Павло Лоза ■ ГРОМАДА ■ №43, 2017-10-22
Українці дивуються, що ми, поляки, оглядаємо їхнє кіно, – говорить Беата Беронська, директор фестивалю українського кіно «Ukraina!». На фестивалі, який відбувся 4–8 жовтня у варшавському кінотеатрі «Люна», показано кільканадцять українських художніх і документальних фільмів.
Цього року фестиваль проходив під гаслом «Нове кіно». Крім перегляду фільмів, учасники мали також нагоду взяти участь у майстер-класах, кінопоказах для дітей, концертах київської формації «OY Sound System» тощо. Один з вечорів фестивалю був присвячений Олегові Сенцову, українському режисерові, що виступав проти російської анексії Криму. Його заарештували, перевезли до Росії і засудили там на 20 років ув’язнення.
– Я не до кінця переконана, що в конкретних заходах потрібно поєднувати кілька ділянок. Звичайно, такі речі збагачують програму кінофестивалів, але суттю завжди має бути фільм, – підкреслює Б. Беронська і водночас зізнається, що сподівалася більшого зацікавлення. – Під час фестивалю я розмовляла з українськими журналістами на тему зацікавлення поляків Україною. У польських медіа українська тематика менш помітна, ніж колись. Проте завдяки історії окремих людей, показаних у документальних стрічках, можна побачити, які процеси відбуваються тепер в українському суспільстві. Це відрізняється від того, що висвітлюють ЗМІ, і воно більш цікаве, – переконує організатор, зауважуючи, що протягом року змінився й сам глядач. – Спочатку був задум зробити фестиваль для поляків. Але цього року я побачила, що половина глядачів – це українці, які оселилися нещодавно у столиці.
У рамках заходу відбулася дискусія на тему української кінематографії «Українське кіно після Майдану». Директор відмічає, що саме поштовхом до організування першого фестивалю був Майдан.
– Після революції з’явилася в Інтернеті велика кількість українських фільмів, які розповідали про неї. Думаю, що взагалі завдяки Майданові українське кіно стало більш помітне, – вважає директор. – Ми, поляки, хоч і є сусідами українців, насправді мало знаємо про українську культуру, а ще менше про кінематографію. Тому я хотіла організувати такий фестиваль.
Те, що в польському суспільстві майже нічого не знають про українське кіно, показує процес пошуку грошей на минулорічний фестиваль. Коли організатори звертались до різних інституцій та приватних осіб про фінансову допомогу, часто чули у відповідь, що це погана ідея, що «українське кіно не має своєї тотожності», що в Україні «пострадянське кіно».
Останніми роками до польських кінотеатрів увійшов тільки один фільм. Це кримінально-драматичний фільм «Плем’я», що його зняв Мирослав Слабошпицький. Стрічку визнали європейським відкриттям 2014 р. Більше українських фільмів, серед яких в основному документальні, можна побачити на різних фестивалях та кінооглядах. У Варшаві уже кілька років тричотири українські фільми презентують на Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини «WATCH DOCS», а цього року три продукції покажуть на Варшавському міжнародному фестивалі кіно.
Все міняється. Українська кінематографія йде в європейському напрямі, а українські стрічки нагороджують на різних кінофестивалях у Європі. Сьогодні українське кіно я б назвала універсальним. Але з огляду на фінансування цікавіші поки що українські документальні фільми, – говорить організатор і дивується, що українські фільми мало популярні навіть серед українців. – Українці й самі не вірять, що їхні режисери можуть зняти якісні фільми. Інколи кажуть, що шкода витрачати на це гроші. Для них український автор – це бар’єр, який не можуть перейти.
Але знаковою може бути стрічка «Гніздо горлиці», яку цього року презентовано у Варшаві. Фільм у столиці прийшло подивитися стільки ж людей, скільки в деяких студіях в Україні, де після показів відбувалися теж зустрічі з режисером.
Організатор говорить, що, можливо, через рік, крім Варшави, фільми в рамках фестивалю українського кіно «Ukraina!» можна буде дивитись у Любліні та Кракові. ■
