Анна Вінницька ■ ГРОМАДА ■ №45, 2017-11-05
Десять незабутніх днів, cповнених позитивними враженнями, новими знайомствами і новим досвідом, – це ефект польсько-українського проекту, в рамках якого до гімназистів у Тихові неподалік Кошаліна приїхала молодь з Добромиля Львівської області. Проект координувала Ірина Кузян, учителька англійської і німецької мов, яка 17 років тому прибула до Тихова саме з Добромиля.
– Приїзд українських друзів залишив багато цікавих і радісних хвилин, які ми провели разом. Будемо сумувати за ними, але тепер чекаємо на запрошення з їхньої сторони. Дуже хотілось би поїхати в Україну, – говорила захоплена польська молодь, зізнаючись, що дехто з них побоювався, що важко буде порозумітись з українцями, однак українська молодь виявилася такою самою, як вони, а мова зовсім не була бар’єром.
– Ми також забираємо з собою спогади про нових друзів і досвід праці, який ми набули в радіо, редакції газети, Міській раді Кошаліна, садочку та Балтійському драматичному театрі. У Польщі ми провели справді чудовий час, а також подружилися з поляками, з якими почали переписуватись у соцмережах, – казали у відповідь молоді українці, відмічаючи, що поляки більш відкриті, ніж українці, і не соромляться говорити про власні потреби.
Стимулом до запрошення гостей з України стали поїздки І. Кузян зі шкільною молоддю у Добромиль. Поляки відвідали Україну вже три рази. Стільки ж українці – Польщу. Вже під час перших поїздок народилися позитивні емоції, тому вчителі вирішили продовжувати знайомство учнів.
– Ніколи не забуду свого коріння і країни, де я народилася. Україна завжди буде в моєму серці. Чудово, що молоді люди та вчителі, з якими я працюю, відкриті для іншої культури. Вони знають, що такі проекти потрібні насамперед тому, щоб у майбутньому між народами не було ненависті, сварок і війни. Чвари беруться зі стереотипів і страху перед незнайомим та невідомим, – говорить І. Кузян.
«Разом в дорозі до професійного успіху» – саме такий проект реалізовано в Тихові завдяки додатковому фінансуванню від польсько-української ради обміну молоддю (з дотації міністра освіти). Загальна вартість додаткового фінансування проекту – 63.642,31 зл. Учасниками проекту було 16 гімназистів з Тихова та 16 учнів школи в Добромилі. Протягом 10-ти днів молодь відбувала стажування у вибраній установі, але перед тим вчилася долати стрес, писати CV, мотиваційний лист і пройти кваліфікаційну розмову. Польська сторона дуже позитивно прореаґувала на проект. Свої двері перед молоддю відчинили такі установи, як Кошалінська політехніка, Польське радіо Кошалін (ПРК), Балтійський драматичний театр, газета «Głos Koszaliński», садочок і Тихівське управління лісового округу (nadleśnictwo). У всіх цих установах молодь «пропрацювала» один день, а наслідки своєї роботи дехто міг навіть побачити або їх послухати. Так було у ПРК, де майбутній журналіст Богдан провів з товаришами своє перше інтерв’ю, згодом його змонтував, а кінцевий результат прослухали «комісійно». Цікавим досвідом була також міська гра «Прожити в метрополії», проведена у Ґданську, конкурс ліплення вареників та наука латиноамериканських танців. Найбільше молоді сподобалася поїздка до Ґданська над море та конкурс ліплення вареників, у якому можна було виграти цінні нагороди.
– Я горджусь, що місто Добромиль стало відоме над Балтійським морем. Почувши в будинку культури в Тихові українську пісню, я не могла стримати сліз, – розповідає Оксана Довгун, учителька англійської і німецької мов у Добромилі, вихователька української молоді.
Пані Оксана, однак, зізнається, що перед виїздом дехто з батьків побоювався відпускати своїх дітей до Польщі, бо чув про минулорічну процесію в Пикуличах, побиття студентів у Любліні та вивіску у крамниці в Барлінку Західнопоморського воєводства: «Кожен громадянин України, пройшовши касу, піддається перевірці». Тому вчителька щаслива, що українська молодь їй розповідала, що в Польщі всі ставляться до них ввічливо і гарно.
– Ми зрозуміли, що українці такі самі, як ми, що вони нічим від нас не відрізняються, тому національність не може бути бар’єром для знайомства, – говорили поляки.
– Таким чином вдалося побороти стереотипи, які побутують у наших народах, – упевнена пані Оксана. – Як наслідок таких поїздок – це те, що мій син сьогодні навчається в Любліні, а вся моя родина приятелює з польською сім’єю, з якою познайомилася саме в Тихові. Тут справді ми почуваємося як вдома.
Десять днів пройшли швидко. А коли треба було прощатися, молодь жалілася організаторам: «Шкода, що проект закінчується».
– Я знала, що молодь є подібною і що скоро договориться, однак не сподівалася, що аж так заприятелює. Я також не сподівалась, що почую українську пісню на моїй другій батьківщині – у Тихові. Ми дуже хотіли показати, що українці і поляки дуже схожі, адже всі ми слов’яни. Незалежно від того, чи живемо у Польщі, чи в Україні, ми любимо подібну музику, у нас схожі проблеми. Тому такі зустрічі – це чи не найкращий спосіб для долання стереотипів, які загніздились у наших головах. Ми хотіли допомогти українській молоді віднайти себе в Європі, а польській показати, що не потрібно боятись України, – зі зворушенням говорить І. Кузян.
І це вдалося зробити: українці з баґажем знань та новими знайомствами повернулися додому, а поляки з нетерпеливістю чекають запрошення в Україну, бо ж для молоді кордонів нема, якщо не можуть відвідувати один одного в себе вдома, то продовжуватимуть знайомство через Інтернет. ■
