Марія Ґоч (Буряк) з мужом Фецьом ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ 2011-01-27
{mosimage}
Нераз чуєме оповіданя, або чытаме описы нашых туристів, розшмареных по світі, о подорожах й звиджаню ріжных краів, народів, о познаваню жытя й культуры иншых од нашого в минулых часах й гнесніх. То незле, добрі познавати вшытко й в другых, чужых краях, бо такы подорожы давали нам дуже наукы жытьовой, культуровой й иншой.
Неє секретом тілько лемків іхало в світ, подорожувало по Гамериці, Канаді, Арґентині, Уруґваю ци іншых краях заморскых, а также европейскых. До ІІ-ой Світовой войны жытя змушало іхати на зарібкы й до Мадярів. Час німецкой окупацйі гнал на примушены роботы до Німец – в більшости молодых віком, здоровых фізично. Но а пак по войні – выгнаня на схід, як звали до Росийі й акция “Вісла”.
По 1947 роци з рідной земличкы лемків створено гірску пустиню, яку не могли забыти депортуваны в Украіну ци до давного СССР и решта выгнаных на західны й північны землі в Польщи. Долгы рокы за ПРЛ-ю лемкы не могли приізджати в рідны горы, в рідны села, бо такы были часы тоталитарного пануваня. А в тім часі нищено нашы церквы, цмунтиры й вшытко, што по бывшых жытелях остало. Ліпшы хыжы приділяно польскым осадничым родинам, а гіршы без опікы падали, а также продавано ци дарувано охочым на паліня в пецах.
По 10-ох роках од выгнаня акцийом “Вісла” кус полекшало, бо дос дуже родин зачало вертати – найвеце до Горлицкого повіту в 1956 р. До іншых повітів в горах менше, а 1957 р. юж заборонено вертати, але кус лекше было приізджати на цмунтиры, на гробы предків ци родин. Покус зачали тыж приізджати в одвидины з Україны до рідных сел, жебы повидіти, помолитися на гробах рідных, а также часто поплакати на давных хыжысках.
Чом пришла мі думка писати в тій темі? Народна мудріст й прислівя вчат – гварят, же “чуже познаєме, хвалиме, а своє мало знаме”. До нашых сел приходит дуже люди, ріжны туристы з Польщи й з иншых краів. Од них часто чуєся оповіданя о нашых селах, в котрых жыє-мешкат ищи кус лемків, й о знищеных, пустых, без люди. Дос дуже курацюши з курортів-санаторий Риманова й Івонича-Здрою заходят до музею в Зындранові. А сут то гості з ріжных районів Польщи. Будучи в санаторюм в Риманові-Здрою, вибрализмеся з мужом кус повидіти хоц тоты села, котрыма курацюше іхают до музею в Зындранові. То юж барже східна Лемковина, бо од села Дальова, давний повіт Сянік. А в окрузі Риманова славны села нашых різбярів. Іхаме через село Тыляву, о які неє што дуже споминати на тепер. А до 1945 р. было то дос велике і патрйотичне наше село, при головні цисарскі дорозі на полудне через Барвінок до Словацйі й Мадярщины.
В І-шу Світову войну ціле село австрийско-мадярскы войска спалили до приходу войск росийскых. На гнеска, хоц половина мешканців села то ищи лемківскы родины, в якых і кус мішаных, лем культурово й духово-релігійне село юж не наше. Вистарчит зайти на цмунтир, який всяди, де жыли лемкы, то історичний музей. Цмунтир близко давной греко-католицкой муруваной церквы зміненой на римо-католицкий костел. Од 1945 р. на хрестах, нагробных памятниках юж неє написів в наші азбуци, ани хрестів східнього обряду. На місци знищеной православной церквы 2009 р. поставлено каплицю-памятник. За 60 років од выгнаня зашли такы дос смутны зміны.
З Тылявы іхаме дальше на схід через Дримак, Стасяню до села Дальова, в якім жыют дві родины мішаны. Повных лемківскых родин юж неє, але село красит цікавой архітектуры церков греко-католицка ставлена до войны перед 1939 р. По войні й выселенях люди уживана через ПҐР як маґазин зерна. В остатних роках одновлена по ремонтах даху й пригнилых стінах. Змінено покрытя новом бляхом й ушкоджене дерево замінено новым. Церков стоіт неужывана, бо неє вірных нашого обряду. В нижній части села при дорозі барз старанні одновлена капличка з хрестом східнього обряду. Близко церквы дос великий цмунтир, огороджений дротяном сітком, але дос занедбаний.
На цмунтири майже новий памятник з дуже цикавым написом “Ту хочу вмерати, де жили мій Отец й Мати”. Таке жычыня, або тестамент оставил родині бывший жытель села Дальова Николай Курдила. Помер на выгнаню в Щецині й родина сполнила його жычыня, бо похоронений в ріднім селі при гробі його блаженной памяти мамы.
Іхаме дальше через Посаду на Волю-Нижню, в які юж неє лемків, давніх жытелів, по якых видно ищи пару давных хыж. Стоіт ту мурувана церков, ужывана як римо-католицкий костел. В остатні рокы при церкви поставлений памятник для греко-католицкого священика – пароха села, застріленого на наш Великден в 1946 р. Давни селяне побудували тот памятник й раз в роци перший ден по ватрі в Ждини приізджают до церквы і до памятника помолитися. Два цмунтиры, єден близко церквы, другий – оддалений, неогороджений, без належной опікы, дос занедбаний!
Вертаме до Яслиск, знаний історично-гандльовий острів серед лемківскых сел в тім районі, як польска осада, в якій до ІІ-й войны мешкало ок. 60% жыдівскых родин, замордуваных в часі німецкой окупацйі. Тогди тыж знищено жыдівский цмунтир. Сут стараня одновлиня го, бо в ріци Яселка найдено десяткы жыдівскых памятників – мацев. В центрі Яслиск – великий муруваний костел. По войні, од 1945 р. діял ту уряд ґміны, який пак приділено до Дуклі, а в 2009 р. привернено зас права ґміны.
На полудне од Яслиск два давны лемківскы села Липовец і Черемха, під границьом зо Словацйом. В Черемсі неє давных хыж, ани люди. Лісы належат до власти лісовых, а поля викупили новы купці з Кракова. Церков по выселеню лемків знищена. Давны мешканці, жыючи в Польщи й за границьом,
зачали порядкувати цмунтир, який заміряют огородити, а на місци бывшой церквы поставити памятник, може юж в 2011 р. Идеме на цмунтир, де спочывают порохы Жанет Фучили, привезены з Гамерикы, бо таке было єй жычыня. Видно барз любила Лемковину, хоц вродилася и выховала на чужыні. На моги-
лі памятник з вырізбленом подобизном похороненой Жанет. Спочывай в спокою, а ліси най Ти шумлят лемківскы пісні, якы так любилас. З жальом одходиме з цмунтире, бо знализме Жанет, помагализме в спроваджиню Єй порохів од родины зо Львова.
Сусіднє село з Черемхом – то село Липовец, ближе Яслиск і єст ту хижа лемківска. В Липівци діє туристичний осередок конний, який створил і провадит новий повоєнний мешканець Яслиск Юзеф Кушнєж. В тім роци на ярі бывшы жытелі села, головні братя Варянкы, прожываючи на Україні – зорганізували одкрячаня й порядкуваня барз занедбаного цмунтиря. В селі были дві церквы – греко-католицка, а од 1928 р. православна. Обі знищены за ПРЛ-ю. При дорозі в нижній части села стоит давна каплиця, одновлена з помочом еміґрантів з Канады й США. З полудньовых підграничных сел. вертаме в сторону Риманова-Здрою. По Дальові – село Шкляри, неє церквы, цмунтир зароснений.
Дальше Королик-Волоский, в нові назві Крулік Польскі. Лемків в селі юж неє. Видно ищи пару давных хыж, одновленых з новым покритьом. Стоіт ту осирочена мурувана з каміня давня греко-католицка церков, барз знищена. За ПРЛ-ю была магазином сіна ці тыж стайньом для худобы. Остатні рокы польскы туристичны діяче створили Товариство одновлиня церквы, лем до того часу діє оно на паперах, бо в остатніх роках жадных ремонтів не зачато. Идут стараня о фонды, якых все й всяди бракує. Церков зарахувана до историчных памятковых об’єктів, лем без консерваторской опікы й помочи.
Для вірных римо-католиків непотрібна, бо поставили новий муруваний костел, а вірных східнього обряду в селі юж неє. Цмунтир при церкви дос упорядкований, з одновленыма хрестами, завдякы приділені помочи Уряду ґміны в Риманові й давных селянів, жыючых за океаном. Іхаме дальше через с. Дошно, в якім родився знаний нам историк, етнограф Іван Красовский зо Львова. Давной греко-католицкой церквы неє, а цмунтир слабо впорядкований. Деякы давны хыжы по лемках дос одновлены, з новым покрытьом, без кычок й ґонтів. Але дуже муруваных домів.
При вході до Риманова-Здрою на крижівци чытаме информацийну табличку – 1 км до села Волтошова, де тыж жыли нашы людонькы. Тот 1 км дорогы можна їхати автом добром дорогом, а дальше ищи 2 км юж піше болотистом лісовом дорогом, бо терен тот належыт до лісових власти. Давне невеличке село не існує, неє церквы, неє хыж. Може кус дивне, а цикаве, же на цмунтири поставлений новий 3-раменний хрест, якый для гнесніх туристів єст свідком, же ту жьли вірны східнього візантийского обряду.
Цмунтириско огороджене, по ліві стороні хреста табличка з написом, же єст то полемківский цмунтир, по ліві камінна хрещельниця. Не видно ниякых хрестів. Напротів цмунтира великий пляц, де стояла церков. Місце задбане, очыщене. Роснут ту три стары дерева, дві липы і єден дуб. Свідкове істніня села, жебы так могли промовити, дуже бызмеся довідали. Під деревами дуже лавочок, сідаме і задумуємеся, жаль стискат серце тим барже, же моє рідне село Смеречне тыж так осиротіло. Перед нашыма очами чудовий краєвид, шкода, же такий смутний. На церківним пляци дуже великой різбы. Видно, же хтоси дбат о тото місце. Як ся потім довідуєме, то лісовы власти огородили цмунтир і поставили хрест. З нашой стороны подяка ім за то.
Прагнеме ищи зайти до деякых сел близко Риманова, але юж пізно, вечер і ніч. По одпочынку рано вертаме зас через Дошно, але в Королику скручаме до с. Балутянки. Іхаме добром асфальтовом дорогом. Жыют ту новы осадничы родины й видно дуже новых домів. По лемках зостала деревяна церков, в цілости тепер ремонтувана, однавляна. Цмунтир упорядкуваний по новому, бо вколо нього давны дерева усунены, а на іх місце посаджены шумны деревця. Стоіт ту дуже камінных хрестів й З-раменных, й єднораменных. Глядаме хреста – памятника на гробі мамы знаного нам різбаря Стефана Кищака, жыючого во Львові. При выконаню хреста й огороджиню гробу помагализ-ме Стефанови юж пару років тому. На фундаменті хрест з 1883 р. Неє верху хреста, лем спід, наступний з 1884 р. По тихій молитві за помершых при гробі мамы Стефана, лишаме Балутянку.
Другым разом може зас повидиме іншы села.
“Наше слово” №5, 30 cічня 2011 року {moscomment}
