Кася Комар-Мацинська, аніматорка культури, Ґданськ ■ ПОГЛЯДИ ■ №49, 2017-12-03
Сценарій форуму був такий: зранку чотири години тренінґу про співпрацю української меншини та імміґрантів, а пізніше – дві дискусійні панелі по півтори години. Перша – про ідентичність української молоді, друга – про відносини між молодими українськими імміґрантами з українцями з Польщі. Як на супровідний захід суто розважальної імпрези, якою є «ЯрмарокФест», план форуму був дуже насичений. Тому й не було занадто часу на розмови в кулуарах, які, до речі, завжди найкраще запам’ятовуються і дають найбільше до роздумів. Проте трапились мені два антракти, які, – коли думаю про конкретні висновки з форуму, – не дають забутися і, здається, поки їх не викинути з голови, нічого аналітичного не зможу написати.
Перший (після завершення першої панелі). Знайома успішна, інтеліґентна жінка з меншини – пані А. одягається в пальто. Я як справжня ґаздиня заходу зупиняю її з чемним, але твердо поставленим питанням: а Ви куди їдете? Це ще не кінець. Дещо спантеличена, відказує мені спокійно: Ну, це для нас вже все, друга частина про імміґрантів. – Авжеж не так! – зупиняю її, – друга панель не про імміґрантів, а про ВІДНОСИНИ, – кладу особливий натиск на кожну букву цього слова, намагаючись одночасно лишитися чемною ґаздинею свята, – про імміґрантів та меншину! Це ж хіба найбільш актуальна тема, про яку можна зараз говорити! – Весь час намагаюся стримати свої емоції (що досить важко, беручи до уваги, що це я через хвилин чотири маю цю панель вести). – Так думаєш? – питає мене переповнена сумнівами пані А., – Я вважаю, що заки ми почнемо будувати з НИМИ які-небудь відносини, мусимо, перш за все, думати про себе, мусимо самі з собою зробити порядок, – почула я щось цього роду. Дуже хотілося відповісти коротко та змістовно, щоб могло це зразу переконати пані А. до єдиної правильної думки. Але все ж моя емоційна жіноча натура не хотіла здатися без бою. – Я вважаю, що ми можемо багато від імміґрантів навчитися. А вони, певно, дечого від вас. Тому тут в заголовку два береги, ми і вони, хочемо будувати мости, розумієте? – сказала я, – але, звісно, як вважаєте, мені буде дуже приємно, якщо залишитесь нас послухати. Хоч мій арґумент міг би бути кращим, пані А. чемно повернулася на свій стілець. (1:0, подумалось, але всю панель її суворий погляд був для мене найвимогливішим рецензентом.)
Антракт другий (який, у принципі, починається десь хвилин десять від першого). Дещо спізнена на другу панель (цю ж, про ВІДНОСИНИ, розуміється), входить така ж успішна та інтеліґентна, як пані А., пані Я. Від пані А. відрізняє її українське громадянство. Тихенько займає місце майже в останньому ряді. Лишається до самого кінця дискусії, але в неї не включається. Коли вона після завершення панелі підходить до мене, перекидаємось короткими репліками, в основному стосовно правильного користування українською мовою. І тут суть усього. На питання, чому вона не прийшла на першу панель (до речі, дуже цікаву), відповідає рішуче: «Я з меншиною не ідентифікуюся». От і все на цю тему. (1:1, подумалось.) Перемоги в цьому турі не буде.
Людська короткотривала пам’ять – жорстока. Говориш з людьми годин вісім про різні проблеми, виклики, інспірації, думаєш – лишиться в голові хоч половина, ну, нехай 30%. Але ні – АЛЕ НІ – найбільше запам’ятовуєш два різкі вислови пані А. та пані Я. Звісно, все тому, що обох жінок дуже любиш, поважаєш, вони є для тебе авторитетом у своїх ділянках. Перш за все, оцінюєш їх як дуже успішних та інтеліґентних, тому так важко сприймаєш їхній критичний погляд і брак потреби відносин з «другим берегом». Це, звісно, не підбадьорює до будови нових мостів між двома берегами, але також вказує на те, як міцно вони потрібні.
А якби так сталося, що пані А. з пані Я. вирішили піти разом на каву і просто поговорити? Думаю, що в них були б спільні теми… Чи я вже згадувала, що обидві вони дуже розумні та успішні? Я дуже люблю з ними розмовляти про всілякі наші справи, виклики, проблеми, літературу, та й просто так по-жіночому. Звісно, не кожний кожному до душі, ніхто не каже відразу Бог знає як приятелювати. Просто якби почати від спільної кави… Здається, це могло б стати підвалиною для гарного моста. Вистачить лише хотіти й один одного на цю каву запросити… ■
