Пригальмувати асиміляцію

Павло ЛозаЛЕМКІВСКА СТОРІНКА№52, 2015-12-27

«Я ввжаю, що лемківство є здорове для всіх нас. Проте не тоді, коли стає антиукраїнським», – говорить Адам Вєвюрка, заступник голови Об’єднання лемків (ОЛ), з яким розмовляємо про саму організацію, її проблеми та нові завдання.

Павло Лоза: На останньому засіданні Головної управи Об’єднання лемків у Горлицях говорилося, що необхідно ще до запланованого на січень з’їзду ОЛ «заохочувати його учасників до активної участі і дискусії». Чому це потрібне?

▲ Адам Вєвюрка. Фото автора статті
Адам Вєвюрка. Фото автора статті

Адам Вєвюрка: Сама організація була утворена, щоб клопотатися про повернення лемкам утраченого майна і гуртувати середовище. Але ця ідея практично пригасла, бо сьогодні маємо закони, за якими приватні особи самі можуть добиватися своїх прав. Нині перед організацією стоять нові завдання, тому ми заохочуємо до дискусії ще перед з’їздом, щоб його учасники інакше подивилися на Об’єднання лемків. Звичайно, ми не повинні забувати й про тих, які пам’ятають виселення, однак зараз нам треба спиратися на молодь, покоління, яке народжується на західних землях і там будує свій лемківський світ.

Які проблеми пов’язані з цим?
Асиміляція. Але так насправді вона є всюди, бо це натуральний процес. Для нас як організації важливо, чи зуміємо цей процес пригальмувати, чи знайдемо дорогу до людей, які забули про свою тотожність. Соціологи доказують, що нащадки покоління, яке забуло про своє походження, інколи повертаються. Такі діти й онуки часто публічно заявляли про своє лемківське походження чи, ширше кажучи, українське. Нам не можна закриватися перед такими особами, які не знають мови чи дороги до церкви. Ми мусимо шукати з ними зв’язку. Я усвідомлюю, що процес асиміляції в кожному реґіоні інший, бо це виникає з його специфіки.

Тобто?
У нас на території Нижньосилезького та Любуського воєвідств специфіка більш лемківська. Сьогодні молоді лемки міцніший зв’язок відчувають з Польщею і ставляться до неї, як до своєї батьківщини. Інколи вважають, що їхнє лемківство виросло на польському ґрунті, а я це називаю асиміляцією. Ця їхня лемківська тотожність не може функціонувати самостійно, тому вона часто підтримувана польською культурою, музикою тощо.

Як оцінюєте нинішній стан структур ОЛ, особливо на західних землях, де живете?
Важко сказати, що ланки ОЛ, які існують у містах, діють краще від тих, які є в маленьких місцевостях. Треба нагадати, що ОЛ діє паралельно з Об’єднанням українців у Польщі, церковними громадами та іншими лемківськими організаціями. ол сьогодні – не якась одинока Атлантида, якої тримаються лемки, бо наші члени діють і в інших організаціях. Коли б я мав назвати найсильніші ланки в нашому реґіоні, то це будуть структури в Лігниці, Вроцлаві, Ґожові-Великопольському, Любіні, Рудній, Олаві. Відомо, що деякі члени більш активні, інші – менш.
На прикладі ланки в Лігниці можна побачити, що старші члени натуральним чином перестають діяти, а молодь, яка виїхала на навчання, поза кількома винятками, вже не повертається. Тому важко набрати до гуртка нових членів, особливо серед молоді. Інколи вони приходять допомогти в організуванні якогось заходу, але до ОЛ не хочуть записуватися. Їм вистачить бути у своєму середовищі та функціонувати у своїй культурі.

Немає на це рецепту?
До суспільної праці нікого не примусимо, бо нині люди наставлені більш конституційно, ніж колись. Знаю, що мусимо почати писати проектів, у яких буде передбачене якесь повернення коштів, щоб молода людина за свою працю могла отримати якісь гроші. Тоді, може, молоді захочуть діяти, оскільки за слово «дякую» охочих працювати щораз менше. Тому один з наших планів на 2016 р. – створити базу людей нашої громади, які вміють писати проекти. Але основне при тому, щоб за свою роботу можна було отримувати нормальні гроші.

Наступне – це потреба співпраці не лише з українськими та лемківськими об’єднаннями, товариствами, але й іншими неурядовими організаціями, які запрошують нас до реалізації своїх ідей. Хочемо розширити свої контакти, вийти до інших, а разом з тим бути більш привабливою, розпізнавальною організацією.

Який вихід і пропозиції для молоді має ОЛ?
Щоб мати з молодими зв’язок, маю на увазі не лише нашу організацію, мусимо діяти в інтернет-мережі. Фейсбук – це сьогодні найбільше джерело інформацій, також коли йдеться про світ меншин. Тільки через соціальні мережі вийдемо до молоді. Я помічаю, що проблемою молодих людей є те, що вони відходять від контакту віч-на-віч.
Важливі теж ідоли. Завжди було так, що серед меншини появлялося кілька осіб, популярність яких приваблювала молодь. Тепер такою іконою поп-культури, яка не приховує лемківського походження, є Ігор Гербут з гурту «Лемон».

…який під час концерту виходить на сцену з лемківським прапором.
Треба пригадати, що на початку «ватр» у Бортному, потім теж у Ждині, з’являлися подібні прапори. Це була «фана» синьо-жовто-зелена, яка мала символізувати поєднання гір Карпат зі східним світом. Це не є ще такою великою проблемою, бо й в Україні, а також у Канаді свої прапори мають окремі лемківські організації. Проте в нас така «фана» асоціюється з лемківським сепаратизмом і тоді це починає бути проблемою.

Молодь говорить, що у XXІ столітті кожен може вважати себе ким хоче. Можна бути лем-лемком, українцем-лемком, лемком-українцем…
Я підтримую думку, яка прозвучала в Лігниці під час конференції з нагоди 25-ліття ОУП, що ми повинні говорити: «українці, у тому лемки». Велика частина лемків чує зв’язок з Україною через традицію, своє життя і ставлення до неї, тому вони мають право говорити, що почуваються українцями, у тому лемками.
Знаю, що для багатьох українців, особливо молодих, немає проблеми, чи хтось, хто говорить по-лемківському, вважає себе лем-лемком чи лемком проукраїнським.
Я вважаю, що лемківство є здорове для всіх нас. Проте не тоді, коли стає антиукраїнським. Коли одні лемківські заходи у Польщі вважають лемківськими, а інші ні, а саме про це явно говорять представники «Руської бурси», а також відбуваються атаки на нас в Інтернеті. Такі дії напевно нікому не допомагають.

Інтернет-радіо Lem.fm, яке є проектом Горлицького товариства «Руська бурса», тепер має нагоду запустити власну радіостанцію на ультракоротких хвилях, зокрема у Польковицях (Нижньосилезьке воєвідство). Це впливатиме на працю ОЛ, зокрема з молоддю?
Поява кожних ініціатив, пов’язаних з лемківським середовищем, це дуже добра інформація. Однак з огляду на те, які передачі з’являються у Lem.fm, я не приховую, що ми трохи боїмось. Я б не хотів, щоби хтось у нашому реґіоні між лемками розбуджував ворожість супроти себе. Маю надію, що на нашій території це радіо транслюватиме передачі для всіх лемків. У Ґожові-Великопольському в Інтернеті вже діє Radio-Lemko, відкрите на все лемківське середовище. Вірю, що з передачею в Польковицях буде подібно. Що стосується молоді, думаю, найбільшим каналом подачі інформації є Інтернет і світ музики, які вказують на те, що «наше», а що «не наше». Тому ми свої зусилля хочемо зосередити на праці в Інтернеті.

Під час нещодавньої конференції в Лігниці з нагоди 25-ліття ОУП одною з тем був лемківський сепаратизм. Як вам співпрацюється з іншими лемківськими організаціями?
Доброю платформою такої співпраці є започаткована представниками лемків, – членів Спільній комісії уряду і національних та етнічних меншин, – спільних зустрічей для всіх лемківських організацій. Остання відбулася в листопаді в Лігниці. Зокрема тоді обговорювали проблему, пов’язану з браком підручників до навчання по-лемківському. В зустрічі брали участь п’ять організацій. Це добра формула, коли разом говоримо про справи, які нас єднають, але теж такі, щодо яких маємо іншу думку. Саме при нагоді зустрічі з’явилася пропозиція створити щось на зразок Наукової ради. У ній мали б бути представники, експерти з усіх лемківських організацій, що займаються, зокрема, історичними питаннями. Вони мали б оцінювати публікації, які будуть появлятися в Інтернеті чи в паперових виданнях. Це підвищило б рівень інформації про лемків, які висвітлюються в наукових публікаціях. Вона теж могла б допомогти людям, котрі пишуть наукові роботи про лемківський світ. Тим самим для лемківських організацій це чергова дорога, яка розкриває перед нами можливість співпраці.

Теж з Товариством лемків (Cтоваришіня лемків), «Кичерою», Товариством «Руська бурса»…
У кожній організації є люди, які позитивно відносяться до співпраці, але й такі, що від неї сторонять.
Сам знаю людей у Товаристві лемків, які готові допомогти нам в організуванні якогось заходу, приходять на заходи, підтримують нас у питанні місцевих виборів. Але є теж люди, які не вміють з’єднатися і працювати разом, щоб, наприклад, пригальмувати асиміляцію. Погано, що між лемками відбувається спір, хто є тим кращим лемком, а хто гіршим… Тож ми всі є лемками, і нам залежить на одному – зробити добро для всієї громади. ■

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*