ПОДІЇ ■ №44, 2018-11-04

Понад половина європейських держав дозволяє голосувати на місцевих самоврядних виборах мігрантам з-поза ЄС. З точки зору надання суспільних і політичних прав мігрантам, що постійно перебувають на її території, Польща знаходиться позаду – її випереджають Естонія, Литва чи Болгарія. Тим часом тема мігрантів в останніх виборчих кампаніях у Польщі стає однією з провідних.

В останні години передвиборчої кампанії одна з політичних партій випустила ролик, у якому лякала глядачів неконтрольованою міграцією до Польщі у разі перемоги її політичних конкурентів. У одному з міст на сході перед самою виборчою тишею з’явився плакат, де повідомлялося, що виграш одного з кандидатів – дотеперішнього голови міста – призведе до приїзду іммігрантів, які «будуть вбивати і ґвалтувати жінок та дітей».

І хоч у підсумку ця важка пропагандистська зброя не подіяла, її постріл залишив малоприємний післясмак. Безперечно, про що ми неодноразово писали в «НС», тема мігрантів, як і «бандерівців», «неконтрольованої зброї»
з-за «нестабільного» українського кордону тощо, використовуватиметься у польській політичній дискусії і надалі. Це вже не просто тема маргінальних націоналістів – за неї взялися важковаговики польського політичного життя.

Їм важко було б це зробити, якби у Польщі мігранти мали право голосу: адже найлегше маніпулювати тими, хто в країні вже відчутний, але не може голосувати. Логіка така: якщо мігрант тривалий час пов’язаний із конкретною
спільнотою і платить податки, він має право впливу на рішення щодо цієї одиниці адміністрації та влади, отже, повинен брати участь у виборах до місцевих органів самоврядування. Вони, на відміну від виборів президента і парламенту, мають вплив на життя локальної спільноти, а не на політику держави. На цю тему у варшавському Українському домі 18 жовтня дискутували голова фонду українських мігрантів «Наш вибір» Мирослава Керик, екс-голова Конституційного суду Польщі Єжи Стемпєнь, польський омбудсмен Адам Боднар та варшавський міський активіст в’єтнамського походження В’єт Хоанґ Нґуєн.

Єжи Стемпєнь, для прикладу, вказав на 16 статтю Конституції Польщі, яка окреслює територіальне самоврядування як «спільноту населення одиниць базового територіального поділу». Загал населення передбачає як громадян Польщі, так і громадян інших держав, що пов’язані з конкретною територіальною одиницею – ґміною, повітом, воєводством.

На моє питання про те, чи в суді можна оскаржити неможливість голосувати іноземцеві в локальних виборах як незгідну з Конституцією, суддя Стемпєнь відповів ствердно. «Проте, це мала би бути конституційна скарга до Конституційного суду», – наголосив він, додавши, що сьогодні цей суд найімовірніше не розв’яже цього питання.
«Проте не сьогодні, але в найближчі роки воно буде поставлене, і я думаю, що рішення буде позитивним», – додав
польський омбудсмен Адам Боднар.

При цьому Боднар додав, що досить довго вивчав питання формування громадянської спільноти, і воно його дуже цікавить. Він навів приклади європейських держав, котрі по-різному ставляться до надання політичних прав мігрантам – загалом у Західній Європі їх не так бояться, як у Польщі, вважаючи, що залучення мігрантів до активності на локальному рівні сприятиме їхній кращій інтеграції. Але це не загальна закономірність – наприклад, Німеччина дуже обережно підходить до виборчих прав мігрантів, побоюючись таким чином «розмивати» межі і цінність власного громадянства. Для Німеччини, як наголосив Боднар, метою є те, щоби мігранти швидше отримували громадянство, а тому Берлін намагається їх заохочувати до цього більшою кількістю прав громадянина у порівнянні з мігрантом, котрий має посвідку постійного перебування.

– Для українських громадян у Польщі така схема поки що не працює, – наголосила Мирослава Керик. – Є невелика кількість натуралізованих громадян України, а оскільки Київ не визнає подвійного громадянства, вони стають перед важким вибором: відмовлятися від українського паспорта, який для багатьох мігрантів залишається важливим зв’язком із батьківщиною, щоб бути активними на місцевому рівні? Надання політичних прав мігрантам було б розв’язанням цієї ситуації: мігрант не мусив би відмовлятися від українського громадянства, щоби брати участь у місцевій політиці.

Активність українських громадян на місцевому рівні стала б солідною довгостроковою стратегією для української громади у Польщі в цілому. Представники національної меншини досить активні у локальному житті, проте перед громадою постає досить великий виклик: кадровий голод. У нашій спільноті особливо бракує лідерів, і не дуже зрозуміло, звідки вони можуть взятися в умовах, коли громадські організації українців у Польщі – кузня таких лідерів – опиняються на межі виживання.

Локальна політика є другою кузнею кадрів для української громади в Польщі, і прихід до неї активних українських громадян зміцнив би позиції українців у Польщі загалом.

Поділитися: