Богдан Гук ■ УКРАЇНСЬКА МЕНШИНА В ПОЛЬЩІ ■ №5, 2018-02-04

Перші дні судового розгляду щодо нападу на процесію в Перемишлі 2016 року

Молоді чоловіки в залі засідань Районного суду в Перемишлі 22 січня 2018 р. були подібні один до одного так само, як 26 червня 2016 р., коли атакували процесію на Пикулицькі могили – маса, у якій важко розпізнати окрему особу. Між 20 обвинуваченими немає жодної жінки, лише один має вищу освіту, у кількох тільки закінчена гімназія. Частина виконує прості роботи (наприклад, токаря), дехто безробітний. Отримують від 300 до 1500 злотих. Усі поляки, родом з Перемишля, від 1971 до 1994 року народження.

Склалося враження, що їм, бідним, майже нічого втрачати, ні суспільної позиції, ні майна. Нині сторони мирно зустрічаються перед залом судових засідань. Суд викликав також свідків, майже 20 осіб. Це здебільшого українці з Перемишля, з Варшави є, зокрема», діячка демократичної – з 70–80 рр., але й нинішньої – опозиції Данута Куронь, голова ОУП Петро Тима.
Людину, яка у червні 2016 р. найбільше постраждала і кому шовіністи порвали вишивану сорочку, Зенона Куцаба як обвинувача-помічника, представляє уповноважений адвокат Мирослав Левчик. Представником обвинувачення на засіданні є прокурор Міхал Калита з Районної прокуратури в Перемишлі. Першого дня обвинувачених захищає приватний юрист Павел Роґа, у наступні – державний, Даріуш Жеро. Захист обрав за стратегію спробу перетворити релігійну процесію в Перемишлі на маніфестацію симпатії до УПА, перетворити поклін воякам союзної з Польщею армії УНР під командуванням Семена Петлюри на поклін ворогові Польщі – оунівцеві Степанові Бандері.

І день процесу: «Відмовляюся відповідати на запитання суду»
Суддя Едита Копач виявляє, що в залі не всі присутні з-поміж тих, хто був повідомлений про засідання. Переносить початок розгляду на 1,5 години пізніше, щоб поліція мала змогу перевірити, чи щонайменше 5 обвинувачених можуть прийти на розгляд. Суд зацікавлений у їх присутності, тому що вони можуть дати свідчення або відповісти на запитання. Наразі присутні лише четверо обвинувачених. І хоч до 10:30 більше ніхто з них не з’являється, процес таки почався.
Суддя встановлює персональні дані обвинувачених. На цій підставі створюю собі соціологічний портрет перемиських прихильників пронацистського Національно-радикального табору (поль. ONR), Всепольської молоді (поль. MW), а також футбольних фанатів, звідки праві організації залучають найбільше членів чи прихильників. Усі розуміють зміст обвинувального акту. Ні один не визнає своєї вини. І всі, від Петра Б. до Мацея К., відмовляються давати свідчення та відповідати на питання суду. Суддя наполягає, читає фраґменти показань, які зібрала поліція 26 червня 2016 р., невдовзі після нападу.
Наприклад, між суддею Е. Копач і обвинуваченим Кшиштофом Р. відбувся приблизно такий діалог (не дослівно, як і в інших наведених тут висловах).
Суддя, прочитавши протокол «гарячого» допиту в поліції 26 червня 2016 р.: – Ви сказали, що прийшли подивитися, як переходитиме процесія, чи учасники будуть нести «бандерівські» символи й коли побачили «бандерівську» сорочку, зажадали в чоловіка стягнути її. Ви сказали, що якби він стягнув сорочку, то процесію пропустили б…
Обвинувачений: – Відмовляюся відповідати на запитання…

Інший обвинувачений, Пшемислав П., що випливає з протоколу, також прийшов подивитися на процесію, однак побачивши бандерівські «символи» та червоно-чорні кольори, звернувся до поліцейського: на його думку, це йшли вбивці, проте поліцейський не реаґував. У ході слухання перед суддею він ще встигає назвати учасників процесії тими, що «нібито постраждали».
Один з обвинувачених під час допиту в поліції визнав свою вину, але тепер її заперечував. Кілька обвинувачуваних, посилаючись на матеріальну скруту, просять про державного адвоката.
Встановлення даних обвинувачених і з’ясування їх позиції щодо свідчень і відповідей на запитання забирає в судді Едити Копач майже весь день. Така, однак, процедура.
Аж пополудні суд слухає першого свідка. Це росієзнавець Бартош Пєхович. З Варшави приїхав червневого дня 2016 р., щоб виявити солідарність з українцями тоді, як вони віддають поклін союзникам Польщі в боротьбі з більшовизмом 1920 р. Каже, що в таку мить «антибандерівські» вигуки й транспаранти обабіч процесії викликали в нього смуток. Символів УПА не бачив, процесія йшла мирно, не мала політичного характеру.
Уже тут характер запитань захисту до свідків починає йти в напрямку того, щоб винними в націоналізмі зробити самих постраждалих на процесії: «Чи ви чули бандерівський марш, що його грав оркестр?», «Чи ви вигукували «Слава Україні!» – «Героям слава!»?»… Нарешті один з обвинувачених заявляє, що Пєхович дурить. Три інші його підтримують у формі заяв. Суддя проголошує одноденну перерву в провадженні.

ІІ день процесу: «Стягай сорочку, ти бандерівцю!»
У залі обабіч менше людей, ніж учора. Починається допит Зенона Куцаба, перемишлянина. На час процесії він був одним з членів порядкової служби. «Поліціянти не реаґували, як група осіб їх обминула та почала вимагати в мене стягнути сорочку…», – розповідає. Вони кричали «Стягай сорочку, ти бандерівцю!», а він боронився, отримуючи удар у руку, якою закрився перед ударом у лице, в нього спали окуляри. Відтак докладно описує вигляд своєї вишиванки: «чорна з червоним і білим орнаментом, типово українська». Бачив нападників, які мали чорні футболки з орлом. На запитання адвоката відповідає, що вишивана сорочка нічого в українській культурі не символізує (імовірно, адвокат мав на увазі, що червоно-чорні кольори вишиванки ідентичні з червоно-чорним прапором ОУН), не має зв’язку з УПА. Захисники обвинувачених ставлять Куцабові багато таких питань, що складається враження, ніби це його звинувачують. Нарешті я, як свідок та обвинувач-помічник заразом, чиню спротив, подаючи офіційну заяву: прокурор і захисники вживають ідеологічне слово «бандеризм», яке не має ніякої юридичної характеристики, воно фактично так само малозмістовне, як і «качизм», наприклад. Це слово не відбите в міжнародних та польських законах, його використовують крайні праві сили, отож «бандеризм» у залі суду вказує на одне: брак безсторонності прокурора й захисту. Це має свій вплив, бо у два наступні дні це слово з’явиться лише раз і навіть тоді суддя попросить протоколянта взяти його в лапки.
Далі у справі – допит Петра Тими, який є свідком, але також представляє Об’єднання українців у Польщі (ОУП) з огляду на суспільну вагомість справи. Тима підкреслює, що ще до процесії в інтернеті йшли заклики до перемиських футбольних уболівальників та організацій атакувати її. Під час ходи бачив групу Всепольської молоді, чув «Уб’ю тебе, курво!», «Спердаляй!», бачив недостатню реакцію поліції на початку подій. Він констатує, що далеко не всі найактивніші нападники нині присутні в залі засідань суду і вказує тих з них, яких упізнає. Бачив також Станіслава Жулкевича (відомий здавна немолодий перемиський антиукраїнський активіст). Розповідає про роль оркестру, участь представників влади, згодом відповідає також на численні провокативні запитання обвинувачених.

Суддя слово надає свідкові Дануті Куронь. На її погляд, Перемишль має першорядне позитивне значення в польсько-українській історії, а пикулицький похід у честь м.ін. угоди Пілсудський-Петлюра далі має всепольське значення, але саме тут 2016 р. її скривдили, тому що у відповідь на біло-червоний прапор в руках її та групи друзів-поляків, які з готелю прямували під собор, хтось з організаторів нападу потрактував їх як… своїх спільників (!) і вказував, куди мають піти, щоб «добре» попрацювати проти українців. Йшла в процесії, чула вигуки антиукраїнські, а не антибандерівські. На уточнювальне питання відповідає: «Усі ці вигуки були антиукраїнські». Представник обвинувачення запитує, з чим їй асоціюється лозунг на транспаранті «Бог, честь, батьківщина!», тоді Д. Куронь відповідає: «З аґресією…».
Десь о 12.00, ще тривав процес, як голова перемиського Товариства історичної реконструкції «X.D.O.K» Мірослав Майковський, якого не було в залі суду, закинув на свій профіль у Фейсбуці брехливу інформацію: Зенон Куцаб заявив, що Бандера – це для нього герой. Насправді він сказав: «Бандеру колись уважали героєм».
Захисники та обвинувачені увесь день висували перед суддею свої стратегії. З запитань представників захисту видно, що для них релігійна процесія вже перетворилася на націоналістичний і політичний похід, пісня «Ой у лузі червона калина» – на бандерівську пісню або гімн УПА. Обвинувачені поводяться впевнено: вони і переконані в чистоті свого патріотизму, ідейній правоті, безневинності та майбутньому виправдувальному присуді.

ІІІ день процесу: «Вони бажають мені смерті…»
Попереднього дня після засідання суду серед свідків виникла ідея на третій день показати судді одну річ. І тому нині я приходжу в сорочці-«куцабівці»: чорне полотно, на ньому червоно-біла вишивка. Чи може така сорочка уособлювати аґресію? В будь-якому випадку, судовий розгляд почався.
Cьогодні перша дає свідчення Марія Туцька. Вона відзначає те, що вже раніше було небезпечно перед українською школою в Перемишлі. На процесії від початку бачила нахабне фотографування облич з близької відстані, вигуки «Пиздуй в Україну!», «Ти стара к…!». Суддя питається: «Наступ був випадковий?». «Ні, вони стояли та чекали», – каже М. Туцька.
Свідчення дає Петро Куцаб, 30-річний син Зенона Куцаба, який 26 червня 2016 р. ніс церковну хоругву з хрестом. Навіжених молодиків називає – «mięśniacy». На питання обвинувача-помічника П. Тими розкриває цікаву деталь: коли поліція присікала перший наступ, старша людина, імовірно, що Станіслав Жулкевич, заново закликав «м’язників» блокувати процесію. Куцаб пам’ятає: «Він підійшов до мене і сказав: „Вдари мене, удар мене!”»…
«Ти вбивця!», «Ти вбивав на Волині!» – такі вигуки чув свідок Ігор Горків. Прокурор: «Дії нападників були зорганізовані?». «Так». «Що сталося б, якби не втручання поліції?». «Нападники процесію б рознесли».
Суддя викликає свідка Павла Стрілку. Він згадує, що бачив, як один нападник витягнув з наплічника червоно-чорний прапор і як ховає його після того, коли поліціант наказує або радить сховати «крамолу». Суддя: «Як обвинувачені вплинули на свідка під час процесії?». Стрілка: – «Коли я чув, як вони кричали „Смерть бандерівцям!”, то я знав, що вони бажають мені смерті».
Свідчення дає Марія Стрілка. По її свідченнях суддя питається, чому відбувся цей «пікет» (потім змінює слово на «наступ»)? «Може тому, що ми українці? Що одягнулися у вишиванки? Що греко-католики?», – припускає свідок.
Богуслава Комар, учителька в «шашкевичівці», школі з українською мовою навчання в Перемишлі, говорить про вкрай переляканих дітей і свій страх, коли бачила розлючених молодиків. У питанні до неї захист знову вживає слово «марш», а не процесія.
День закінчується несподіванкою. Суддя мав уже допитувати мене як свідка, але захист звернувся до суду з проханням залишити допит саме цього свідка (тобто мене) на наступний день. Виявилось, що саме мене особливо зацікавлені допитати обвинувачені (їх у цю мить у залі залишилося тільки троє). Прокурор заявляє, що це намагання затягати процес, але Едита Копач у свідченнях Богдана Гука цього дня вже не зацікавлена і призначає наступне засідання на 12 лютого. Суддя лише ненароком просить вибачення за те, що всі свідки отримали виклик на засідання також на п’ятницю, 26 січня. Вона більше чомусь повірила (на слово) обвинувачуваним, які сказали, що не знали про засідання 26 січня. ■

З останньої хвилини: 24 січня я вніс заяву, що «бандеризм» не згадується ні в одному юридичному акті в Польщі й у світі. Моя заява мала сенс два дні: 26 січня Сейм Польщі прийняв проект закону про переслідування за поширення бандеризму.

Поділитися: