Григорій Сподарик ■ КРИНИЦЯ ■ 2011-06-30
{mosimage}
Відпустка вже на носі? То, може, задумуючись над напрямком виїзду, варто обрати той, куди вказує дорожній знак з написом “Україна”? І не боятися досягти мети власним автомобілем. Ще зі студентських екскурсій запам’яталося мені, як не раз хотілося роздивитися те, що траплялося по дорозі між двома пунктами на маршруті автобуса. Переважно планів ми не змінювали, хоч, коли траплявся якийсь “нестерпно” привабливий гірський краєвид, то доводилось умовляти водія, щоб випустив нас десь посеред дороги.
Потім треба було дещо кориґувати дальший план подорожі й платити кількома додатковими годинами на вокзалі в очікуванні чергового автобуса. З власним автомобілем зовсім інакше – зупиняєшся, де і коли хочеш, навіть на півгодини, щоб насолодитися чудовим краєвидом, наприклад, десь біля Вінниці, що складається всього з двох елементів – синього неба і соняшникового поля, а тягнеться аж по горизонт.
Куди і як?
Дехто не вирушає нікуди без чітко розробленого плану дій. Був він і в нас, хоч базувався не на чіткості, а тільки на кількох вільних положеннях: побачити Крим, зачепитися за Запоріжжя та Хортицю, і трохи відпочити десь уже поближче до польсько-українського кордону. Ми перетинали його у східному напрямку, озброєні страховою “зеленою картою” на машину, путівником видавництва “Паскаль” і мапою автошляхів України. Цього виявилося достатньо, щоб подолати 4,5 тис. кілометрів за півтора тижня, що було в нашому розпорядженні. Така програма дещо екстремальна, тому варто мати в запасі кілька днів, або скоротити маршрут.
Кошти – це вже індивідуальна справа. Проте в нашому випадку (якщо брати до уваги їжу, нічліги та пальне) вирішальною виявилася цифра три – три роки тому на три особи потрібна була сума близько трьох тисяч злотих. Сьогодні кошти, напевно, зросли, але для розробки безпечного бюджету як основу можна взяти польські ціни. Отож, якщо йдеться про харчування чи готелі, то в Криму треба буде заплатити більш- менш стільки, скільки й у Варшаві, Кракові чи Вроцлаві.
При перетині кордону треба пам’ятати, що тут нас кілька разів “обдаровуватимуть” макулатурою у вигляді різного роду талончиків чи декларацій. Щоб перемогти в паперових змаганнях, варто про все добре розпитати якогось службовця в українській формі або інших і більш досвідчених “перетиначів” кордону, з якими і так довгий час спільно стоятимемо в черзі. Це саме повториться у зворотному напрямку, при поверненні, при чому тут чергувати прийдеться довше – ми чекали, наприклад, 16 годин. Хоч ради справедливості варто відзначити, що культурний пан у чорному BMW пропонував нам послуги з метою радикального скорочення часу очікування за додатковою оплатою. Ми не скористалися пропозицією.
З українського боку доведеться ще заплатити за страхування на кожну особу. Правда, можна намагатися з’ясовувати, чому й навіщо, якщо ми вже маємо своє страхування, але з огляду на те, що ці кошти досить невеликі, краще дарувати собі боротьбу з вітряками. Усі зібрані “папірці” варто зберігати, бо не відомо хто, де й коли буде їх у нас пізніше вимагати.
Міліція
Важко сказати, нібито з її боку ми відчули якийсь репресивний підхід: за весь час нашого перебування в Україні довелося тільки чотири рази вітатися з цими службовцями. Найкраща і, мабуть, універсальна підказка – дотримуватися правил дорожнього руху. У Львові, де ми мали перший нічліг, панове міліціонери, зупиняючи нас о 5-ій ранку, вирішили перевірити тверезість водія. Причиною чергової зустрічі стало невеличке перевищення швидкості. Певно, з огляду на незначну громадську шкідливість обійшлося без штрафу, хоч, як журналістові, мені довелось пообіцяти добре написати про українську міліцію (і прошу – щойно три роки минає, а обіцянка виконана). При іншій нагоді хотіли побачити нотаріальне посвідчення (ми його мали) від особи, яка позичила нам авто. В околицях Одеси за обгін машини в недозволеному місці довелося розгорнути переговорний процес. І на тому зупинімося.
Від міліції якось легше переходити до теми доріг. Західна Україна – не найкраще, зате сам Львів – шок, подібно як в’їзні дороги й окружні навколо багатьох міст. Крим – краще (Керч-Одеса: широко, рівно, але багато піднесень, чудові краєвиди і гострі повороти), дорога Одеса-Київ – ідеальна. Варто бути обережним на дорозі, бо в Україні немає обов’язку їхати з увімкненими фарами – і місцеві водії, на жаль, користуються цим правом до пізнього вечора.
Коли доведеться почути коротенький сиґнал – то знак, що десь поблизу стоїть міліцейський патруль. Доїжджаючи до кільця на дорозі, дивись на знаки: бо раз ти маєш право їхати першим, а раз (як у Польщі) мусиш пропускати тих, хто ліворуч. На багатьох вужчих (хоч і так значно ширших, ніж у Польщі) дорогах не варто обганяти автомашин, бо через кожні кілька кілометрів з’являються дві полоси у твоєму напрямку, де цей маневр можна виконати безпечніше.
Спати
Наша ідея вільного подорожування не включала попереднього бронювання нічлігів. Тому найчастіше були це готелі, адреси яких ми знаходили в путівнику, або (як у Запоріжжі, куди ми доїхали опівночі) доводилося полягати на рекомендації таксиста. Взагалі, питати в людей – це, як завжди, добрий спосіб на все. Готелі мали той плюс, що біля них можна було спокійно залишати автомобіль (безкоштовно або за оплатою). Часом доводилося його відвезти на платну стоянку зі сторожем. У Ялті наше авто півдня простояло на вулиці з відкритим вікном – нічого з нього не пропало! Проте, звичайно, варто бути обережнішим.
Справа з нічлігами в Криму виглядає так, що на в’їзді до окремих міст стоять при дорозі люди, тримаючи картки з написом “житло”. До них можна підійти і встановити подробиці щодо нічлігу. За Феодосією в напрямку Керчі ми просто з’їхали з дороги і поставили намет. Ранком виходиш з нього – і перед очима маєш якщо не степ, то щось дуже до нього подібне.
Варто
Не важливо як – чи “планово не плануючи”, чи детально розробивши стратегію – проте варто відвідати Крим, або ширше – Україну далі від Львова. Звичайно, можна вирушити поїздом чи автобусом, однак не варто боятися поїхати власним автомобілем, бо таким чином заощаджуємо час, а при більшій кількості осіб – і кошти. А головне: отримуємо свободу при вибиранні напрямків туристичної експлорації. Дехто побоюється, що авто може зіпсуватися або потрапити в руки злодіїв. зрозуміло, тут є деякий ризик, однак вважаю, що в цьому немає жодної різниці між Сімферополем, Варшавою чи Парижем…
В околицях Керчі ми якось переплутали дорогу – і потрапили до місцевості Курортне. Там пляж і море з чудовими хвилями, якими насолоджувались ми добрих кілька годин. Пам’ятаємо цю пригоду до сьогодні. Автобуси, поїзди чи літаки не вміють так гарно заблукати…
“Наше слово” №27, 3 липня 2011 року {moscomment}
