(гс) ■ ПОДІЇ ■ 2011-09-29
Молодняк Польської народної партії (пол. PSL) грає за стодолою в теніс, Дональд Туск утирає жінкам сльози, а представник Союзу лівих демократів (пол. SLD) співає в Щецині пісні на манеру “хеві-метал”. Це значить, що передвиборча аґітація добре розкрутилася. Мета всіх починів – одна: день парламентських виборів, 9 жовтня, закінчити окликом “Успіх!!!”
Подібні наміри мають і національні меншини. Хоч їхні можливості – набагато скромніші, ніж у великих політичних гравців, але це не значить, що не мають чітко визначеної ставки. Голова Українського товариства з Люблина Григорій Купріянович описує мету найкоротше: мати людину, яка захищатиме наші права та зміцнювати позицію громади в цілому. В подібному напрямку йдуть теж інші меншини. Кашуби, щоправда, колись жартували, що можуть старатися трохи менше, бо представником їхньої громади є сам прем’єр міністр. Але потім усе ж офіційно поскаржилися, що при розподілі державних коштів на меншини не мали в парламенті таких захисників, як українці чи німці. І зробили висновки.
Процес переосмислення пройшли й словаки: “Політичні партії пропонують нам місця наприкінці своїх списків. Шкода на це наших зусиль і коштів. Не беремо участі в цих виборах”, – говорить Людомир Моліторіс із Товариства словаків у Польщі. Голова Білоруського суспільно-культурного товариства Ян Сичевський переконує, що громада, яку він представляє у виборах, не є пасивною. Хоч раніше білоруси перевіряли можливості самостійного балотування, то поразка цієї тактики наказала вписатися в актуальний політичний ринок. “Ми користуємося добродійством тих партій, які приймають наших представників у свої виборчі списки”, – говорить Я. Сичевський і додає, що розраховує на двох захисників білоруських справ у сеймі та одного – у сенаті. Білоруська громада не веде організованої аґітаційної акції, хоч, як сказав один з її лідерів, “демонструється симпатія та підтримка своїм кандидатам”.
Німці – це єдина меншина в Польщі, яка виставила свій окремий список. Робили вони це й раніше, хоч завжди з певними формальними проблемами. Директор Будинку польсько-німецького співробітництва Рафал Бартек, не приховуючи задоволення, відзначає, що в “німецькому” списку – 24 особи: “Це “наймолодший” – за віком кандидатів – список в окрузі, що показує певну еволюцію поколінь: наша громада значно помолодшала”. Р. Бартек хвалиться й тим, що місцеві мас -медіа визнали їхній виборчий веб -сайт одним з найкраще підготованих. Що цікаво: німці у своїх рекламних роликах не зосереджуються лише на потребах своєї громади, а показують на прикладах, як їхні кандидати працюють на розвиток реґіональної промисловості чи сільського господарства. Німці запустили також біґ-бордову кампанію, усвідомлюючи, що нацменшинам завжди на виборах важче досягти успіху. В оцінці Р. Бартека, вся активність має прагматичне обґрунтування – зникаючи з політичної платформи, не маємо майже жодних шансів показати себе в мас медіа, які “про культуру говорять час від часу, а про політику – щодня”. Відкритий шлях до ефіру потрібний хоч би й тому, що загал суспільства не зі школи, а саме з екрану чи паперових шпальт дізнається про культуру меншин, історію та традиції: “Саме там наголошуємо, що ми є. Можемо показати загалові суспільства, що варто дбати про меншини, а самій меншинній громаді – що варто підтримувати свою ідентичність”, – говорить Р. Бартек.
Уже в жовтні переконаємося, наскільки вміло нацменшини освоїли знаряддя, подаровані демократією (щоправда, не зовсім досконалі) для захисту самих себе. А якщо зараз згадаємо члена парламентської комісії нацменшин Казимежа Куца і його скарги, від імені “найбільшої, проте невизнаної меншини”, то й підтвердиться німецька думка щодо політичного представництва та мас- медіа.
“Наше слово” №40, 2 жовтня 2011 року {moscomment}
