Олег Коцарев ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №18, 2016-05-01
Михайло Могилянський. Честь. Вбивство. Вибране. – Київ: Академія, 2015, 208 с.
В українського читача з’явилася можливість відкрити для себе чергового письменника з кола «Розстріляного Відродження», якого дотепер майже не видавали (чи не дивовижа, що «повернення» таких авторів триває й досі, уже не перший і не другий десяток років?). Це – Михайло Могилянський. Книжка його вибраних творів побачила світ у київському видавництві «Академія».
Михайло Могилянський народився 1873 р. в Чернігові. Отримав юридичну освіту, чимало часу провів у Росії, де був причетний до тамтешніх символістських та інших «декадентських» літературних кіл. Певно, там коренилася і його літературна українсько-російська двомовність. Рано захопився революційною діяльністю, входив до марксистських гуртків, розповсюджував різного роду нелеґальну літературу, як адвокат брав участь у політичних процесах. Але після революції, що цікаво і характерно, відійшов і від політики, і від юриспруденції. Натомість захопився філологією, літературною критикою, продовжив заняття власне літературою. Тільки що більшість його творів залишалася в рукописах… Могилянський був близький до київських «неокласиків». А одразу двоє його дітей стали помітними письменниками – Лада Могилянська і Дмитро Тась. Родина Могилянського зазнала багатьох репресій, але самому Михайлові сидіти у сталінських таборах чи бути розстріляним у застінках або на «полігонах» не судилося: він помер своєю смертю в радянській евакуації 1942 р.
Ось із такою літературною постаттю тепер є нагода познайомитися. Головний твір збірника «Честь. Вбивство. Вибране» – це, безперечно, роман «Честь». Дослідники навіть називають цей роман найбільшим досягненням Могилянського як письменника. Роман змальовує життя видатного київського хірурга Каліна, досить характерного героя для українських літературних 20-х років минулого століття. Він категоричний і впевнений у собі, а заразом багато рефлексує (реагує – ред.), чітко бачить свою мету і вміє її досягати. Справжня вольова й успішна людина.
Для тих читачів, кому цей портрет одразу не нагадав про ідеї Фридриха Ніцше, Могилянський ретельно і часто цитує найвідоміші фрази цього мислителя. Головне формулювання: «людське, надто людське», бо ж і наш хірург повсякчас воює проти суто «людських» слабкостей, як-от безвідповідальність, непрофесіоналізм, лінь тощо. При цьому медик не цурається й літературних сфер: у нього багато знайомих письменників, постійно дискутує з ними та іншими зацікавленими особами про українську і світову літературу. Чимало розмов стосується і політики, і критики громадського способу життя та мислення.
На такому тлі розгортаються також еротичні пристрасті – як суто утилітарні, так і пов’язані з серйозними почуттями. Отож одного разу роздуми про кохану жінку завадили Каліну зосередитися на важкій операції. Як він сам ствердив, це і стало причиною невдачі та смерті пацієнта. Принципова людина, яка не знала міри в присудах і судженнях про інших, знову-таки цілком у дусі літератури 20-х рр., не збирається робити поблажок і для себе. Вважаючи, що порушив засади честі, Калін вирішив винести собі смертний вирок.
Змагання між честю і пристрастю, волею і роздумами, багато дискусій – усе це спирається на традицію українського модернізму попередніх років, нагадує про творчість Володимира Винниченка. Багато в чому типово модерністський тут і сам стиль писання – то бурхливий, то задумливий, часто іронічний, з несподіваними, екзотично побудованими образами. Але при цьому є й інтелектуальна гра, близька прозі Віктора Петрова, чи аванґардні ігри з формою, котрі могли б відповідати Майку Йогансену. Ще треба згадати про кількість цитат з різних літературних творів і змальовування під зміненими іменами сучасних Могилянському авторів. Зацікавлений читач може зайнятися розгадуванням цих ребусів. А загалом «Честь» – роман різноплановий, вигадливий і жвавий. Він сподобається багато кому.
Що ж до оповідань, які увійшли до книжки, вони досить одноманітні. Легке містичне мерехтіння, нездоланний потяг любовної пристрасті, дух неприкаяного мандрівного життя, суїциди, присмак революційної романтики – так можна охарактеризувати практично кожний з цих творів. І чи варто читати їх усі, велике запитання.
Окрема історія з твором під назвою «Вбивство». Він приніс своєму авторові чималі проблеми. У цьому тексті головний герой символічно уві сні (тобто не обійшовшись без фройдизму) вбиває колишнього лідера нації, котрий не виправдав покладених на нього сподівань. В описі символічної жертви нескладно відгадати президента УНР Михайла Грушевського, якого саме багато хто критикував за повернення до України та співпрацю з більшовицьким режимом. Виник скандал, оповідання дістало не лише «особисту» критику, а й політичну, автора звинуватили в націоналізмі, для нього все це могло закінчитися дуже погано. Втім, суто художньо «Вбивство» виглядає радикально слабкішим від тієї ж «Честі».
Отож, після багатьох десятиліть майже повної недоступності творчість М. Могилянського торує нарешті шлях до читача. Розмаїта і не завжди рівна, вона, однак, варта уваги. А ще слід пам’ятати, що й надалі багато його творів залишаються неопублікованими. ■
