НОВЕ життя дітей Світлани

Наталя КравчукКРИНИЦЯ2011-06-30

{mosimage}

У кожній черговій “Криниці” ми представляємо в рубриці “Проблеми” непрості долі жінок. Інколи їхня ситуація буває трагічною, навіть, здавалось би, безвихідною… Однак, життя приносить і щасливі розв’язання. Цим разом хочу представити хеппі-енд, який створили люди доброї волі для чотирьох дітей Світлани – смертельно хворої жінки із Сумщини (ми про неї неодноразово писали).

Коли у квітні 2008 р. ми зайнялися хворою Світланою, то рак шийки матки був уже в останній (ІІІ) стадії, тож запізно було для операції. Тільки хіміотерапія, брахітерапія та опромінювання могли на якийсь час призупинити його розвиток, – згадує нині Беата Хойнацька – тодішня голова фонду.

Через три місяці рак знову відізвався атакою на щитовидну залозу і хребет. Чергова “хімія”, тим разом “важка” – червона. Світлана не здавалася. Купили їй перуку, а вона жартувала, що ніде не випала їй жодна волосинка (можливо, таким чином захищала себе).
Світлана, попри те, що знаходилася в дуже скрутній сімейній ситуації, не маючи документів, які дозволяли б їй перебувати в Польщі леґально, сама виховувала в чужому оточенні четверо дітей. Не отримувала ніякої фінансової допомоги і ні в кого не просила захисту. Кожного дня на світанку їхала на відомий базар – “Стадіон”, купувала одяг і з напханими клунками поверталася до Воломіна. Тоді вже будила дітей, щоб двоє з них послати до школи, одне – в садок, а наймолодшу, десятимісячну, брала із собою. І так стояла з товаром на тротуарі – чи під час дощу, чи в сонячну днину. Дуже кохала своїх малят і готова була для них усе зробити. Як я питала в неї, звідки черпає стільки материнської любові, то відповідала, що, мабуть, від предків татар…
Доля для Світлани від дитинства не була ласкавою. Закинула її спочатку в дитячий будинок, потім сирітку взяли прийомні батьки, але й у них не зазнала сімейного тепла. Дівчина, з напрочуд ориґінальною вродою, рано вийшла заміж. Народилася в неї дочка Алінка. Потім, як поїхала на заробітки, залишила її під опікою бабусі – чоловікової матері. А тут, коло Варшави, не було нікого близького, хто би порадив, як жити, щоб не загубитися і не повторювати помилок. Була дуже чесною, довірливою і, водночас, наївною, вірила, що поляк усім серцем покохає заробітчанку з України…
Та перейдімо до останнього етапу життя Світлани. Усвідомлюючи, що з хворобою не виграє, після довгої розмови з опікунами з “Проксеноса” – її уповноваженими, передусім з Беатою Хойнацькою і Каєтаном Врублевським, Світлана вирішила шукати для своїх дітей через мас медіа прийомних батьків… За умови, що приймуть, не розділяючи, усіх четверо дітей, а вона сама познайомиться з майбутніми прийомними батьками. Правду кажучи, ми не розраховували, що знайдуться охочі на таку громадку дітей. Проте кількість заявок, які надійшли за короткий час, переросли наші найсміливіші очікування. Писали до нас, до телебачення, до видання “Gazeta Wyborcza” (в яких була представлена ситуація Світлани з дітьми) з усієї Польщі, а навіть із- за кордону: з Чехії, Німеччини і США. Аж 70 сімей були готові прийняти дітей під свій дах! Однак, згідно з законом, сім’ї-кандидати мусять мати закінчений курс усиновлення, проявити мотивацію, представити свої матеріальні та житлові умови, і ще бути віком до 50-ти років. Таким вимогам відповідали тільки 8 сімей. Проте не можна було відразу розпочати процес усиновлення, бо діти не мали польського громадянства.
– Того дня, – каже Беата, – коли я поінформувала Світлану про її важкий стан, я натякнула теж, що немає вже часу і що вона повинна швидко запросити на зустріч одну з пропонованих подружніх пар. Світлана пристала на це. Довірила мені, і мої відчуття мали їй підказати, кого вибрати. Важко було, бо я особисто нікого з них не знала. Просила Бога про допомогу. Найбільше мою увагу прикувала остання пара, яка подала заявку 20 травня 2009 р. Потім пані Катажина розказувала мені, що всиновленням зацікавилася ще зимою, як побачила програму “TVN Uwaga”. Тоді закінчилося на розмовах з чоловіком. У травні треба було відвідати автосервіс, а коли робили ремонт, вона чекала в приймальні. На столику лежала “Gazeta Wyborcza” – та, якої ніколи не купувала і не читала. Нудьгуючи, взяла в руки. Зі здивуванням ствердила, що відкрила газету на сторінці, де був знімок, як Світлана приймає польське громадянство з рук мазовецького воєводи. Подумала: це сиґнал, що ті діти чекають на неї. Повернулася додому. Була впевнена, що усиновить усю четвірку. Потім призналася, що брала до уваги і такий варіант: познайомляться, але виїдуть без дітей, якщо вони не приймуть їх, не витягнуть до них рученят…
Хто ж ці милосердні люди? 34-літня Катажина – бухгалтерка, закінчила курси гіпотерапії і доготерапії, ведуча оздоровчих турів для дітей з обмеженими фізичними можливостями. Чоловік – 51-літній Петер – німець, інженер, тепер будує автостраду біля Познані… Рік раніше купили пансіонат у Клодзькій Котлині біля Злотого Стоку (Нижня Сілезія). З будівництвом дому не спішили. Думали про дітей, щоб кожному дати окрему кімнату з лазничкою.
– Подружжя Лоренців мало приїхати на один день, бо так їм пасувало, – розповідає далі Беата. – Я запросила їх до своєї хати. Поїхали вони зі мною забрати дітей із садка і дитясел. О диво, діточки без найменшого опору подали їм руки і показували садок. Вдома на гостей чекала Світлана з найстаршими дітьми, які повернулися зі школи. Ті, однак, знаючи, що прибульці можуть у майбутньому стати їхніми батьками, були дещо сором’язливі і недовірливі. Петер вручив Кристіанові “play station” і, граючи з ним як колеґа, встановив безпосередній контакт. Павлина закрилася в кімнаті. Кася увійшла до неї, буцімто хоче подивитися знімки зі Святого Причастя. Їй теж вдалося розговорити дівчину. Потім уже всі входили “вуйкові” на голову, тренуючи на ньому правила першої медичної допомоги. Петер був окрилений. Мабуть, саме того йому бракувало. Тільки Катажина, сидячи за столом, з острахом дивилася на дітвору… Не давала спокою думка, чи спроможна буде так з дня на день взяти на себе материнські обов’язки.
Кася залишилася зі Світланою до кінця її днів. Тільки Петер виїжджав на 5 днів до праці, до Познані і повертався на вихідні. Тоді грався з дітьми (їздив з ними на велосипедах, роликах, ходив на басейн). Їм протягом усього дотеперішнього життя бракувало батька, зразка чоловіка. Як потім виявилося, для взаємозв’язків майбутніх опікунів- батьків і Світлани та дітей був їм даний рівний місяць – 9 червня прибули до них, а 9 липня Світлана залишила цей світ назавжди…
– Я 20 червня з острахом виїжджала зі своїми дітьми на прощу до Фатіми, – зізнається тепер Беата. Усі ми молилися за здоров’я Світлани і за те, щоб повернутися і застати її ще живою. Бог нас вислухав. Дав мені ще 4 дні на нормальний контакт з хворою мамою, яка сказала Катажині, що може вже спокійно вмирати, бо знає, що віддає дітей в руки родини, яка їх покохала й добре виховає. І заснула.
Ця розповідь Беати, яка фізично і душею була біля Світлани та її дітей, повна спокою і впевненості, що зробила все можливе для їх рятування – випросила в Бога час на впорядкування земних справ (включно з прибуттям з України вже дорослої доньки Аліни), а дітям – нових батьків. Світлана встигла теж запросити до хати православного священика, щоб вислухав її сповідь та сповнив останні сакраментальні послуги. Жалібний молебень відправлявся у воломінській православній каплиці. Усі ми – близьке Світлані середовище друзів – як поляків, так і українців, лідери ОУП, СУ і “Проксеноса”, зібралися сонячного липневого дня 2009 р. біля труни, у якій покійна Світлана немовби спала спокійно з неймовірно гарним, радісним виразом обличчя – можливо, була щаслива, що бачила з висоти небес своїх діточок у сімейному колі. Багато завдячувала тим, кого зустріла наприкінці життєвого шляху і які щиро виповнювали її заповіт, особливо українському консульству у Варшаві і Беаті Хойнацькій, а також президентові РП Лехові Качинському, який протягом кількох тижнів надав їй і дітям польське громадянство (звичайна процедура триває рік). Стаючи польськими громадянами, малята уникнули таким чином відправлення їх у сиротинець в Україну. Нові батьки подбали про те, щоб їхня біологічна мама спочила в тій місцевості, де діти знайшли новий родинний дім. Тут завжди можуть прийти, щоб покласти на могилі першої мами квітку.
* * *
Минають уже два роки, відколи Катажина і Петер пригорнули до себе четвірку дітей. Скромна мама сказала мені тепер тільки таке:
– Патриція (4 рочки) і Адріан (6 рочків) дуже швидко розвиваються фізично й розумово. Ходять до садка в нашому селі, де навчилися багато корисного. Від минулого року їздять на лижах, а цього року почали їздити на велосипедах на 2-х колесах. Починають уже плавати. Люблять мандрівки по горах і виїзди до лялькового театру у Вроцлаві. Інколи їздять на конях. Натомість Павлина (12 років) і Кристіан (11 років), з уваги на вік, більше обтяжені новою ситуацією і зміною умов життя. Ходять до громадської школи і вчаться дуже добре. Павлина на кінець року принесла свідоцтво з червоним паском. У зимові перерви та на канікулах їздять на лижах і в табори з наметами. Вже навчилися плавати. Однак кожне життя має світлі сторони і тіні. Боремося з багатьма як більшими, так і меншими проблемами, що характерне для прийомних сімей. Пам’ятаємо, що це діти, які пережили хворобу і смерть матері, росли без батька, а тепер попали в інший світ. Держава загалом не радить собі з такими дітьми, а батьки мусять самі розв’язувати щоденні проблеми. На щастя, даємо собі раду, – каже нова мама.
Я тільки додам, що завдяки жертовності людей, зокрема й наших читачів, на лікування Світлани “Карітас Польща” зібрав понад 260 тис. зл., частина з яких залишилася і була призначена на стипендіальний фонд для дітей Світлани. Нехай щастить діточкам у новій сім’ї. А батькам – велика подяка за нелегкий щоденний труд у вихованні й розвитку дітей.

“Наше слово” №27, 3 липня 2011 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Криниця

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*