Михайло ПульковськийГРОМАДА2009-05-27

Напередодні звітно-виборчої кампанії ОУП в “НС” з’явилася стаття голови Петра Тими, у якій він представив теперішній стан організації та старався викликати дискусію про її майбутнє. Треба зауважити, що невелика кількість відгуків на цей заклик вже якимось чином свідчить про кондицію ОУП: або вона настільки добра, що всі вважають дискусію зайвою, або настільки погана, що навіть ні про що говорити. Щоб уникнути порожньої балаканини, свої роздуми представлю у формі стислих запитань і коментарів.

Яка мета ОУП і які повинні бути методи її досягнення?
На питання щодо мети всіх організацій нацменшин відповідь завжди буде одна: діяльність, спрямована на збереження мови і тотожності загалом, культурних надбань у сфері духовності і в її матеріальних проявах.
А якщо йдеться про методи і засоби її досягнення, то вже складніше відповісти. Силою інертності ОУП виявляє своє існування передусім як організатор концертів та інших подібних заходів. Так діється особливо на реґіональному рівні. Крім цього, деяким ланкам вдається підтримувати чи навіть організувати шкільництво для дітей і молоді в різних його варіантах, піклуватися про пам’ятники та меморіали. Це все, звичайно, дуже важливе, але чи цього достатньо (?), беручи до уваги сучасні потреби, особливо молодого покоління, та можливості, які дає вільний ринок і техніка.

Хто повинен фінансувати ОУП?
У діячів ОУП існує непохитне переконання, що організацію зобов’язана фінансувати держава. Деякою мірою вони навіть мають рацію, бо ж усі члени ОУП – це платники податків, до того ж, з історичної точки зору, скривджені державою, у якій живуть. Проте не можу погодитися з підходом тих, хто вважає, що контролювання цих грошей – це прояв злосливості міністерства і приниження обдарованого. Звичайно, бюрократичні вимоги доволі неприємні, але годі уявити, що той, хто дає державні гроші, не вимагатиме, щоб за це розрахуватися.
На даний момент ОУП повністю залежить від грошей з Міністерства ВСіА. Хто вважає інакше, нехай подумає, що б сталося, якби міністерство припинило виплати або суттєво їх зменшило? Крім цього цікаво, як можна твердо вести переговори і відстоювати свої права перед установою, від якої ти повністю фінансово залежний, тим більше, що таке відстоювання нерідко вимагає не лише ведення розмов, а й рішучіших заходів. Приклад “Кичери” показує, чим закінчується залежність від одного спонсора, без огляду на те, чи він державний, чи будь-який інший.
Знаю, що “моральність” – це не юридичне поняття, але багатьом членам нашої громади воно не чуже. Виходячи саме з таких, а додатково ще й з логічних міркувань, організація, яка не може сама утримувати своїх структур, має сумнівне право на існування. Підкреслюю, що маю на увазі утримання структур, а не фінансування діяльності. Щодо цього останнього, якраз навпаки: пошуки і здобування грошей на окремі заходи та проекти (європейські, державні й неурядові фонди, спонсорство, господарська діяльність тощо) повинно бути одним із основних завдань цих же структур.

Що дає ОУП його теперішня організаційна структура і централізований спосіб управління?
Якщо подивитися на справи реально, коротко можна відповісти на це питання так – теперішня структура ОУП дає:
– ілюзію про могутність і потужність організації;
– неможливість рішень на локальному рівні (принаймні в юридичному відношенні);
– додатково (і чи не найгірше) “усипляння” ініціативи діячів у реґіонах (яких навчено сподіватися “згори” на ідеї, накази, гроші і всякі інші рішення проблем, у більшості випадків – безрезультатно).
Як знаємо, свою організаційну структуру ОУП успадкувало від УСКТ. Вона живцем запозичена (чи, точніше, накинута ще 1956 р.) від централізованих комуністичних партій. Взагалі-то, у самому запозиченні нічого поганого немає, якщо структура виправдовує своє існування, тобто забезпечує ефективність і оперативність. Чи так воно є – пропоную відповісти самим читачам.
На даний момент всякі дії (зокрема юридичні), навіть ті, що стосуються найдрібнішої справи найменшого гуртка, може виконувати лише ГУ. Складається враження, що вона не довіряє нижчим ланкам і хоче тримати всі віжки у своїх руках, мовляв, люди занадто тупі, щоб віддавати справи їм у руки (видно, ОУП запозичило від компартії не лише організаційну структуру).
Інша проблема – це існування т.зв. “мертвих” гуртків, яких щораз більше. Чимало з них залишаються такими вже багато років, отже сподіватися на їхнє “воскресіння” не варто, тим більше, що в деяких випадках вони просто фізично “вимерли”. При нагоді треба задуматися і над методами пробудження “сплячих” гуртків, де ще є надія на активізацію, або заохочення до утворення нових у тих місцях, де вони б могли виникнути.
Досвід (наприклад Перемишля) показує, що нема жодного обґрунтування для існування окремо структур відділу і гуртка. Опіка відділу над гуртками є чисто умовною і спирається радше на приватних контактах, ніж виникає зі структури організації. Чи не краще було б спростити структуру і зробити її двоступеневою, тобто центр і гуртки?

Чому Варшава?
Спочатку згадаю про програму “Повернення”, а точніше про тишу, яка виникла невдовзі після її гучного проголошення. Значною мірою причиною цього могло бути усвідомлення багатьох діячів, особливо “варшавських” (у широкому, не географічному значенні цього слова), що вони особисто цього повернення не хочуть. У багатьох випадках постуескатівська “традиція” дала їм шанс поєднати українство і громадську роботу з можливістю влаштуватися в привабливому міському центрі. Ці діячі дуже радо сприйняли (а може деякою мірою і самі створили) різні труднощі, які зустріли програму “Повернення”, щоб пояснити собі та іншим, що її вже неможливо провести.
На даний момент, при доступних засобах зв’язку і пересування, ніщо не стоїть на заваді, щоб перенести ГУ ОУП і редакцію “Нашого слова” на рідні землі. Усупереч тому, що може сказати будь-який противник такого кроку, це зміцнить силу всіх українців у Польщі. Дозволю собі сказати, що всі ми з “Перемишля”, навіть ті, хто народився і живе деінде. Ті, хто думає інакше, або вже не є членом нашої громади, або невдовзі ним не буде. Звісна річ, маю на увазі “Перемишль” як символ рідних земель, не місце на мапі чи навіть у просторі. Переїзд (повернення!) центрального органу найбільшої української організації в Польщі мав би своє символічне значення.

Чи не варто відокремити “Наше слово” з загальних структур ОУП?
Як усім відомо, ОУП – це видавець “Нашого слова” і згідно з загально прийнятою практикою газета повинна, чи навіть мусить, виконувати його політику. Ніби все нормально, проте, як мені здається, більшість читачів вважає, що “НС” – це незалежний тижневик, який представляє думку всієї громади в Польщі. Хотілося б, щоб так воно й було. Поки що не можна нарікати на брак лібералізму поглядів у “НС”, але що буде в майбутньому – передбачити не можна. Структурне відокремлення тижневика від організації застрахувало б його від можливості натисків і накидання “єдинослушних” ідей. З другого боку ця проблема зникне сама собою, якщо ОУП стане федеративною організацією і його наглядовим органом буде рада затверджена представниками різних організацій.

Підсумки і пропозиції
На мою думку, слід почати розмову про перетворення ОУП з велетня на глиняних ногах у справну організацію, яка допоможе українцям у Польщі не лише на суспільному рівні, а й економічному. Тому вважаю, що варто змінити формулу об’єднання, яка відгонить старовиною, а може й чимось гіршим.
Нове ОУП повинне перетворитися в конфедерацію (об’єднання) всіх українських організацій, фірм, кооперативів, товариств та інших юридичних і фізичних осіб, які цього бажають.
Гуртки (відділи), які не захочуть стати окремими юридичними особами, могли б залишитися частиною центральної організації (тобто так, як воно є і тепер), при цьому їхню кількість і структуру треба було б допасувати до реального стану.
Загальні збори складалися б із представників (голів чи делеґатів) усіх об’єднаних організацій, за визначеними заздалегідь правилами, таким чином, що кожна організація – член нового ОУП, мала б кількість голосів, пропорційну до своєї сили (потенціалу) в громаді..
У ГУ ОУП працювало б від 1 до максимально 3 професіоналів, найкраще юристів або досвідчених діячів (голова, секретар та евентуально якийсь адміністративний працівник). Фінансування цієї структури повинні забезпечити членські внески, або, у крайньому випадку, спонсори, причому мінімум три з у міру рівним ступенем фінансування.
Щодо членських внесків – громадські організації платили б їх пропорційно від кількості членів, комерційні структури – декларативно або в залежності від величини оборотів, чи інших об’єктивних показників.
Завдання ГУ нового ОУП мали б характер не управлінський, а допоміж-ний і представницький. Це в основному:
– репрезентація українців у Польщі на центральному рівні (уряд, міністерство, сеймова комісія тощо) у питаннях, які цього вимагають;
– координація дій усіх об’єднаних (конфедерованих) організацій (дій, які цього вимагають);
– координація, організація і конт-роль проектів загальнодержавного масштабу;
– консультація та юридична допомога всім організаціям-членам;
– організування циклічних тренінґів для представників об’єднаних організацій і гуртків; тематика (наприклад) – можливості здобування ґрантів з різноманітних фондів, можливості господарської діяльності, спосіб заснування організацій, кооперативів, фірм, зміни в законодавстві, які мають вплив на нацменшини та інше; такі тренінґи можна було б провести в рамках заздалегідь підготовлених проектів за гроші з відповідних фондів;
– координація контактів організа-цій-членів з Україною і її представництвами в Польщі.
ГУ нового ОУП повинна звернути особливу увагу на можливості господарської діяльності і вести в цьому напрямку просвітницьку роботу зі своїми членами. Окремо уваги вимагає кооперативний рух, який здав перевірку в нашій громаді в міжвоєнному періоді і поєднує в собі ідеї громадських і господарських товариств.
Це, звичайно, лише робочий ескіз одного з багатьох можливих варіантів, який хочу піддати під дискусію. Думаю, що небайдужі члени нашої громади мають ще й інші пропозиції і захочуть ними поділитися з читачами “НС”.
Як би воно не було, хочу усвідомити читачам, що організоване існування нашої громади в Польщі не обов’язково мусить продовжуватися в постуескатівських схемах, структурах і підходах. Пам’ятаймо лише, що від старого до нового треба перейти плавно, щоб, відкинувши погане або застаріле, не знищити разом тих корисних елементів, які залишили нам попередні покоління.

“Наше слово” №22, 31 травня 2009 року {moscomment}

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*