(гс)РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ№31, 2015-08-02

«Syci Polacy patrzą na Ukrainę», Kultura Liberalna, Warszawa 2015, s. 196

syci001_1970x2723«Syci Polacy patrzą na Ukrainę» («Ситі поляки дивляться на Україну» – ред.) – це добірка аналітичних текстів про події останніх кільканадцяти місяців в Україні та Росії, які публікувалися в польському тижневику «Kultura Liberalna» («Культура ліберальна» – ред.). Матеріал підібрано хронологічно: перші статті – це реакція на несподівані події; далі читачеві пропонуються коментарі до кривавих подій у Києві, статті про олімпіаду в Сочі, війну на сході України і відношення до цих подій у Європі, Азії та Америці. Це також спроба приглянутися до польської солідарності і того, чи мотором братерства з Києвом є щось більше, ніж страх перед Кремлем. Збірку відкриває її однойменна стаття, яка, у свою чергу, безпосередньо відноситься до відомого есе Яна Блонського «Бідні поляки дивляться на ґето». Текст з «Культури ліберальної» – це голос молодого покоління польських інтелектуалістів д-ра Лукаша Ясіни, д-ра Кароліни Віґури та д-ра Кацпера Шулецького, які в контексті українських подій остерігають перед польським самозадоволенням та байдужістю щодо чужої проливаної крові. Автори згадують три головні «інтелектуальні гріхи» у підході до України: своєрідну амнезію, постколоніальне ставлення до східного сусіда та нерозуміння української дійсності. В оцінці авторів, для поляків Україна – це «молодший брат», який насправді не розуміє, чим є демократія і, властиво, не спроможний запровадити її на своєму подвір’ї. «Ми ситі. Спомини про власну кепську кондицію вже так вицвіли, що нам важко співвідчувати з українцями, хоч так легко приходить нам говорити в Брюсселі про те, що Польща навчить своїх європейських партнерів думання категоріями взаємної солідарності», – писали автори статті. До теми вони повернулися через кілька місяців. У черговому матеріалі вже говорили про розходження між польськими деклараціями і конкретними діями, як, наприклад, підхід до міґраційної хвилі з України. Це також досить критичний голос про невміння будувати польську політику щодо східного сусіда, у якій, скажімо, непропорційно велику увагу приділяється питанням складного історичного минулого. У виданні поміщено цикл фейлетонів Л. Ясіни, у яких автор ділиться роздумами щодо української революції чи проявів російського імперіалізму в контексті олімпіади в Сочі. Автор аналізує і досить складні післяреволюційні відносини на державному рівні між Польщею та Україною. Зате Блажей Поплавський у тексті «Де Крим, де Африка» пропонує короткий, але цікавий і рідкий у польському публічному просторі огляд ставлення до українських подій «чорного континенту». Виявляється, місцева громадська думка там – це суміш власного досвіду і політично-економічних інтересів, зокрема тих, у яких партнером є Росія.
Про кузню російської інформаційної війни пише черговий аналітик Андрій Шептицький, який часто виступає в ролі коментатора на сторінках «Нашого слова». Він вважає, що існує кілька чинників, які дозволяють російській пропаґанді проводити на Заході ефективну кампанію. Серед них, зокрема, необізнаність з українськими реаліями та можливість здобувати економічні чи політичні вигоди на проросійській аґітації. В оцінці Шептицького, відповіддю не може тут бути цензура, а радше мериторична та об’єктивна інформаційна кампанія. Автор переконаний також, що свою роль повинна відіграти слідча журналістика. В цьому контексті наводить приклад колишнього польського політика партії «Самооборона», який був спостерігачем на квазі-референдумі в Криму. «У незалежній Польщі Матеуш Піскорський має право як приватна особа їздити на будь-які референдуми в ролі спостерігача. Однак варто було б знати, кого він представляє і хто його фінансує», – пише А. Шептицький у тексті «Тролі на інформаційному фронті кримської війни». Далі згадувана вже К. Віґура переконує, що питання прощення між самими українцями, які стріляли один в одного, може мати для майбутнього не менше значення, ніж економічні та політичні перетворення. Чергові матеріали – це розповідь про ситуацію на Донбасі, коментарі до головного тексту видання та розмови з польськими, українськими і російськими інтелектуалістами про процеси, активізовані українською Революцією гідності. Чого хоче президент Петро Порошенко і чому президент Владимір Путін – це більш обмежений цинік, ніж здібний політичний стратег, – лише деякі теми цих розмов.
Книжка є надто поверховою, щоб дати відповідь на запитання про те, чи дійсно «сита» Польща не бачить українського кровопролиття, але можна використати її, як вступ до ширшого дослідження теми…

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*