КУЛЬТУРА ■ №38, 2018-09-23

У літературі нас уже багато років представляє Іван Киризюк. Як справжній поет, він у своїй творчості оспівує рідну малу батьківщину – Підляшшя, де він народився і де творить.

Іван Киризюк народився 10 жовтня 1949 р. у селі Крив’ятичі на північному Підляшші. Поет, український суспільно-культурний діяч, співзасновник УСКТ та Союзу українців Підляшшя та його часопису «Над Бугом і Нарвою», член Національної спілки письменників України. Дебютував україномовними поезіями в 1971 р. Іван Киризюк друкувався у «Нашому слові», «Нашій культурі», «Українських календарях», «Українських альманахах» та «Українському літературному провулку» (2001-2017).

У 1998-2002 рр. Іван Киризюк був заступником бурмістра міста Більська. Протягом багатьох років він співорганізовував навчання української мови на північному Підляшші у школах Більська-Підляського. Іван Киризюк є безумовним будителем своєї нації у другій половині ХХ ст. Був корифеєм рідного у Більску-Підляському – місті, де жив і працював. Це виняткова і неповторна постать у нашій літературі, сповнена творчого горіння і єднання людей на фундаменті нації: поляків, українців та білорусів. Іван Киризюк – це справжній натхненний Поет.

Поезія Івана Киризюка відображає душевні переживання та оповідає про історію рідного поетового Підляшшя. Ця поезія навіяна живою вірою у краще майбутнє своєї нації. У творі «Крив’ятицьке жниво» поет образно описує рідний сільський обряд тяжкої праці хлібороба, сакралізує краєвид з церквою як домінантом лагідного Підляшшя та зображає лелек як невід’ємний атрибут буття своєї рідної української землі.

Поетичний дискурс Івана Киризюка глибоко вписується у рідне село Крив’ятичі, де поет народився та провів своє щасливе дитинство. Це його рідний поріг. Він завжди писав за покликом серця. Завжди висловлював у поетичному слові глибоку віру у сенс життя. Його захоплювало життя, підпорядковане порам року. Воно вписувалося у весняні пориви вітру та пробуджувало до існування сутність поетової уяви. Через відчинене вікно він дивився на стіни рідної підляської церкви, слухав, як лунає навколо церковний спів. Улітку, коли на рідних полях дозрівали засіви, поет радів з врожаїв, бо вони обіцяли достаток та багатство. Він дякував Всевишньому за осінні дари садів, тужливо прощався з ключами журавлів, що відлітали у вирій, сподіваючись їх побачити знову навесні. Узимку, коли рідне село лежало під снігом, а природа й людина мали змогу відпочити, поет займався батьківською
хатою. Писав вірші, коли ніч оповивала рідне село темрявою.

У вірші «Ниточка» автор описує рідну підляську природу. Він несе у натхненних словах глибоку любов та щирі поетичні слова для своєї малої Батьківщини. Це – справжня сповідь поета.

Вдумливий вірш Івана Киризюка «Човен долі» з 2011 р. мережиться вишивкою вдумливих слів та метафор, неначе дорогоцінна перлина. Поет прагне розповісти про таїнство життя, яке береже в серці. Він говорить, що життя є незбагненою таємницею буття. Богдан Бойчук – поет Нью-Йоркської групи, представляючи збірку Івана Киризюка «Смак ягоди ожини. Поезії» (Більськ-Підляський з 1999, 94 с.), ділить творчість поета «на три головні частини, у яких присутні усі ті грані: світ, де минуле стикається з сучасним і долею людини; світ природи, який інтегрує людину; та світ особистих почувань».

Сучасна цивілізація не поглинула джерельного поета Івана Киризюка на своє всеохоплююче плесо, – каже Богдан Бойчук. Поет і далі живе у рідному просторі батьківської землі – у світі, в якому суть існування, зміст душі, коріння предків і почуття людини переплітаються. Це світ, який взаємовпливає на себе та визначає долю людини. Богдан Бойчук підкреслював, що у віршах поета «мотив минальності пронизує усі три обговорювані сфери. Невпинний час змиває мрії людини, під тиском часу щезають доріжки підляського родоводу, і Хронос „дні, мов хліб, на скібки крає”. А одвічна пам’ять переходить у мовчання. Усе це закономірне. Бо минання всесвіту – це хід життя. Це також хід поезії – в непроминання».

Батьківщина у творчому дискурсі Івана Киризюка займає вагоме місце. Це рідна підляська земля, це Крив’ятичі поета – село, з якого він пішов у життя. Тому малій Батьківщині поет присвятив багато вдумливих віршів. Вони не втратили своєї свіжості, особистого чару та актуальності протягом усього творчого шляху поета.

Пам’ять

Пересипається
Під ногами
Пісок пережитого
Скрипить
Колесо долі
Намотує роки
Що безповоротно
У Вирій
Відійшли
Чуєш
За хатою шумить
Береза
Пам’ятаюча день
Твойого народження.

Мова

Поділитися: