Польща та Україна: нескінченно незалежні

Ігор Щерба ■ ПОГЛЯДИ ■ №18, 2018-05-06

Ігор Щерба, відповідальний секретар «Нашого слова»
Ігор Щерба, відповідальний секретар «Нашого слова»

Нещодавно на вулицях Варшави з’явилися білборди (рекламні стенди), на яких зображено математичний символ нескінченності і гасло, що стосується 100-річчя незалежності Польщі (1∞). На іншій рекламі бачимо ці самі символи та зображення серця, що має підкреслити те, що поляки щиро кохають свою батьківщину.

На державному рівні урочисті заходи щодо відзначення річниці заплановані на осінь, а в День незалежності Польщі (11 листопада) президент хоче на референдумі запитати поляків (і мене також) про форму нової Конституції Польщі. Усе це на перший погляд виглядає гарно і люб’язно.

Однак нам варто пам’ятати про те, що, коли в одній родині панує злагода, у той же час сусідам можуть бути непереливки через надто голосну музику.

Для українських громадян у Польщі, які ще й мають «закерзонську історичну свідомість» (десь я прочитав таку фразу) історія Польщі XX ст. не є однозначною.

Можна сказати, що входження земель Західної України до складу довоєнної Польщі мало ознаки політичної маніпуляції, явної політики «доконаних фактів», нехтування Варшавою міжнародних договорів.

З історії знаємо, що внаслідок рішень мирної конференції в Парижі (Версаль, 25 червня 1919 р.) Польщі довірено право на тимчасову адміністрацію території Східної Галичини, яка мала отримати статус територіальної автономії, а після 25 років серед населення мав бути проведений референдум (плебісцит) щодо державної приналежності цієї території. Варшава повністю проіґнорувала цей факт.

А навіть «Закон про статус мов національних меншин Східної Галичини», прийнятий Польщею 1919 р., анульовано 1934 р.

Про ставлення влади довоєнної Польщі до національних меншин можуть свідчити слова люблінського воєводи Станіслава Москалевського, який заявив, що «po Bug kraj jest czysto polski». Відповідно до такої позиції силами держави мала бути зміцнена полонізація слов’янських нацменшин. Слід згадати, що 1920 р. було 3000 українських шкіл, а 1939 р. лише 400! Наслідком такої «ендецької політики» (назва походить від лідера націоналістичного руху Романа Дмовського) може бути перелік фактів: державне військове осадництво на Волині, військова пацифікація і нищення церков Холмщини, концентраційні табори (не біймося цього слова!) у БерезіКартузькій і Явожні. Насамкінець ще в цьому «переліку сторіччя» згадаймо про Акцію «Вісла». Балансу польсько-українських стосунків у довоєнній Польщі не врівноважує політичний притулок для уряду в екзилі Симона Петлюри, ренесанс українського культурного життя 20-х рр., контрактна служба офіцерів Армії УНР у рядах Війська польського. Політична діяльність віце-маршалка сейму (1935–39 рр.) та його політичного угруповання (УНДО), настроєна на примирення нацменшин з поляками, зіштовхнулася з діяльністю радикальних угруповань, як-от Українська військова організація (УВО), бійці якої вбили віце-прем’єра уряду Броніслава Перацького.

Ілюстрація з сайту nieskonczenieniepodlegla.pl

Звичайно, українці, які після І Світової війни опинилися за Збручем, були свідомі асиміляційного тиску з боку польської держави, а також знали, які «порядки» завели більшовики в Радянській Україні. Моя бабуся (вона тоді жила в Річиці Белзького повіту) розповідала мені неодноразово про те, що «на Великій Україні люди їдять лободу, траву та кору з дерев».

Однак почуття кривди й обману з боку Польщі (згадаймо фразу маршала Юзефа Пілсудського «Ja was panowie przepraszam») було домінуючим серед українських селян і лідерів політичних угруповань.

Серед українців у міжвоєнний період (є вони також і сьогодні) були й такі, що дотримувалися позиції «моя хата скраю». «Тутешні» швидкими темпами піддавалися процесові полонізації.

Цікаву фразу я почув уже в наш час від поляків, які після ІІ Світової війни залишилися у Львові поза межами Польщі. Один із них зневірено заявив: «granicy si mieniali, a my zostali, tam, gdzie byli».

Відкритим буде надалі питання, як сьогоднішній українській меншості ставитися до 100 роковин незалежної Польщі? Зрозуміло, що це умовне число в більш ніж 1000-літній історії Польщі, але нам, що сповідують «закерзонську історичну пам’ять» якось треба пристосувати її до реальних подій сьогодення. Часто в рекламних повідомленнях бачимо схематичне зображення довоєнної Польщі, «накладене» на теперішню карту РП (так було недавно у столичному аеропорту «Окенцє», та після протестів рекламний стенд забрали). Наша поведінка у відповідь на такі факти мала б залишитися надалі принциповою.

В іншому випадку можна хіба що взяти близько до серця одну з наведених раніше «народних мудростей», або витримати тиск невдалої пропаґанди; намагатися знайти для себе, а насамперед продемонструвати власну оцінку сторіччя Польщі та України.

Це важливо й тому, що Україна також відзначає 100-річчя державності, а проти цього висловлюються деякі «хворі з ненависті кресов’яни», на окремих сайтах натякають, що УНР була, на їхню думку, «сезонною державою», що захист Замостя і південно-східної фланки Польщі українським військом під командуванням генерала Марка Безручка «мав невелике військове значення», що УПА не боролася з німцями і Червоною армією, а переважно займалася винищуванням польського населення Волині.

На такі питання треба нам відповісти (у першу чергу самим собі), коли ми братимемо участь (або будемо дивитися на це в телебаченні) у заходах відзначення 100-річчя Польщі та України.

Поділитися:

Категорії : Погляди

Схожі статті

Не обманюймося казками: Нас віддали на поживу націоналістам

АНАЛІТИКА ■ №47, 2018-11-25 Напередодні сторіччя польської незалежності чільні українці – громадяни Польщі – написали відкритого листа, де розглядають цей ювілей з точки зору відносин поляків і українців. Описуючи...

Коментарі

  1. Wypadało by aby autor podał informację o tym ,że właśnie aby nie dopuścić do powstania galickiej autonomii Konowalec zorganizował kampanię terrorystyczną wymierzoną w dużej części w Ukraińców i Polaków chcących ją stworzyć.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*