Богдан ГукГРОМАДА№10, 2018-03-11

Тетяна Наконечна: «Тут нема поляків, які могли б нам помогти, тут нема нікого, хто би нас захистив!»

Напередодні другої частини допиту свідків у пикулицькому процесі в Перемишлі ввечері 11 лютого в Народному домі з місцевою громадою зустрілися голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима та діячка польської демократичної опозиції Данута Куронь. Голова ОУП на початку зазначив, що процес особливо значущий для перемишлян, але він стане також тестом ставлення держави до всіх українців. Адже зараз ми маємо час, коли порушуються всі державні закони, навіть Конституція Польщі. Щодо українців не працюють елементарні норми політичної порядності: депутат від Кукіз’15 Томаш Жимковський у виступі в Сеймі РП 25 січня, говорячи про судовий розгляд справи у Перемишлі, добрехався до того, що українцеві приписав роздерту на полякові сорочку з написом «Волинь – пам’ятаємо!». «У Польщі закінчився час сподівань на нормальність у ситуації меншин, держава дає збій!», – підсумував П. Тима і розповів про 184-сторінковий звіт «Mniejszość ukraińska i migranci z Ukrainy w Polsce. Analiza dyskursu», що його недавно видало ОУП у відповідь на неґативні зміни в ситуації української меншини в Республіці Польщі.

Обвинувачені обвинувачують жертви
Данута Куронь, яка була присутня на засіданнях суду 22 та 24–25 січня, констатувала: там обвинувачені активніші від потерпілих, перші намагаються і тут переслідувати других. «Вони в нас питалися про історію, Бандеру, віросповідання, клич Бог-честь-батьківщина, а суддя цих питань не відхиляла…». На її погляд, аґресивність обвинувачених видна і в тому, що у профілі антиукраїнського активіста з Перемишля Мірослава Майковського в день суду показано – з метою залякати – фотографію потерпілого 26 червня 2016 р. Зенона Куцаба, свідка на процесі. Саме до цього може заохочувати оновлення закону про Інститут національної пам’яті. Нормою в його виконанні може бути вулична аґресія. Д. Куронь тут звернула увагу на те, що, хоч величезна частина польського суспільства не підтримує орієнтації влади на внутрішні конфлікти в країні, все ж українці в Перемишлі перебувають у небезпеці. Влада не панує над аґресією також тому, що вона сама в ній зацікавлена. Недаремно у Варшаві на великому марші з нагоди незалежності за транспарантом «Ми хочемо Бога» стояли фашисти. Вона згадала, як її чоловік Яцек Куронь їздив на початку 80-х рр. до Перемишля переконувати тутешніх діячів «Солідарності», що це місто не лише поляків. Що так само йому вже тоді доводилося говорити в Білостоці…
На її слова, що й самі перемиські українці мали би бути політично активнішими, П. Тима нагадав: коли на зламі 50 і 60 рр. у Перемишлі відбувався суд над курінним Іваном Шпонтаком «Залізняком», перемишляни вміли згуртуватися, щоб дати йому допомогу. Важливим нині є те, що питання українців у Польщі стає відомим за кордоном. На відміну від попередніх, нинішній уряд України враховує його, хоч навряд чи напруга на двох дипломатичних фронтах – проти Росії та Польщі – потрібна українській державі. Д. Куронь була обережніша. На її думку, варшавський марш у 100 річницю відновлення польської державності може цього року бути страшним.

Голоси тривоги
Під час дискусії перемишлянка Тетяна Наконечна сказала, що ситуацію української меншини бачать по-різному у Варшаві і в Перемишлі. «Тут нема поляків, які могли б нам помогти, тут нема нікого, хто би нас захистив!», – підсумувала вона. Діяч з великим досвідом, Андрій Чорний, радів тому, що поляки в країні здатні чинити опір насильству, та все ж і його непокоїть мовчання Римо-католицької церкви у відповідь на хвилю аґресії щодо чужоземців. «Trzymajcie nas!» – звернувся він за посередництвом Данути Куронь до поляків, подібних до неї. Тут гостя з Варшави оцінила ситуацію Церкви як драматичну, оскільки вона відступила від духу ІІ Ватиканського собору: «Усе ж у Польщі не буде згоди на католицьку державу польської нації». Відтак Рома Золотник заявила, що ті, хто боронить меншини, захищає людяність. Д. Куронь прокоментувала це тезою про дедалі нижчий рівень якості польських політиків. На її думку, демократія тим часом має спиратися на мудрість.
«Я песиміст» – такою була позиція іншого діяча, Степана Боднара, щодо можливостей Сейму Польщі пом’якшувати напругу в країні. Тим більше, що голова «ПіС» Ярослав Качинський недавно у відповідь на єврейську критику закону про ІНП закликав запустити в рух державну машину, здатну нівелювати перешкоди на дорозі історичної політики Республіки Польщі. Нема також перспектив у контексті наступних парламентських виборів: «ПіС» не дозволить видерти в себе влади, тому що «дала народові соціальні виплати», і він проголосує за неї на виборах. Однак пані Куронь констатувала тут, що поляки мають досвід боротьби за владу, адже раз уже забрали її – з рук комуністів.

Критично про голову ОУП
Натомість П. Тима заперечив підстави Боднарового песимізму. Тривають пошуки розв’язання проблеми, а з часів комунізму відомо, що колись ситуація була ще гіршою. Стратегією захисту може бути широке інформування про нашу ситуацію. Із цим не погодився, у свою чергу, Юліян Бак. Перший директор школи ім. Шашкевича, свідок історії, нагадав голові ОУП, як приблизно 15 років тому в Народному домі закликав його заздалегідь готуватися до сьогоднішньої ситуації. Він представив власний – усе-таки оптимістичний – критерій оцінки сьогодення: у 1944–1947 рр. українці жили взагалі без поняття «завтра». «Поки що в нас не стріляють, але нам треба багато мудрості проти дурості», – закінчив Бак.
«Не все так трагічно», – прокоментував його думку голова ОУП. Він послався на праці істориків про українсько-польський конфлікт, хоч можна було зробити більше. Навіть в одному правого спрямування часописі зазначено, що, наприклад, у Бірчі 1946 р. мав місце злочин щодо вояків УПА. Ю. Бак таки не відступив від своєї критичної позиції, кажучи: «Так, можна було більше, але треба було краще підготуватися…». Він питав про нашу правду. «Вона з нами, коли ми в Павлокомі», – сказав Бак, звертаючи водночас увагу на її дефіцит в інформаційному просторі.
Услід за цими словами Павло Хомик, якому, беручи до уваги вік, Бак міг би бути дідом, спитав, які механізми стоять за таким поширеним нині в Польщі ототожненням українців з бандерівцями. До речі, в Україні люди відчувають утому від цього візерунку. «На це йдуть великі гроші», – відповів голова ОУП, звертаючи при цьому увагу на те, що в Україні реалізовують історичну політику по-іншому. Там замовили фільм про спільний наступ на Грубешів, що його 1946 р. здійснили відділи УПА та ВіН (польської організації Wolność i Niezawisłość). Натомість Ярослав Качинський заявив, що Україні з Бандерою в Європу нічого прямувати. ■

Схожі статті