(нк) ■ КРИНИЦЯ ■ 2010-12-24
Почуваюся зобов’язаною перед читачем ще раз повернутися до справи, яку ми вже двічі представляли на наших шпальтах (“НС” №52/2009 і “НС” №39/2010). Оля вісім років тому приїхала з Черкащини в Польщу. Тут знайшла роботу і, як тисячі її земляків, допомагала близьким в Україні. Потім життя закрутилося – 5 років тому народила сина Михайлика і залишилася без праці та засобів на прожиття. Знайомі допомагали як могли: приносили харчі, одяг та іграшки, дозволили мешкати в підвалі споруджуваного господарського будинку…
І так вона з сином живе до сьогодні. Живе з острахом, що хтось викличе поліцію. Ольга перебуває тут нелеґально і її можуть депортувати, а в дитини – польське громадянство, тому боїться, що їх розлучать.
Настала зима, прийшли тяжкі морози, підвал потрібно опалювати електроенергією, а коштує це неймовірно дорого – тільки за один місяць прийшов рахунок на суму 1200 зл. Двократна збірка грошей серед варшавських парафіян заспокоїла потреби тільки на кілька місяців. Доки я не побачила все це на власні очі, то не вірила, що Ольга з сином живуть у таких жахливих умовах. Сирі стіни, грибок, холод, ані промінчика сонця… А що ж буде зі здоров’ям дитини, яка тут зростає?
Жінка, хоч прибита недолею, однак мужня і тверда. Її історію я широко представила в листах, направлених від її імені до організації “Вспульнота польська” та канцелярії дружини президента Анни Коморовської. Відповідь прийшла тільки від першої установи. У ній одне речення: не маємо коштів, щоб призначити грошову допомогу. Як мені здається, чиновники, що сидять у теплі, навіть не заглиблювалися в зміст листа і насправді не зрозуміли, про що в ньому йшлося.
У нас в редакції майже щодня лунають телефонні дзвінки, люди питаються про долю Ольги. Усі розуміють і по-людськи співчувають, але не знають, як їй допомогти. На додаток адміністративні процедури леґалізації перебування – складні й жорсткі. На свята люди скинулися на різдвяний пакунок Ользі. Вона тим радіє і просить усім щиро подякувати.
Місяць тому зроджувалася надія, що Друга програма Польського телебачення приїде до Ольги і зробить репортаж про її ситуацію. І справді, приїхав редактор. Він аж жахнувся від побаченого та запевнював, що зробить телепередачу і покаже “барви її життя” після чергової серії телесеріалу “Барви щастя”. На жаль, мовчить і досі. Тепер український телеканал СТБ їде до Варшави – хоче відвідати Ольгу, щоб представити її життя.
Ольга усвідомлює, що дорога до леґалізації її перебування в Польщі ще навіть не почалася. Зневірена, вона задумується над тим, чи не повернутися до матері. Але водночас не хоче стати для неї тягарем, а на далеку дорогу теж потрібні гроші…
“Наше слово” №52, 26 грудня 2010 року {moscomment}
