Правдива історія України в роки Другої світової війни

Василь Шпарик, фронтовик Другої світової війни, полковник у відставціРЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ№35, 2015-08-30

Україна у Великій війні 1939–1945: науково­популярне видання, ред. Ігор Юхновський, Київ, Емма, 2014, 262 С.

Uraina u welykij wijni_243x340Від закінчення Другої світової війни нас відділяє 70 років – час, достатній для того, щоб правдиво й неупереджено оцінити події трагічної і водночас героїчної епохи в історії людства, якою була Друга світова війна. Це сповна стосується й України – адже відбулася майже повна зміна поколінь, зокрема, дорослих на час війни залишилися одиниці, які можуть щось засвідчити.
Перше, ніж перейти до відгуку на вказану книжку, показати її суттєву відмінність і новизну, мені на згадку прийшла інша праця про Другу світову війну – «Безсмертя, Книга Пам’яті України 1941–1945» (Київ, 2000). Оскільки ця книжка появилася в часи незалежності України, я сподівався побачити в ній відхід від міфів про пережиту війну, яких я не сприймав. Оце 1991 р. не стало Радянського Союзу, а міфи не тільки залишилися, а й вперто їх нав’язували вже нерадянському народові. Правда, у «Безсмерті» були дуже несміливі проблиски показати правду, але вже сам головний редактор генерал Герасимов у зверненні до народних депутатів України наголосив на «єдиній історичній концепції» (тобто проросійській) та на неприйнятність «неусталених оцінок, висновків і узагальнень українських істориків». Проте в «Післямові» автори «Безсмертя» таки заявили: «… мусимо констатувати незаперечний факт: правдива, об’єктивна, позбавлена фальсифікації, історія України періоду Другої світової війни поки що не написана, …автори сподіваються, що в недалекому майбутньому буде створена повномасштабна історія України».
Так ось їхні передбачення здійснилися: ми маємо «Україну у Великій війні 1939 – 1945» – зародок правдивої історії України. Головна відмінність цих двох праць на спільну тему полягає в діаметрально протилежному сприйнятті історії Другої світової війни у всіх її проявах при ідентичних фактах. Маючи за предмет розгляду війну, «Безсмертя» фактично вилучило період від 23 серпня 1939 р. до 22 червня 1941 р., подаючи його лише на кількох сторінках, при цьому в інтерпретації Росії, хоча книжка присвячена подіям в Україні. Навіть причину виникнення Другої світової війни намагаються покласти тільки на Гітлера, вигороджуючи (заперечуючи – ред.) Сталіна.
«Безсмертя» розглядає тільки війну проти Німеччини, надаючи їй термін «Велика Вітчизняна війна», хоч сумнівно, про яку вітчизну йдеться при проходженні фронту в основному через Україну, країни Східної і Центральної Європи. «Безсмертя» захоплюється героїзацією війни, коли для здобуття результатів кидали без ліку маси молодих чоловіків і юнаків без належного озброєння і вміння вести бій проти добре озброєного противника. Мабуть, розуміючи, що втрати були невиправданими, намагаються применшувати їх. Для прикладу, «Безсмертя» подає: «На Букринському плацдармі (у боях за Київ – В.Ш.) загалом полягло близько 40 тис. радянських воїнів», а «Україна у Великій війні» подає 240 тис. убитих солдатів та офіцерів. Як бачимо, неприпустимо в 6 разів занижено втрати. Ми знаємо, яких великих, невиправданих утрат зазнавала радянська сторона на виконання забаганок Сталіна звільнити визначне місто до якогось радянського свята. Так, наприклад, щоб звільнити Київ до річниці Жовтневої революції 7 листопада радянські командувачі кинули на Дніпро тисячі навіть не облікованих і не зодягнутих мешканців Київщини. Вони мали «кров’ю відкупити вину перед Родіной за перебування в німецькій окупації». А взяття Берліна до 1 травня – знаю із власного життя!
Прочитанню книжки «Україна у Великій війні 1939 – 1945» сприяє «Переднє слово» Ігоря Юхновського. Зокрема він зазначає, що початковою метою Гітлера було розбити Англію (або домовитись з нею), а пізніше взятися за СРСР. Швидко впоравшись із Францією, Гітлер розраховував на такий же «бліцкриґ» стосовно СРСР. Сталін, окрилений легкістю, з якою Західна Україна, Західна Білорусія, Буковина, Бессарабія, Литва, Латвія, Естонія були анексовані, та наявністю Комуністичного інтернаціоналу, бачив себе як майбутнього європейського вождя. Обидва диктатори розраховували на послаблення супротивника, за яким мав наступити військовий напад. Для Гітлера не вийшло в СРСР з «бліцкриґом» – закінчити переможну війну до зими 1941 р., а для Сталіна не вийшло з тривалим пануванням у Європі, яке несподівано закінчилося – хай через півстоліття, але головне – потягнуло за собою розпад СРСР без єдиного вистрілу ззовні.
У подальшому автор подає аналіз стану України у «Великій війні». Відсутність державності – ось основна причина всіх нещасть і негараздів, – уважає він. Як знаємо, союзники у війні президент США Рузвельт і прем’єр Великої Британії Черчилль розглядали СРСР як державу Росію, яка вважалася суб’єктом у війні проти Німеччини. Україна як для союзників, так і для Німеччини була тільки об’єктом війни – на її території відбувалися бойові дії, її мешканці складали значну частку у збройних силах СРСР. УРСР нічого не вирішувала, не була «за столом переговорів». Автор відсилає читача робити висновок стосовно статусу суб’єкт – об’єкт відповідно до «точки знаходження»: якщо з погляду 1945 р., то суб’єктом у війні був Радянський Союз, до складу якого входила УРСР, а якщо з погляду 1991 р., то «Україна є державою-переможцем у Другій світовій війні».
Не оминув автор аналізу політичної ситуації в Україні напередодні й у роки війни. Великою заслугою Юхновського, на мій погляд, є виведення з небуття наявності в Організації українських націоналістів іншої, крім ОУН Бандери, гілки – ОУН Мельника, яка сповідувала поміркований спосіб боротьби за державність України і реалізовувала його на практиці. Тут же автор зазначає, що з-за умов, які склалися на Волині (протиборство радянських партизанів, польської Армії крайової, українських націоналістів та німецької окупаційної влади – В.Ш.) «Поліська Січ» Бульби-Боровця була першоосновою Української повстанської армії.
У книжці йде характеристика ситуації в окремі періоди. Похвально, що сюди входять не лише періоди безпосередніх бойових дій з боку СРСР, а й розглядаються рухи опору українців у Другій світовій війні і навіть участь українців на інших, крім радянського, фронтах Другої світової війни. Ці питання радянська історіографія обходить повною мовчанкою або злобною характеристикою, а без них не може бути повною картина Другої світової війни. Достатньо повно подана інформація про історичні події, що передували виникненню Другої світової війни, без чого взагалі втрачається розуміння філософії Другої світової війни.
Стосовно останнього чітко і ясно охарактеризовано період з осені 1938 р., коли Німеччина анексувала Судетську область Чехословаччини, а празький уряд 10 жовтня 1938 р. проголосив про утворення федерації, до складу якої увійшли Чехія, Словаччина та Підкарпатська Русь. Угорські війська з благословення Гітлера 14 березня 1939 р. атакували українське Закарпаття. До боротьби вступила Організація народної оборони «Карпатська Січ». Так Карпатська Україна стала початком Другої світової війни для України та українців.
Внаслідок змови Гітлера і Сталіна 23 серпня 1939 р. Німеччина 1 вересня 1939 р. вчинила напад на Польщу з заходу, а 17 вересня до війни проти Польщі зі сходу долучився Радянський Союз. Наступив період, який охарактеризовано як спільні дії гітлерівської Німеччини і сталінського СРСР. Західноукраїнські землі опинилися у складі СРСР.

Від 30 листопада 1939 до 12 березня 1940 р. українці брали активну участь у намірі СРСР анексувати Фінляндію – так званій «Зимовій війні», у якій 7-ма Чернігівська стрілецька та 44-га Київська стрілецька дивізії майже повністю полягли у снігах Фінляндії. Загалом у фінській війні загинули щонайменше 22 тисячі вихідців з України. За цим пішла анексія Буковини й Бессарабії 28 червня 1940 р. та окупація Естонії, Латвії і Литви влітку 1940 р.
Далі на черзі період з 22 червня 1941 р. – «Велика війна», тобто Німецько-радянська війна 1941 – 1945, з визначною участю в ній українського народу. Офіційне введення терміна «Німецько-радянська війна» нарешті покінчило з застосуванням невластивого історіографії терміна «Велика Вітчизняна війна». Опис бойових дій на фронтах, які відбувалися на українських землях, воскресає в нашій пам’яті страшне лихоліття. З наведеного опису ми пізнаємо багато такого, що в радянських виданнях було замовчуване або безсовісно фальсифіковане. Замовчували масові здачі в полон на першому етапі війни, великі оточення із-за невмілого керівництва операціями тощо. У виданні маємо правдивий опис подій. Так, наприклад, в Україні 1941 р. були два великі оточення – Уманське і Київське (найбільше у світовій історії), а 1942 р. теж два великі – Харківське і Керченське, а це означало масову загибель і полон.
У V розділі цікавим і новим є матеріал про ленд-ліз – систему передачі в позику або оренду зброї, боєприпасів, стратегічної сировини, продовольства тощо. А фактично безповоротну передачу, бо хіба США, Канада чи Англія вимагали б повернути надані, зокрема: 22206 літаків, 12750 танків, 5000 бронетранспортерів, 7944 артилерійські гармати, 427 тисяч автомобілів, 8701 трактор, 35 тис. мотоциклів, 1981 паровоз, 11300 вагонів, 610 тис. тонн цукру, 664 тис. тонн м’ясних консервів тощо. Отже, ця допомога була дуже значною і мала неабияке значення для підвищення боєздатності Червоної армії.
З перших днів війни в Червоній армії і військово-морському флоті було 3,2 млн. українців. У 1943–1945 роках мобілізовано до армії ще 4,5 млн. українців. Усього СРСР у роки війни втратив 16,2 млн. військовослужбовців, близько 3,5 млн. з них були вихідцями з України; 1,7 млн. повернулися інвалідами; за період 1939–1945 років Україна втратила 4,5 млн. цивільних осіб; на примусових роботах у Німеччині загинуло не менше як 1 млн. громадян України; залишилися за кордоном близько 220 тис. українців тощо.
Етнічний ландшафт України зазнав істотних змін: з Польщі переміщено 482 тис. українців, а з України до Польщі – 788 тис. поляків. Натомість кількість росіян з довоєнних 4 млн. зросла до 7 млн., вони стали єдиною чисельною меншиною – російською. Демографічні втрати України найбільші Серед інших країн. Це була чергова війна, в якій українці вбивали один одного. Бездержавний український народ слугував знаряддям у боротьбі за чужі інтереси, – зазначають автори.
«Велика трійця» – Сталін, Рузвельт, Черчилль – на Ялтинській конференції поділили між собою Європу і заклали основи поділу Азії між світовими імперіями. «Вони змінили світ, але зовсім не на краще». Лідери західних держав погодилися визнати Центральну і Східну Європу зоною впливу СРСР. Саме Ялта леґітимізувала розкол Європи і «залізну завісу» на 45 років між її Заходом і Сходом. Ялта для України об’єктивно була і залишається символом відходу лідерів Заходу від своїх демократичних принципів. Сталін наполягав на наданні УРСР і БРСР статусу співзасновників Організації об’єднаних націй виключно для того, щоб підсилити в ООН вплив СРСР. Так, УРСР одержала місце серед співзасновників ООН, але при цьому залишилася колонією Кремля та об’єктом сталінського терору» – стверджують автори.
Поява не сфальсифікованої історії України в період Другої світової війни є незаперечним досягненням політичного й культурного життя українського народу. Історична праця «Україна у Великій війні 1939 – 1945» гідна стати джерелом історичної і політологічної думки в незалежній Україні, бути основою навчальних підручників для шкіл і посібників для вишів України. Мати власний ногляд на історію Другої світової війни означає бути вільними, незалежними та самодостатніми. ■

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди