Людмила Лабович ■ ПОДІЇ ■ №16, 2013-04-21
Розмова з Петром Осташевським, акордеоністом групи «Гойраки»
Підляшшя – кузня музичних талантів. Однак протягом багатьох років в реґіоні, відомому в основному українськими фольклорними ансамблями, бракувало груп, які виконують більш сучасну музику. Зараз ситуація змінюється, доказом чого є «Гойраки» з Ботьок. Про цей молодий, та вже досить відомий гурт, розповідає його акордеоніст Петро Осташевський.
Людмила ЛАБОВИЧ: Як сталося, що зійшлися представники різних середовищ і почали виконувати українську музику?
Петро ОСТАШЕВСЬКИЙ: Два роки тому зустрілися друзі: Ярек Калішевич, Веслав Сендзяк, Марко Хмелевський, Лешек Пшибиш і це саме вони заснували «Гойраків». Я приєднався до ансамблю два місяці пізніше і почав їх переконувати, щоб основу репертуару становила українська музика. Загалом, вони ще тоді не були впевнені, що хочуть грати: зустрічалися як група друзів, грали «ковери», а українські пісні вводив Марко або я.
«Гойраки» – це люди з різних середовищ. Весєк возить вугілля, Лешек укладає бруківку, Ярек був водієм. Вони не пов’язані з українським рухом, ніколи не грали в українських ансамблях. Але, наприклад, Весєк завжди був захоплений українською музикою, дві його дочки співають у «Ранку». У свою чергу, Лешек – поляк, однак у себе в сім’ї разом дружиною, яка православного віровизнання, підтримують українську традицію.
Різні люди, різні культури, певно й різні музичні смаки. В якому музичному напрямку ви вирішили йти?
Кожен сюди вніс трохи своїх музичних смаків і думок, а також досвід. Лешек грав у типових рок-гуртах, Марко грав і співав у багатьох різних ансамблях. Весєк і Ярек грали на весіллях, а я вніс трохи музичної культури з «Ранку». Я, крім того, мав ще декілька інших гуртів: заснував «Оффлайн», грав у «Хвилі», трохи співав у «Джерелі». Відтак до нас приєдналися дівчата, які колись співали в «Ранку». Але вони прийшли вже після нашого першого виступу на Конкурсі української пісні «З підляської криниці». Так почалася наша пригода з українською музикою. Врешті дійшли до висновку, що будемо грати український рок. Ми це назвали по-своєму «фольк-рол», оскільки основу становлять народні пісні та додаємо до них рок-н-рол.
Чи спираєтеся виключно на фольклорі?
Виконуємо багато чого. Маємо навіть пісню на слова Тараса Шевченка «Зоре моя вечірняя», до якої музику написав М. Хмелевський. Думаю, що вийшла вона дуже гарно.
Пробуєте писати свої пісні?
Так, то буде матеріал на другу платівку, яку збираємося видати через рік.
А свою першу платівку ви видали нещодавно.
Марко Хмелевський подав ідею, що напише проект «Підляські кобзарики» в рамках Союзу українців Підляшшя на видання трьох платівок: для «Гойраків», «Позитиву» і «Родини». Марко все уклав, я теж трішки допоміг. Гроші ми отримали від Локальної групи дій «Біловезька пуща». Провели репетиції і вперше поїхали до професійної студії – «Фанфара» в Люблині. Хоч мали ми немалі труднощі, усе-таки нам вдалося.
Маючи записаний звуковий матеріал, ви вирішили звернутися до програми «Must be the music»…
Коли ми видали платівку, то так насправді не мали жодної мети, щоб підносити свій рівень. Одного разу на репетиції Лешек сказав так трохи жартома: «А може, підемо до „Must be the music”»? А всі відразу підхопили: «Ідем, а що?». На прекастинґу в Білостоці виявилося, що ми були найбільш кольоровою групою, бо прийшли в сорочках-вишиванках, а я ще вдягнув блискучі шаровари. І там нас помітили.
Сподівалися такого?
Ні, навіть не сподівалися. Нам здавалося, що коли вже було в програмі стільки українських ансамблів, то нас не візьмуть. Але, ми, певно, чимось вирізнялися. До речі, я трішки побігав по сцені. Може це допомогло?
«Гойраки», здається, отримали три позитивні голоси значною мірою завдяки тобі. «Найбільший плюс», «перлина групи», «чудовий» – так говорили про тебе члени журі. Багато років треба грати, щоб досягти такого рівня?
Довго. Я виступаю вже 14 років, понад половину свого життя. Свою пригоду почав у «Ранку». Пам’ятаю першу репетицію: прийшов, бачу – 30 дівчат. Подумав тоді: «Що я тут роблю? Стільки дівчат, а я тільки один – такий малий». Я виступав у «Ранку» багато років, окрім того, шість років учився в школі. Там научили мене грати, але насправді то українська музика дозволила піднести мій рівень.
А чи сподівався, що станеш найпомітнішим учасником групи?
Може поясню, чому я стояв спереду. Якби я стояв збоку, то мене б «обрізали» в кадрі, бо трохи завеликий.
Ти також вирізнився і тим, що без вагань сказав у програмі, що в тебе українське походження…
Бо я почуваюся українцем. Мої діди говорили українським діалектом. Я, зокрема, завдяки музиці дійшов до того, ким є.
Слід згадати, що групу помітили також користувачі Інтернету.
Так, було голосування в Інтернеті на Facebook. Ми трохи поборолися за добрий результат: отримали 29% – і мали перше місце в тижні.
Що дала вам участь у програмі?
Ми довідалися, як нас оцінюють люди, які професійно займаються музикою. Вони нам показали, що саме маємо виправити. Трохи покритикували, але й похвалили – наприклад, Адам Штаба, який був на «ні», сказав, що ми є фантастичним бендом.
Але дехто вам закидає, що ваш ансамбль схожий на інші українські групи, яких у Польщі вже доволі багато…
Двох однакових гуртів не буває. Хоч нас порівнювали до «Енея», але ми трохи інакше граємо. Люди нас вкидають «в один мішок», бо бачать перкусію, гітару та чують українську мову.
Однак на Підляшші ви є єдиною групою, що виконує український фольклор в сучасному аранжуванні, у стилі року. Як вас тут сприймають?
Спочатку було по-різному. Ми мали трохи недопрацьований репертуар, але бачили, що люди на концертах все-таки ставляться до нашої музики позитивно. Ми самі бавимося цією музикою, скачемо по сцені. Зрештою, ми не тільки любимо самі грати й співати, але й розважатися під звуки музики українських груп. Слухаємо «Горпини» та інших українських виконавців. То наша музика, ми тим живемо. І люди бачать, що українська музика – це наше захоплення, тому дуже добре нас сприймають.
Шкода, що ми є єдиною такою групою на Підляшші. Тут багато молодих людей грає на різних інструментах і могли б засновувати такі гурти. А є тільки наші «Гойраки». Щоправда, є ще «Нарва» з Нарви, але вона співає по-білоруському й по-російському.
Чим для вас є «Гойраки»?
Це наша житттєва пригода. Можна сказати, що ми продовжуємо через музику українську культуру. Адже традиційна музика тепер так насправді не потрапляє до молоді. Молоді люди, які не пов’язані безпосередньо з українським середовищем, не знають про такі гурти, як «Древо» чи «Гуляйгород», але знають «Горпину», «Беркута» чи «Енея». Вони добре сприймають мелодії у фоль–рок обробці, тому варто популяризувати українську культуру саме через таку музику.
Від редакції: півфінал програми «Must be the music» за участю «Гойраків» відбудвся 14 квітня. До 19.04 йде голосування на фейсбуку.
