Протестний жовтень 90-го

Олена Гуменюк ■ ІСТОРІЯ ■ №40, 2018-10-07

Осінь 1990 р. виявилась останньою для радянської України. Жовтень 1991-го вона зустрічала вже як незалежна держава. Тодішня молодь показала потенціал усієї нації, готової до рішучих змін. Події на площі Жовтневої революції у Києві (нині Майдан Незалежності) отримали назву «революція на граніті». Її рушійною силою стала молодь.

Наметове містечко і «революція на граніті» у Києві (літо 1990 р.).

 

Ідея проведення протестної акції зародилася влітку 1990 р. серед членів Української студентської спілки (ус ) у Києві. Задум підхопило Студентське братство Львова. Лідерами «революції на граніті» стали: Олесь Доній (голова УСС Києва), Маркіян Іващишин (голова Студентського братства Львова), Олег Барков (голова УСС Дніпродзержинська). Комендантом наметового містечка обрали студента IV курсу Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка Тараса Корпала.

Підготовку до акції проводили за умов найвищого рівня секретності. Більшість її учасників думали, що спершу підуть під стіни Верховної Ради України, але тільки головні координатори знали всі деталі плану. За 30 хвилин до початку протесту Олесь Доній повідомив, що місцем збору буде площа Жовтневої революції.

Зранку 2 жовтня близько сотні активістів зібрались на площі Жовтневої революції і, розстеливши на граніті матраци та спальники, розпочали голодування. Увечері розгорнули наметове містечко, яке мало чітку організацію; окремо там стояли намети для прес-групи та медиків. Активісти організували охорону містечка. Міліція так і не наважилась розігнати демонстрантів, а Київська міська рада згодом дала дозвіл на проведення масових акцій у центрі міста.

У наступні дні до мітингувальників приєднувалася молодь з усіх куточків України. Всього голодувало близько 150 осіб, ще стільки ж – допомагали активістам. Всі учасники акції носили різнокольорові стрічки на головах: з білими ходили ті, хто голодував, із синіми – люди, які забезпечували медичну допомогу, з чорними – охорона. Влада намагалась дискредитувати протестувальників. Провладні засоби масової інформації поширювали чутки, що насправді молодь голодує вдень, а вночі їсть, поки ніхто не бачить. Заявляли, що в наметовому містечку «процвітають» розпуста, наркоманія, алкоголізм. Однак всі ці слабкі потуги комуністичної партії були марними. Українці на це не зважали і підтримували акцію студентів.

Кожен день студенти починали з літургії. Між собою вони називали територію містечка «зоною, вільною від комунізму». «Уявіть собі в самому центрі комуністичної України – студенти щоранку молилися за незалежність України й успіх акції. Більш того, у нас тоді навіть повінчалася одна студентська пара. Вони вже зустрічалися раніше, а тут вирішили під впливом тих подій одружитися. Як зараз пам’ятаю, під час обряду в небі з’явилася веселка», – згадує одна з учасниць, Анжеліна Рудницька.

Разом з тим, протест набував нової сили. 15 жовтня 1990 р. о 10-ій ранку розпочався загальний студентський страйк. Ще від 7-ої години з наметового містечка до вищих навчальних закладів Києва відправили агітаційні групи, які мали організувати студентів та привести їх на Хрещатик. Стотисячна колона маніфестантів пройшла центром міста й оточила Верховну Раду, влаштувавши сидячий страйк перед сходами парламенту. У владної верхівки не залишалось іншого вибору, крім запросити представників від мітингувальників до сесійної зали. У результаті О. Доній виступив перед депутатами та зачитав вимоги студентів. Окрім того, координатори протестної акції отримали можливість представити свої вимоги у прямому ефірі національного телебачення.

Так виступ молоді набув національного характеру й отримав масову підтримку. Маніфестації пройшли всією територією України й охопили не лише навчальні заклади, а й різноманітні підприємства, заводи, інститути тоді ще радянської України. На хвилі національного піднесення почався масовий вихід людей із компартії.

Протести завершилися підписанням постанови Верховної Ради УРСР 17 жовтня, яка гарантувала виконання більшості вимог учасників протесту. Одним із найголовніших результатів акції була відставка тодішнього голови Уряду – Віталія Масола. Однак не реалізували головну вимогу студентів – перевибори Верховної Ради на багатопартійній основі. Ця ідея не знайшла підтримки і серед націонал-демократів, тодішньої парламентської опозиції.

Олесь Доній так оцінює результат тих жовтневих подій: «Кінець 1990 і 1991 роки – це невеликий проміжок часу після студентської перемоги. Стара номенклатура була розгублена, а суспільство прагнуло змін. Це був шанс для України здійснити, завдяки студентській «оксамитовій революції», комплексні політичні, соціальні та економічні реформи і піти шляхом країн Центральної та Східної Європи, де аналогічні «оксамитові революції» відбулися всього роком раніше. Але Україна не використала свій шанс, бо її політична контреліта не «доросла» на той момент до вимог, що їх ставили студенти».

Категорії : Історія

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*