Христина Заник ■ ГРОМАДА ■ №28, 2017-07-09
Чому нащадки переселенців їдуть на рідні землі?
Вони працюють у відомих фірмах, їздять на концерти гуртів зі світовим ім’ям, їхня сторінка в соціальній мережі Інстаграм* відображає життя людини, яка постійно в русі, подорожує цікавими місцями і має багато різних захоплень. Вони – це успішна українська молодь в Польщі: від Перемишля до Щеціна.
Але є спільна риса, яка їх об’єднує. Це історична пам’ять. Вони не щодня говорять про історію, але якщо їх запитати, то мають про що розповісти. І ми їх запитали.
Павло Зарічний є внуком переселенців Акції «Вісла». Працює головним логістиком у відділі Ґданської політехніки, Центр морських військових технологій. Він розповів про те, чому поїхав у село Корні на дідівські землі і що для нього значить така поїздка.
«Чесно кажучи, ми з батьками майже рік тому почали планувати нашу поїздку на рідні землі. Очевидно, мотивацією є 70-ті роковини Акцїї „Вісла”. Ми розмовляли з тими, хто був переселений з батькового села (Корні), пошукали інформацію в Інтернеті й дізнались, що переселення почалося близько 10 червня», – розповідає Павло.
Оскільки близько до цієї дати були «довгі вихідні»**, то саме на цей час запланували сімейну поїздку. Про термін поїздки також повідомили нащадків інших переселенців з Корнів, які разом їдуть автобусом.
«Скоро виявилося, що в тому самому часі заплановано святкування у Вербиці, в якій буде відправлятися Служба Божа з участю священиків з корнівським та вербицьким корінням, а після служби на цвинтарі в Корнях – панахида.
Наша родинна поїздка – це не тількі рідне село мого батька, але також моя мама мала змогу вперше поїхати в Ярославський повіт, звідки переселили її батьків. Дідо з села Сурмачівки, а баба – з Заліської Волі. В Сурмачівці стоїть лише одна хата, зведена до війни, а в Заліській Волі нема жодної. Друзі поляки показали нам, де була хата мого діда в Сурмачівці, там тепер дитячий майданчик. У Заліській Волі не знаємо нікого. Там лише одна жінка з нами поспілкувалась, але була дуже перелякана і не хотіла нічого розповідати про минуле», – каже П. Зарічний.
У Корнях стоїть ще хата Павлового діда, в якій останні 14 років ніхто не живе. «Вона відкрита, і я міг до неї зайти вперше, а мої батьки вже черговий раз. Чому я туди поїхав? Бо мав таку внутрішню потребу, повинен поїхати вже давно, але, звичайно, завжди бракувало часу. У нас вдома постійно говорилося про рідні землі: чи то Томашівщину, чи Ярославщину. Дуже часто на різних зустрічах родинних чув я багато історій про те, як то було в Корнях чи Сурмачівці. Я знаю багатьох людей, що походять з Корнів, але їх там не було з нами. Думаю, що треба мати в собі це відчуття, що хочеш поїхати».
Які емоції викликають такі поїздки в людини, яка знає про Акцію «Вісла» вже з розповідей батьків?
«Не знаю, як це сказати, але, думаю, ми троє, з одного боку, були радісні та горді, що дідова хата ще стоїть, бо в Корнях їх небагато залишилося. З усмішками робили ми знімки біля хати і всередині, запрошували інших корнюків досередини, а, з іншого боку, трохи сумно, що ніхто не живе в ній. І коли приїдемо наступного разу, може її вже не бути», – ділиться своїми побоюваннями Павло.
При нагоді поїздки сім’я Зарічних відвідала також Народний дім у Перемишлі: «Завдяки Андрієві Комару можна побачити, як змінюється ця українська будівля. Заохочуємо всіх туди поїхати і переконатися». ■
*інстаграм – соціальна мережа, де користувачі публікують свої фотографії.
**15 червня ц.р. – свято Пресвятої Євхаристії (Божого Тіла) в Польщі.
