Політика називання церков Лемківщини

Богдан ГукЛЕМКІВСКА СТОРІНКА№19, 2017-05-07

Доля церков Лемківщини, починаючи від 1947 р., вирішувалася в інтересі їх нових власників, а ними тоді були держава й латинська церква. Інтерес полягав насамперед у тому, щоб ці храми перестали бути церквами живих греко-католиків і православних. Це завдання виконала Акція «Вісла», проте залишилася проблема не цілком «мертвих» будівель. Вони стояли та щось означали. Кожен новий польський поселенець, а нині турист, ставив питання такого типу: «Я не руснак і не українець, село моє також польське, то чому стоїть у ньому церква, а не костел?..»

<strong>Зразок інформаційного щиту в Більцаревій</strong>. Фото автора статті
Зразок інформаційного щиту в Більцаревій. Фото автора статті

Оцю неґативну напругу покликана вирішити політика називання, яка створила на Лемківщині конфлікт між оком і мозком. Ідеться про те, що латинські священики і державні службовці почали церкви називати костелами всупереч тому, чим була архітектура й історія «костелу». Взагалі «костели» виникали без потреби їх будування: влада розпоряджалася церквами, вони ставали костелами і так їх на письмі називали. Отак сила інформації, яку влада керувала до мозку читача, мала бути сильнішою від того, що людина бачила. Я покажу техніку маніпуляції влади називання церков костелами на прикладах різних сіл західної і центральної Лемківщини.

«Так називає ксьондз…»
Папір витримає кожну парафіяльну інформацію про святиню. Я зустрівся, м.ін., з такими інформаціями, яких авторство можна приписати ксьондзові чи комусь, хто отримав його згоду. І так, у Маластові в назву внесені слова: «Коротка історія святині», але далі дізнаємось, що церква Святих Косми і Даміяна є «костелом Вознесіння Пречистої Діви Марії». В Матієвій у першому реченні читаємо про костел, а в наступному реченні «Уніатська церква з 1830 р. (…)». У Дубному в назві інформації є «церква», але в тексті читаємо, що «церкву перейменували на римо-католицький костел». У Квітоні теж досить динамічний підхід: «Від 1951 р. церква виконує роль костелу».
У Флоринці рукопис у рамці в притворі повідомляє: «Нинішній костел – це колишня греко-католицька церква». Далі описана його архітектура, яка є церковною, проте всюди жіночий рід «вона» (церква) замінено на чоловічий: «він» (костел). Авторові ніщо не завадило назвати ікони «образами» і зарахувати як характерний для цього костелу навіть іконостас.

<strong>Замість слова «костел» у такій інформації легко могла бути «церква»</strong>. Фото автора статті
Замість слова «костел» у такій інформації легко могла бути «церква». Фото автора статті

Під однією фотографією церкви читаємо підпис – спробу подорожі в часі: «Костел у Мацині-Великій після 1903 р.». Його тут і донині нема, але в описі його історії думка автора далі мандрує навіть поза законами простору, тому що після ремонту у 80-ті рр. «костел набув первісної форми, характерної для західної Лемківщини».
Залучення храму до Римо-католицької церкви супроводжується зміною його опікуна, напр., у Кам’яній з церкви Святої Параскеви зробили костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії. У Лелюхові про церкву Святого Димитрія латинська парафія написала, що «Нині [церква] є римо-католицьким костелом Материнства Пресвятої Діви Марії».
У Климківці можна прочитати «Історію костелу». Тут ситуація з історико-культурного погляду унікальна, тому що справді (!) йдеться про єдину/єдиний на Лемківщині реальну/реальний костело-церкву або церкво-костел з кінця 70-х рр. ХХ ст., бо замість ретельного відновлення перенесеної в нове місце церкви парафія у Лосі збудувала костел, який лише нагадує первотвір. І тому в його історії читач не може сумніватися: «Греко-католицький костел в Климківці збудували в 1914–1917 рр.». Тут подорож у просторі стала подорожжю також у часі…

Не завжди інформація подана так безпардонно. У Красній (Коростенці) парафіяльні автори вдалися до архітектурного «świętego przemienieniа». У просторі, яким є перше речення, десь з 1998 р. відбулося воно таким способом: «У 1912 р. збудували нову святиню […] Це є римо-католицький костел під покровом Пренепорочного Серця Пресвятої Діви Марії». А далі, хоч костел стоїть уже від 1912 р., перераховані латинські парохи: перший – 1947 р.
Політика називання – це частина політики виправдання грабунку. Адже костел, на відміну від церкви, є для римо-католика чимось своїм. Неможливо, щоб римо-католик міг вкрасти костел, бо костел завжди в нього є власний і свій…

Що ремонтують?
На межі між ориґіналом і копією ситуація вкраденої церкви опиняється часто в момент ремонту. Тут я цікавився «ремонтною інформацією» на дошках. В Ізбах 2015 р. ремонтували костел, хоч ремонт не стосувався будь-чого добудованого після 1947 р., а того, що було церковне. Отож, в Ізбах виремонтували костел-абстракцію. В Балутянці 2009 р. парафія повідомляла про ремонт церкви, але його виконавці на своєму інформаційному щиті ремонтували костел. У Юрівцях 2014 р. парафія не ремонтувала ні церкви, ні костелу, а просто «святиню».

Як називає держава?
Кілька років тому називання почала використовувати держава: перед церквами появилися окремі інформаційні щити. Їх авторами були спеціалізовані відділи адміністрації Малопольського воєводства, що відповідають за культурну інформацію. Вони вдалися до практики надавання інформаційному щиту назви «церква в селі такому й такому», але внизу в ширшому поясненні в дужках усюди – знову всупереч часу і простору – видніє запис: «Греко-католицька церква Успіння Богородиці (нині римо-католицький костел Успіння Пренайсвятішої Діви Марії)». Цікаво, що у Флоринці такого щита немає. А, може, був, але «зник», тому що назва «церква» не до прийняття.
На мою думку, такий підхід хибний. Адже кожна парафія на жовтому хресті на блясі коло церкви всюди пише, що це костел. І держава не мала б інформувати в дужках про те, чого не можна побачити. Призначення ж напису не привласнювати церкву, а інформувати про її первісний історико-культурний зміст.

Діалог
Державні щити костелами не називають тих церков, де не правляться латинські Богослужіння і які не є власністю латинської церкви. тому у Гладишеві згадане вище «преображення» по відношенні до Красної не мало місця. Тут на щиті нема слова «костел», тому що святиня є власністю греко-католицької парафії. Проте в ній відправляються римо-католицькі Служби Божі, отож видно, що такий «обов’язковий» в інших випадках напис про костел не заважає святині бути церквою і добре служити також римо-католикам.
Прикра гра слів не вражає там, де власником храму є нині Православна церква, напр., у Ганчовій. Там державний автор поінформував, що колись церква була греко-католицька. Добре, що православні та греко-католики не мають потреби нікого змушувати кліпати очима так довго, аж він побачить… костел. ■

(Visited 116 times, 1 visits today)
Категорії : Лемки, Останній номер