Кася Комар-МацинськаГРОМАДА№29, 2018-07-22

Тієї суботи, 7 липня, від самого ранку, запах свіжоскошеної луки, гамір та дівочий спів наповнював коридори Народного дому. Сонячний Перемишль ледве що починав заноситися гармидером. Перші кав’ярні відчиняли свої двері, а браві вояки Швейки, в неприродній кількості навіть як на Перемишль, бігали міським ринком. Згодом виявилося, того дня мали відбутися щорічні швейківські маневри, а також галицький фестиваль картопляного голубця. Святкування «ночі Івана Купала», яке ще зовсім недавно здавалося однією з яскравіших подій початку липня у Перемишлі, вже вдруге мало відбутися за закритими дверима «української домівки». І попри це, що мейнстрім (загал) Перемишля черговий раз не відчув купальської атмосфери, українська традиція, хоч зведена до підпілля, все ж таки продовжувалася.

Фото Ігоря Горківа
Фото Ігоря Горківа

Того самого дня, в кафедральному соборі Івана Хрестителя відбувся храмовий празник. Ці самі дівчата, які ще годину раніше з зілля та квітів плели купальські вінки, стояли на струнко, тримаючи хоругви. Це своєрідне співіснування язичницьких, купальських традицій з східнохристиянським відзначеннями празника Різдва Івана Хрестителя, здається особливим смаком цього дня, також в Перемишлі.

Доволі цікаво спостерігати за «Купалою» очима тих дівчат, які при святі напрацювалися та створили його настрій. Це свого роду місцева домовленість, що без інспірації старших – молодь кожного року сама придумує новий хоровод, вибирає обрядові пісні, готує костюми та сценографію. Проте, цього року рішення, що концерт «Зустріч на пограниччі – замість Івана Купала» взагалі відбудеться, прийшло дуже пізно, тому і на підготовку свята лишилося всього три тижні.

Цьогорічний концерт, хоч з обмеженою програмою, традиційно мав народний характер. Окрім місцевого танцювального колективу «Аркан» та мішаного складу двох гуртів автентичного співу: «Крайки» та «Доброго часу», Народний дім відвідали танцювальні колективи «Калина» з Кальникова, «Цвіт України» з Дублян (Україна), а також репрезентаційний квартет хору «Грація» музичного коледжу зі Львова. На завершення відбувся згаданий раніше купальський обряд. Була темрява, свічки, квіти, старовинні вишивки, та молода берізка, на якій дівчата під кінець хороводу повісили свої віночки.

Фото Ігоря Горківа
Фото Ігоря Горківа

Опісля концерту на закритій площі за будинком колишньої греко-католицької семінарії при вулиці Баштовій почалася друга частина святкувань. В тіні величезного будинку, а зокрема вражаючої споруди зеленоверхої каплиці, бесіда тривала до пізнього вечора. Хоч зорганізована була «своїми для своїх», до забави приєдналися також друзі-поляки. Саме з огляду на них організовано коротку екскурсію каплицею, яку один з учасників прогульки пам’ятав досі як… спортзал. Справді, в будинку семінарії після війни протягом певного періоду знаходилися приміщення другого перемиського ліцею, а десакралізований храм став шкільним спортзалом. Сьогодні, коли будинок повернувся у власність греко-католиків, каплицю відновлено та наново освячено. Приміщення колишньої семінарії віддаються в оренду, користується ним чимало перемишлян. Проте увійти до середини тієї каплиці (а навіть усвідомити, що за одними з дверей знаходиться церква) трапляється зовсім не щодня.

Важко оцінити захід, стоячи за його кулісами. Добре пам’ятаю «Купала» колись над Сяном, цю радісну атмосферу, захоплення входженням до річки та споглядання за тим, в чиї руки вода понесе віночок. Пам’ятаю «Купала», яке відвідав сам патріарх Святослав. З дитинства пригадую також перші купальські свята в Посаді-Риботицькій. Минулого року дівчата свої вінки кидали до Сяну з пішохідного моста. Місцеві газети писали, що було це символічне – вінків ніхто не ловив. Цього року, хоч міські управителі «заохочували» гурток ОУП повернути публічний захід на колишній «Ніч на Івана Купала», організатори не ризикували. Минулорічний досвід спричинив розчарування владою міста та лишив єдину надію на зміну в черговій виборчій каденції.

Одна з перемишлянок сказала колись, що владі міста не залежить, щоб українців з Перемишля прогнати. Успіхом для влади буде, коли вона «зачинить» українців в Народному домі та знеохотить їх до виходу зі своїми подіями у публічний простір. Таке відчуття мала я і під час цьогорічного «Купала», дивлячись на крамнички з картопляними голубцями на ринку. В свою чергу, один з друзів-поляків, присутніх під час бесіди на баштовій, зізнався, що йому шкода, що «Ніч на Івана Купала» відбувається в герметичному середовищі. На його думку, навіть над Сяном «Купала» був «для своїх». Тим більше цікаво, чим українці так загрожують в публічному просторі Перемишля, коли більшість мешканців міста і так ними не цікавиться?

Хочеться розглянути картину ще з другого боку. Спільнота, якою безсумнівно є українська нацменшина, щоб зберегти себе, є силою обставин герметичною «від природи». Тому теж нашою ціллю не є за всяку ціну відкриватися на довкілля, але відкриватися мудро, на тих, які справді нами цікавляться. Та це – в більшому або меншому масштабі – під час купальських святкувань надалі відбувається. Хто хоче нас знайти – віднаходить. Хто не хоче – прогулюється в цей час перемиським ринком під час заходу «Цісарсько­-королівські швейківські маневри», або куштує там же страви у вигляді картопляних голубців. Тимчасом ми свою місію (хоч поки що по мінімуму) виконуємо… з вірою у краще майбутнє. ■

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*