Олесь Кульчевич ■ ПОГЛЯДИ ■ №3, 2017-01-15
Холодного грудневого вечора 15 грудня в оновленому Центрі української культури і розвитку на вулиці Руській у Вроцлаві відбулася дискусія «Przepraszam za Wołyń». Розмова почалася з питання про ставлення українців до Волинської трагедії.
У дискусії про історичні польсько-українські взаємини взяли участь: Ігор Саламон – голова вроцлавської ланки ОУП та незмінний каталізатор українсько-польського порозуміння, Артем Зозуля – директор Почесного консульства України у Вроцлаві, голова Фонду «Україна» і представник новітньої української еміґрації у Польщі, а також Томаш Сікора – музикант і філософ, учасник гурту «Карбідо» (який уже довгий час співпрацює, зокрема, з Юрієм Андруховичем), активний учасник польсько-українського діалогу. Модератором дискусії був Ґжеґож Коваль – координатор Реґіонального осередку міжнародного діалогу у Вроцлаві.
Зудар зі стіною нерозуміння
Першим слово взяв Ігор Саламон та навів історичні факти щодо подій на Волині і наголосив на тому, що всі перепрошення і спроби поєднання з українського боку впиралися у стіну нерозуміння і заперечення з боку радикально налаштованої частини польського суспільства. Артем Зозуля підкреслив, що українці, які приїжджають до Польщі, дуже часто не ознайомлені з темою Волинської трагедії, натомість поляків, навпаки, часто дезінформують різні політичні сили. Неґативним теж фактором є втручання політиків до справ історії з метою маніпуляції та здобуття політичних дивідендів за рахунок розпалення емоцій ненависті в болючих темах. Але помітними і вагомими є наміри з обох боків до зрозуміння позиції іншої сторони. Пан Томаш Сікора, як людина, що мала можливість спостерігати за українським суспільством збоку протягом 25 років, зауважив, що вимоги до українців просити вибачення є в більшості випадків недоречними і позбавленими контексту, адже українці з Центральної та Східної України не можуть нести колективної відповідальності за локальні події 70-літньої давнини. Він також зазначив, що героїзація УПА не спрямована проти Польщі, а радше є ідеологічною основою проти російської аґресії. До того ж, ставлення до поляків в Україні завжди було найкращим, порівнюючи з іншими народами, а польське походження розглядається скоріше, як привілей, а не образа.
Ігор Саламон навів факт, що образ Бандери у Польщі повністю спотворений, а обізнаність з об’єктивними історичними фактами з його життя є вражаюче низькою. Так само, незважаючи на велику кількість матеріалів на тему причин і перебігу Волинської трагедії, окремі факти часто є вирвані з контексту і популяризовані у зовсім іншому, суб’єктивному світлі. Шукаючи взаємних образ та історичних провин, можна сягнути ще далі на кілька століть і пошукати інших воєн та різанини, у більшості з яких саме Польща була аґресором і катом. Зокрема, можна навести приклад різанини мирного населення на Брацлавщині, вчиненої під проводом Стефана Чарнецького, який у Польщі залишається героєм, а вулиці в деяких містах Польщі названі на його честь. Але українці і поляки, незважаючи на всі перипетії, ніколи не були ворогами, хоч інколи були противниками. Слід пам’ятати, що і «завдяки» Польщі Україна втратила можливість здобуття незалежності під час національно-визвольних змагань у 1917–20 рр. Можемо не погоджуватись один з одним і мати різні погляди, але ми можемо і повинні розмовляти на ці теми.
Артем Зозуля наголосив: якщо кожна зі сторін спробує почути другу сторону, виключивши емоційну складову, несприйнятливість іншого погляду і роздмухування ненависті, можна досягнути консенсусу та реальних ефектів. Епоха Інтернету й не завжди об’єктивних засобів масової інформації вимагає, як сказано раніше, враховувати лише об’єктивні історичні факти. Безперечно, треба виділити і засудити на офіційному рівні виконавців злочинів на Волині, а не перекладати відповідальність на увесь народ.
Томаш Сікора зауважив, що розв’язання дискусії на тему Волинської трагедії в більшому масштабі і її популяризація, зокрема через фільм «Волинь», має також і позитивні наслідки. Адже, якщо кожна сторона висловить свою позицію і вислухає позицію іншої сторони, буде можливість почати будування відносин з нового рівня.
Перепрошення – страхітливим ритуалом
На зустрічі також був присутній леґендарний польський журналіст, письменник і діяч «Солідарності» Лешек Будревич. Під час своєї розгорнутої та насиченої репліки він наголосив на тому, що важливо, за які історичні факти ми беремо відповідальність – чи лише за ті, які є нам вигідні з історичної точки зору, чи також за ті, якими радше не можемо пишатись. І хоч після 1989 р. з польської сторони спостерігалася хвиля перепрошень з ініціативи Яцека Куроня і Яна Ліпського, під кінець 90-х рр. дискурс змінився на протилежний через переконання про брак симетрії з української сторони. «Перепрошення стали страхітливим ритуалом. Їх стає так багато, що ми починаємо забувати, що було першопричиною. Через що все це втрачає значення». Тому пан Лешек також навів думку Яцека Куроня, що хоч і як просила б вибачення одна сторона, друга ніколи не буде повністю задоволена. Натомість фільм «Волинь», незважаючи на його неґативний відтінок, є певним підсумком для покоління людей, які виросли на леґенді неґативного образу УПА, а не дослідженням білої плями історії. Також цікавим фактом є те, що, слідкуючи за взаємними польсько-українськими деклараціями на тему Волинської трагедії, протягом цього року можна було помітити, що їх характер на початку року був прихильний (у більшості з українського боку), погіршуючись при цьому з бігом часу, незалежно від виходу фільму. Через це ми задаємо собі питання – чому питання Аушвіцу і Катині не є такими актуальними, а тема Волині – так. Чи це не російська «dobra podpowiedź»? На думку Лешека Будревича, хоч з одного боку в польській суспільній свідомості Волинська трагедія завжди буде геноцидом (як Сребрениця в суспільній свідомості боснійців), ніхто не може диктувати українцям, як називати вулиці і на яких героях базувати свою національну ідею. Отже, хоч Польща й не приймає героїзації воїнів УПА, теперішня підтримка військ на українському Східному фронті – це так само й оборона польського державного кордону, де факто. І пам’ять про УПА також завжди буде роздвоєною, адже «важко не цінувати їхню боротьбу проти радянської і німецької окупації, але в польській національній свідомості УПА завжди будуть пам’ятати як убивць мирного населення». Пан Лешек підсумував, що ми приречені на польсько-українську дружбу, тому важливо в актуальній суперечливій ситуації докладати всіх зусиль, щоб дійти до порозуміння.
Вчинки людей періоду ІІ Війни
Один зі слухачів дискусії, якому на час Волинської трагедії було 6 років, висловив думку, що ми не можемо оцінювати вчинки людей, які жили в період ІІ Світової війни, з перспективи нашого часу, адже вони діяли в зовсім інших історичних реаліях. Він додав, що ми теж не можемо неґативно оцінювати український народ, адже Україна переживає період становлення власної державності, тому український націоналізм має позитивний характер, на відміну від націоналізму польського, який на даний момент розвивається в неґативному руслі.
Наприкінці дискусії порушено питання життя сучасної української еміґрації в Польщі та вплив популяризації теми Волинської трагедії в публічному просторі на ставлення до українців. Наголошено на тому, що культурна співпраця є основним рушієм зближення обох народів. Проблеми українців у Польщі не відрізняються від проблем поляків, а єдине, чого потребують українці – це рівні умови розвитку. Ставлення ж до українців радикально не змінилося, а кількість інцидентів не є вищою, порівнюючи з минулими роками.
Згадана зустріч була важливою цеглинкою у процесі налагодження діалогу на тему болючих моментів спільної українсько-польської історії. Бажання вислухати і почути позицію іншої сторони, беручи за основу об’єктивний підхід до історії, базований на фактах, є найважливішим у такому процесі. На мою думку, потрібною є організація таких дискусій на вищому рівні, з залученням широкої громадськості з обох сторін. ■
