Ігор Ксенич ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №13, 2018-04-01

В «НС» № 40/2017 «Лемківска сторінка» писала, же «про лемків потрібно писати». Напевно, тим паче на Україні, де лемків – неважне, русинів ци українців – є найбільше. Най бы ищы писали добрі…
Серед україньскых письменників єдным з моїх улюбленых є Микола Рябчук, котрого ціню за специфічний, іронічний гумор і ерудицию. Він є єдным з редакторів київской «Критики», барз важного для україньской інтелігенциї часопису. Зачинал М. Рябчук як поет і літературний критик. Тепер в сьвіті знают го передовсім як політолога або публіциста, котрий розглядат Україну як неоколоніальну державу, в котрій о владу воюют представники старой метрополії – Росиї і україньскы націонал-демократи. Як ся певно здогадуєте, Микола Юрійович стоїт на стороні тых остатніх. Знают го тіж добрі в Польщы, де часто приїжджат як учасник ріжных конференций ци дебат. Пару його книжок, – наприклад «Від Малоросії до України», «Дві України», – переклали на польский. Барз єм ся втішыл, коли жена привезла мі з Києва книжку М. Рябчука, котрой ищы-м не читал: «Сто анекдотів». То не є збірка жартів, як мож бы подумати, судячи з заголовка. Як пише автор, анекдот – то «забавна історія, що трапилася з самим автором чи іншою реальною особою; історія, що має певний повчальний, притчевий підтекст і в цьому сенсі відрізняється від звичайного жарту, дотепу». Книжка зацікавила мене ищы більше, коли-м вздрів в розділі «Польські фрашки» анекдот «Лемківська Атлантида». Далі было юж не так весело…
Приводом для написаня анекдоту были польско-україньскы гры в слова, а конкретні приклад містечка Північна. Його назва походит од лемківской півночи, бо лемкы мешкали преціж цілком недалеко, хоц сама Північна лемківска не была. М. Рябчук пише, же місцеві полякы не розуміют значіня назви, хоц по правді могли бы глядати єй тіж в «півниці» (о чім автор не пише, хоц польский язык знає барз добрі).
Што україньский письменник пише дале? Та то, же на Лемковині «давно вже немає ніяких лемків». Сердечні Вас запрашам, Миколо Юрійовичу, жебы-сте зас приїхали, наприклад, до Конечной, Ждыні або Ґладышова. Переконате ся, же вернуло ся нас ту на тілко дуже, же маме двомовны таблиці на дорогах, а війтом ґміни Усьця-Ґорлицкє, даруйте, Рускє, є наш чловек.
Што ищы читаме в анекдоті? А же лемків выселили, бо «підтримували своїх партизанів, себто Українську повстанчу армію». Пане Миколо, може в Команчы або Мокрому было бы то кус ближе правды, але на центральній, а тым паче західній Лемковині, УПА была чужа і, крім поєдинчых выпадків, їй не помагали. І далі: «туристична індустрія заходилась поквапливо відбудовувати лемківські корчми». Аж так оптимістичні то не є. Знам в горах єдну реставрацию з лемківскым ідлом, як є веце, то ня поправте. І нарешті родзинка: на думку М. Рябчука фільм про Никифора накрутила Аґнєшка Голланд… Пане Миколо, ні, не Аґнєшка Голланд, а Кшиштоф Краузе.
Од специялістів од піару (PR – public relations) мож почути, же неє важне, што о вас повідают – добрі ци недобрі, лем жебы назвиска не перекручали. Од такых люди, як М. Рябчук, належало бы очікувати хыбаль більше. Яка з того наука для нас? О лемках мало в сьвіті знают. Длятого не встыдме ся, пишме о нас, нашій істориї і о нашім теперішнім. Най ся люде довідают, з якого роду были Енді Воргол, Богдан-Ігор Антонич, Епіфаній Дровняк ци Григорій Пецух. То може меньше буде такых перекручень. ■

Поділитися: