своєрідним описом особи померлого. В іудеїв не прийнято приносити на цвинтар квітів. Родичі кладуть на надгробки камінчики: коли надійде час воскресіння мертвих, усі іудеї почнуть відбудовувати Храм у Єрусалимі. Отже, будівельний матеріал повинен бути під рукою.
Долі українського та іудейського народів перегукуються поміж собою. Для мене ж, кревно зв’язаної з обома народами, акторки Єврейського театру, який донедавна знаходився у серці колишнього ґето, символіка Муранова є винятковою: за останні 10 років співпраці з театром Муранів став частиною мене самої. Ступаючи його вулицями, вслухаючись у відлуння власних кроків, я наче народжуюсь, вмираю і відроджуюсь знову… Щоразу – як уперше. Щороку – разом з його повстанцями…
Цього разу відгукнулося у душі моїй особливою барвою виразу.
Прагну поділитися з вами, дорогі Читачі, ось цими рядками.

Співають мури Муранова,
Замуровані душі-дибуки
Стогнуть: «Ейлі… Ейлі…»
Не камінці на могилі їхній,
Лише кам‘яниці…
Кадиш співа їм місяць,
А зорі…
Золотими жонкілями 1,
Давидовим Оком…
І сльози…
Бурштиновим сяйвом
Застиглим…
Колишеться попід нашими кроками чорнооко
Онімілим стоголоссям:
«Ейлі! Ейлі! Лама азавтані!…
Ратевет индз…»2

Варшава-Львів-Ужгород, 9–13 квітня 2017 р.

1 Нарцис, жонкіля або просто жонкіль – сучасний символ повстання у Варшавському ґето 19 квітня 1943 р. Квітка нагадує шестикутну Зірку Давида. Паперовий її символ щороку розквітає на одязі варшав’ян та гостей міста у пам’ять про загиблих під час повстання.
2 «Господи! Господи! Чому ти покинув мене! Рятуй нас…» (з івриту) – з псалму 22,2 Старого Завіту. Старовинна єврейська пісня, створена на основі традиційних молитов. Часто звучала у виконанні Міріям Ейзенштадт, «соловейка» Варшавського ґето. Застрелена нацистами у двадцятирічному віці.

Поділитися:

Категорії : Культура

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*