Валерій Майданюк ■ УКРАЇНА ■ №39, 2017-09-24
Після скандального прориву прихильників Міхеїла Саакашвілі українсько-польського кордону 10 вересня, українське суспільство розкололося на тих, хто за реформи і тих, хто за патріотизм, однак скористатися цією боротьбою планують олігархи.
Загадка одеського губернатора
Міхеїл Саакашвілі став яскравою фіґурою української політики, відколи президент Петро Порошенко помпезно призначив його керівником Одещини. І на жодного губернатора чи навіть міністра не покладали більших реформаторських надій. Тоді команда Порошенка хотіла продемонструвати рішучий курс на реформи, то ж численні грузинські, польські і навіть американські реформатори очолили низку відомств в Україні. Подейкували, що все це робиться лише для преси та імітації реформ для закордонних кредиторів, а такі особистості, як Саакашвілі, мали б свідчити про серйозність намірів влади. Крім того, такий харизматичний політик, як грузинський екс-президент, міг потіснити вплив конкуруючого олігарха Ігоря Коломойського в області.
Однак на другий рік губернаторства, не досягши кардинальних реформ, Саакашвілі несподівано подає у відставку, звинувачує владу у «створенні перешкод для реформ» та починає критикувати Порошенка. Деякі з експертів стверджували, що Міхеїл подав у відставку, бо не зумів досягти реальних результатів в області. Позаяк добре вміє лише критикувати і виступати перед публікою, то вирішив піти вчасно (поки не стала очевидною його господарська непридатність) і продовжити політичну кар’єру в образі українського антикорупціонера. Казали навіть, що справжні реформи в Грузії проводив уряд Кахи Бендукідзе, а Саакашвілі лише виступав у телебаченні, поки інші змінювали країну. А деякі навіть твердили, що Грузія не виділяється рівнем життя, а вся боротьба з корупцією зводилася до встановлення офіційних платних послуг за швидше оформлення документів чи довідок, що раніше називали хабарами.
Прихильники ж Саакашвілі стверджували, що в Одесі йому просто «не дали щось зробити»: ставили палиці в колеса, блокували працю указами і вказівками київського начальства, перешкоджали проводити реформи призначенням корумпованих місцевих начальників МВС та прокурорів. Тому він, як чесний політик, який не має крадених мільйонів, змушений боротися проти корумпованої системи на найвищому рівні. Тож українці так і не зрозуміли: чому насправді на Одещині майже нічого не зроблено для реформ?
Прорив реформатора
Але й несподіване позбавлення Міхеїла українського громадянства посіяло думку про те, що влада дійсно боїться реформаторів-антикорупціонерів. Так чи інакше, президент продемонстрував зневагу до закону і підтвердив методику ручного управління країною, залежно від власної волі, надаючи громадянство всупереч закону, а потім так само в незаконний спосіб його відбираючи. Після того Порошенка вперше в європейській пресі прирівняли до диктатора. Спочатку смішною в цій ситуації виглядала українська влада, яка то зупиняла поїзд з Саакашвілі, то розповідала про якесь «замінування кордону», то виключала Інтернет в околиці кордону. Тоді багато українців дивувалися, чому влада в ефірах переконує, нібито найбільша загроза для України тепер на західному кордоні.
Однак недавнє скандальне повернення Саакашвілі шляхом грубого прориву польсько-українського кордону натовпом радикальних молодиків, які штовхали силовиків, обурило багатьох патріотів, адже це вже було зневагою до української держави. Грузинський екс-президент-реформатор продемонстрував приклад порушення закону, адже востаннє подібне вчиняли тільки російські окупанти на Донбасі, у пропускному пункті Ізварино. Українські патріотичні сили засудили такі дії як неприйнятні, зокрема для грузинського політика, який лише два роки тому отримав український паспорт.
Саакашвілі ж у відповідь зазначив, що влада першою порушила закон. І продовжує його порушувати, схвалюючи корупцію та тримаючи українців у бідності, а він, як громадянин, має право на повернення у свою країну. Тож після скандального прориву Саакашвілі українсько-польського кордону, українське громадянське суспільство розкололося на тих, хто за реформи, і тих, хто за патріотизм.
Альтернативна опозиція
Проривом кордону Саакашвілі перегорнув нову сторінку української політики, зумовивши формування першої за три роки, впливової проукраїнської опозиції, яка в сумі політичних рейтинґів може переважити пропрезидентський блок. Організовані прихильники Саакашвілі продемонстрували, що здатні на маленьку перемогу над Порошенком.
Перед львівською ратушею 10 вересня зібралися ображені режимом Порошенка харизматичні та впливові політичні гравці, які не могли реалізуватися за теперішньої влади й хотіли би більшого. Це і мер Андрій Садовий, якого команда Порошенка ледве не втопила в смітті і який отримав чудову нагоду поквитатися з президентом. І Юлія Тимошенко, яка побачила у приїзді Саакашвілі прекрасний шанс серйозно похитнути чинний режим та втілити давні владні амбіції. І антикорупційні громадські активісти, яких дістала корупція в країні і які покладають останні надії саме на Саакашвілі.
Демонстративна зустріч об’єднаних ворогів Порошенка у Львові: Саакашвілі з Андрієм Садовим та Юлією Тимошенко, які, ставши пліч-о-пліч, зробили спільну заяву про наміри рішучої боротьби проти Порошенка, засвідчила початок нового витка боротьби за Україну. А шанобливе звернення львівського мера до Саакашвілі «пане президенте» мало подвійний підтекст: з одного боку, так прийнято звертатися до колишніх глав держав, з другого – на тлі нелеґального прориву кордону та зустрічі конкурентів Порошенка це виглядало натяком на президентські амбіції Саакашвілі в Україні.
Після нічних консультацій нових союзників, об’єднаних спільним ворогом в особі Порошенка, Юлія Тимошенко заявила про консультації щодо об’єднання опозиції. Цілком очевидно, що локомотивом цієї коаліції планують зробити грузинського реформатора, проте реальним лідером у кінцевому результаті буде Тимошенко.
Три роки Порошенка розчарували більшість українців у здатності цієї влади проводити реформи, тому запит на реальні зміни зараз дуже високий. Українці знову хочуть бачити лідера, який дасть надію, а Саакашвілі, до того ж, має реальний реформаторський досвід. На користь Саакашвілі відносять реально реформовану під його керівництвом Грузію, яка позбулася корумпованої поліції та нечесних судів. У той час, як діючій владі, через численні корупційні скандали та падіння рівня життя громадян, вірять дедалі менше.
Тож на найближчих виборах та потенційних майданах українські демократичні сили, як 2005 р., знову розколоті й ворогують. У разі поразки внутрішньою українською боротьбою та нестабільністю готові скористатися для реваншу як колишні реґіонали, так і російські генерали. А в разі перемоги – відсунуті від керма олігархи та дискредитовані політики, які прагнуть з допомогою грузинського «месії» повернутися до влади. ■
