Професор Михайло Дуда – ляуреат нагороди «Вірний Предкам»

Абсольвенти школи і члени хору «Полонина»ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА№35, 2015-08-30

Дириґент Михайло Дуда на ХХХІІІ Лемківській ватрі в Ждині. Фото Андрія Полянського
Дириґент Михайло Дуда на ХХХІІІ Лемківській ватрі в Ждині. Фото Андрія Полянського

Головна управа Обєднаня лемків признає подяку – відзначиня «Вірний Предкам» – людям, інституціям, котри в своїм житю творили, всперали і ратували нашу лемківску культуру і традицію. То є такий знак вдячности, хоц знаме, што тота подяка не в повні нагороджує тих ляуреатів. Бо жодни грамоти, нагороди не є в силі віддати честь тим людям-інституціям, в котрих любов до свого била і є безінтересовна, ставляна часто понад заводову працю, пінязі, аванси чи навіт родину. На жаль, ми не можемо нагородити вшитких тих, кому тота дяка ся належит. Так дуже люди одишло з нашой громади і часто не дістали від наших організацій чи церков хоц скромне слово «дякую». А може вони так направду того слова не потребували, бо передавали любов до свого з почутя обовязку? Почутя, якого нам внеска так часто бракує. Тоти безіменні герої, завдяки яким ми не пропали по 1947 році, то, напевно, поколіня вигнаних Акційом «Вісла». То вони так направду билі вірни предкам.
На ХХХІІІ «Ватри» в Ждини нагороду «Вірний Предкам» вручено заслуженому довголітньому дириґентови хору «Полонина» (який діяв і діє при нашій українскій школі в Лігниці), пану проф. Михайлові Дуді.
Пан Михал народився 27 липця 1935 року у Фльоринці. Від дитячих років барз любив музику. Часто ходив до Баниці, до хижи, одкаль походила мама з дому Ковальска. У Баниці в маминих сусідів Стависких часто чути било граня, до яких долучалися вуйкове (братя мами) Димітр і Миколай та разом з братами Коропчаками творили оркєстру. Тато пана Михала Константи Дуда до Фльоринки перепровадився з Полян в 1934 році, колі оженився з вдовом Ольгом Канюк, яка мала двоє діти – Ваня і Гелену. З другим мужом Константином Ольга мала іщи троє діти: згаданого пана Михала, Марію і Ярослава. Вшитки в дома пана Дуди любилі барз співати. В часі окупації пан Михал дістав перши гусьлі. Зроблени билі з дошки, а струнами билі каблі телефонічни. Барз любив слухати граня на вечирках у Фльоринці в невикінченим Домі людовим, якого фундатором бив Василь Дубец, тато гнеснього владики Адама. В 1945 році пан Михал, колі мав 10 років, то при пасіню овец нашов невипал, котрий допровадив до трагедії. В часі експльозії стратив ліве око.
В 1947 році родину Дудів виселено в околиці Любнєвіц в Любуским воєвідстві, а потім вони переїхали до Вісьнєва недалеко Тожимя. Колі тамти землі прилучено до полігона, родина заз мусіла ся перепроваджати, тим разом на довше до Пшемкова. В 1951 році пан Михал почав вчитися в музичній школі в Лігниці. Як інструмент вибрав гусьлі і фортепян, котрого в 3 класі замінив на віоленчелю. Свою музичну едукацію вів 7 років в Лігниці і в Музичній академії в Вроцлавію, а і ціж допомагали йому в тому барз викваліфіковани вчителі: найліпша вчителька музики Шопена на Долишній Сілезії Ніна Годлілло-Годлієвска та родина грузинских князів Тауричевских. В 1959 році пан Михал оженився зо Стефанійом Куземчак, доньом церковника з Бінчаровой, в котрого в хижи завжди била газета «Наше слово».
Дудове по весілю замешкалі коротко в Свєжаві, одкаль пан Михал доїжджав до праці: музичной школи, дому культури і симфонічной оркестри. Родина Дудів 1960 року перепровадила ся до Лігниці, де пан Михал почав працювати в нашій школі – ІV ліцею. Створив там хор «Полонина» – найгардшу його музичну дитину, котра до внеска відчуває той звязок. Та не лем хор, створив ціж ансамбль мандолістів, оркестру, квартет мандолістів чи молодіжний ансамбль «Струмочок». Середньо в школі вчилося 130 діти. Середньо 80% било заангажованих в артистичне житя школи. Деяки учні належали до 4 з 5 ансамблів, яки діяли в школі. Тота артистична активніст є до внеска, колі посмотриме навіт на абсольвентів. Найбарже відомим є ансамбль «ЛемОн», де є бувши учні Андрій Олійник (гусьлі) чи Ігор Гербут (вокаль), але і Павло Орловскі, який став лігницком зьвіздом сьпіву. Як підкреслят пан Михал, учні, які діяли в ансамблях, то била еліта школи. Хор «Полонина» став знаком лігницкой школи в Польщи і в радянскій, а потім вільній Україні.

Медже вчителями і учнями пан професор М. Дуда будив пошану і усміх добра, котре дарував вшитким вчителям і учням. Його артистична наука стала кузньом нашой інтеліґенції і не лем під оглядом музичним: братя Мойсей і Роман Дрозди, Аня Курак, Роман Ладна, Ярослав Вуйцік, Ярослав Левків, Аня Дубец – то відоми в Польщи наші активні музичні діяче. Він вніс красу лемківской, розспіваной Фльоринки на вигнаня до нашой школи. Вказав творчіст лемка з Бортного – Бортнянского, як красу цілой нашой київской традиції. Ніколі не відрікся свойой лемківской говірки, але єй так провадив в українскій школі, што єднала вона лемківскій світ з літературном мовом чи лемківску музику з широким співом України.
В жовтни 1970 року, в пятницю, коли пан Михал працював з магнетофоном шпульовим, штоби тот грав стерео, при шліфованю плити іскра вдарила в праве око та знищила його. Пан Дуда мав в тот час 35 років, молоду жену і невелички діти Олю (10 років) і Іванку (4 роки). Родина стала силом, як повідат сам пан Михал. Жена била і є його очима. Та не лем она, бо ціж діти. Старша Ольга, як дитина, хтіла віддати татови своє око, бо мают такий самий колір, штоб разом могли видіти. Ніколі пан професор не жалівся на свою долю. Шифр Брайля навчила його жена през вакації, а сам скоро опанував запис нот для невідомих. Потреба праці з нашом молодежом помогла пану Михалові вернути до лігницкой школи. Внеска абсольвенти, які мали честь биті учнями проф. Дуди, подивляючи його професйоналізм і талант, не забувают ціж його доброти серця. Як малий приклад можут биті події, колі учням бракувало на гуртожиток, докладав свої пінязі.
Важну ролю в музичній праці професора відгравала духовна музика. Хор «Полонина» не раз виступав у наших парафіях греко-католицких і православних, вказуючи потребу єдности і взаємного зрозуміня. А сам професор бив довголітнім дириґентом при православній церкві в Лігниці.
Коли на ХХХІІІ «Ватрі» в Ждині того року на сцені абсольвенти «Полонини» по короткій пробі під керівництвом пана Михала Дуди заспівали «Реве та стогне…», на ново ожили спогади і велич нашого вчителя музики з лігницкого ліцею. Людини, котра красу Фльоринки і цілой Лемківщини передала своїм учням, штоб вказати багацтво і різноманітніст цілой українской культури. сам пан Михал повів на ватряній сцені, што вшитко в своїм житю робив не для фінансових користі, але для нашой молоді і для України!
Многая літа, Пане Професоре!
Дякуєме за все і вшитко
Не забувайте про нас!

Використано інформації з артикулу пані Анни Ридзанич

Категорії : Лемки

Коментарі

  1. Вітання з нагородою „Вірний Предкам”.
    Респект і пошана Вам за Вашу педагогічно-музичну боротьбу з бортаками!
    Бортак

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*