РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №47, 2018-11-25

На польському видавничому ринку чи не вперше з’явилася книга, яка широко охоплює тему польсько-української територіальної співпраці. Щоправда, ряд монографій підготували науковці з поодиноких інститутів, але це аналітичні опрацювання, присвячені конкретному воєводству чи деяким самоврядним одиницям.

З українського боку представлені опрацювання, які торкаються питань міжтериторіальної і транскордонної співпраці.

Молодий науковець д-р Ігор Ксенич глибше зацікавився цією тематикою, коли навчався в Університеті Адама Міцкевича в Познані. Як ліцензіатську, так й магістерську працю присвятив Україні, історії її адміністрації і закордонній політиці. А витоки його зацікавлень східною проблематикою треба шукати в походженні: рід Ксеничів,
як і більшості з нас, – це переселенці з Лемківщини на західні землі Польщі внаслідок акції «Вісла».

На думку автора монографії «Від реформи до реформи?», написаної польською мовою, вільний початок територіальних зв’язків наступив після відродження в 1990 році самоврядних структур у Польщі й роком пізніше, коли Україна стала незалежною. Польща нараховує майже 3 тис. самоврядних одиниць, в Україні рад різних рівнів – понад 11 тис. На сьогоднішній день важко окреслити обсяг співпраці, бо більшість ґмін і повітів не має офіційного каталогу цих зв’язків. Доступні джерела й документація фіксують 450–470 партнерських взаємодій. Слабо розвинене в Україні самоврядування призводить до ситуації, що партнером польських самоврядувань стає українська місцева адміністрація уряду.

Аналітик ставить низку питань, наприклад, чи події 2013–2014 років в українській державі мали позитивний вплив на розвиток регіональної і місцевої співпраці Польщі та України? Наскільки центральна влада обмежує співробітництво? Чи українська територіальна влада в достатній мірі використовує європейські фонди, призначені на співпрацю?

Широка праця охоплює 1999–2014 роки, тобто період від введення другого етапу адміністративної реформи в Польщі (від реактивації повітів і покликання нових воєводств) до початку реформи децентралізації в Україні, яку декларував уряд Арсенія Яценюка.

Автор зосередився на відносинах місцевої і регіональної влади Польщі та України. Контакти ці мають як офіційний, задокументований характер співпраці, так і неофіційний, без договорів. Публікація аналізує також питання інституціоналізації співпраці в ширшому, міжнародному вимірі. Здійснено оцінювання активних колись єврорегіонів, які нині мають маргінальну роль у транскордонній співпраці. Для аналізу двостороннього співробітництва використано дослідницькі методи, які застосовуються в суспільних науках, особливо в політології та правознавстві. Аналіз торкається також конкретних проектів і неурядових організацій, які підтримують місцеві й регіональні українсько-польські зв’язки. Основним джерелом дослідження стали офіційні документи та анкети, які заповнювали учасники опитувань.

Праця Ігора Ксенича чітко поділена на чотири розділи, які охоплюють загальні питання співпраці (зокрема, й історичну традицію), юридичні засади співробітництва та інституції, які займаються питаннями регіонального
співробітництва Польщі та України.

Заключний розділ представляє практичний вимір співпраці в контексті закордонної політики обох держав. Серед організацій, які діють у цій площині, автор називає Об’єднання українців у Польщі. В останньому розділі підкреслюється, що після 2004 року Україна є другою державою (перша – Німеччина), яку найчастіше обирають польські органи самоуправління для закордонної співпраці. Натомість українська місцева й територіальна влада вважає польських партнерів посередниками в контактах із ЄС. На якість дальших контактів із 2015 року має вплив польська владна правиця, для якої історична політика є першочерговою у формуванні закордонної політики. Наслідки
цього бачимо кожного дня.

Праця д-ра Ігоря Ксенича може стати порадником для всіх, хто займається самоврядними структурами, а також для науковців. Публікація – солідна, аналітична, з багатою бібліографією та англо- й українськомовним резюме молодого науковця та урядовця Маршалківського управління Великопольського воєводства.

Поділитися: