Повернення до забутих пісень

Людмила ЛабовичКУЛЬТУРА№21, 2017-05-21

Розмова з Наталією Боцюк, стипендіаткою маршалка Підляського воєводства

Артистичні стипендії підляського маршалка Єжи Лещинського отримало 70 учнів Підляського воєводства. Серед молодих людей, талант яких оцінено, є чотири учасниці українського дитячо-молодіжного колективу «Гілочка» з Черемхи: Наталія Боцюк (оцінена в категорії музика, література), Діана Назарук (музика, література, пластика, фотографія), Варвара Нестерович (музика, театр, література) та Катерина Романюк (музика, література, пластика).

Як сталося, що ти почала співати в «Гілочці»?

▲<strong> Наталія Боцюк отримує стипендію від підляського маршалка</strong>. Фото зі сторінки wrotapodlasia.pl

Наталія Боцюк отримує стипендію від підляського маршалка. Фото зі сторінки wrotapodlasia.pl

На «Гілочку» мене намовили подруги зі школи. Я тоді була в третьому класі початкової школи, вивчала українську мову. Прийшла, спробувала і почала співати. Так і співаю вже сім років.

Як ти потрапила на уроки української мови?
Сама хотіла, бо на ці заняття ходили мої подруги. Ми мали таку групку приятелів і завжди разом трималися. На уроках було дуже цікаво: багато забав, екскурсій, ми навіть співали.

ти вперше тоді зустрілася з українською мовою, чи мала з нею контакт удома?
Мала контакт. І вдома зустрілася з українським співом, бо моя бабуся співає у фольклорному жіночому ансамблі з Черемхи-Села. Ми завжди на свята колядуємо, співаємо. «Гілочка» бере свій репертуар у бабусь, ми вчимося співати старі пісні, а потім їх виконуємо на концертах.

Ти не лише співаєш, але також декламуєш поезію. Розкажи про свої досягнення.
Я отримувала нагороди, наприклад, у декламаторському конкурсі «Українське слово» у Більську-Підляському. Перший раз виступила за порадою вчительки української мови пані Асі Романюк, потім мене заохочувала пані Ірена Вишенко, врешті я сама вже захотіла виступати з українською поезією. Просто мала таку потребу. Крім участі в конкурсах, я декламувала вірші на шевченківських урочистостях.

Ти і ще три інші дівчини з «Гілочки» отримали цього року стипендії маршалка Підляського воєводства. Як це сталося?
Це також завдяки пані Ірені Вишенко. Восени на 20-ліття «Гілочки» вона запросила на ювілейний концерт у Черемсі різних людей. Була там і одна пані з маршалківського управління, якій дуже сподобався наш виступ. Пані Ірена подумала тоді, щоб кілька дівчат з ансамблю «Гілочка» подати на стипендію маршалка. Виявилося, що ми всі отримали ці стипендії. Отже весь рік щомісяця отримуємо гроші, за які можемо купувати все, що нам допомагає розвивати наші таланти.

Виявляється, що для молодих людей фольклор може бути привабливий…
Мене зацікавив. Це повернення до старих, трохи забутих пісень. У «Гілочці» ми стараємося відновити українські обряди і пісні, щоб це не вмирало, щоб усі про це пам’ятали.

Яке значення має для тебе ця стипендія?
Думаю, що це велика нагорода за те, що робимо. Крім того, ми можемо показати нашу культуру ширше, поза українським середовищем. Завдяки тому інші люди можуть побачити, як ми співаємо, як виглядає наша українська традиція.

Ти зараз навчаєшся і живеш у Білостоці. Чи це не перешкода, щоб далі виступати в «Гілочці»?
Поки що ні, і сподіваюся, що ще буду співати. Приїжджаю до Черемхи на вихідні, зустрічаюся з друзями на репетиціях і думаю, що швидко не відійду з «Гілочки».

Опубліковано в Культура.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *