Анна Вінницька ■ КУЛЬТУРА ■ №22, 2018-06-03

Попасти в Гужицю на Помор’ї набагато простіше, ніж у Середнє Село на Лемківщині. Зрештою, Михайло Іваницький каже, що сьогодні йому більш до вподоби долини, а не гори. Можливо, тому що він похилого віку і не має вже сили ходити по горах. Коли його родину виселяли з Середнього села, Михайлові було всього 9 років, а тепер – майже 80.

Хата та роботи Михайла Іваницького, які він виставив на ганок до приїзду журналістки “Нашого слова”

Пам’ять про трагедію рідного села зберігають, однак, картини М. Іваницького. «Весілля бещадське» представляє автентичні події в рідному селі. У неділю мало бути весілля, але тоді прийшло польське військо. Молодий налякався і почав тікати. Тоді жовніри закричали: «Стій!». Молодий, однак, біг далі, тому військові його застрелили. Замість весілля був похорон. Про ці події М. Іваницький написав п’єcу та намалював картину. На ній біля двадцяти осіб, усі одягнені в характерний народний одяг, дружки в білих сукнях і віночках. Гості зібралися у великій кімнаті, посеред якої стоїть стіл, а на ньому багато страв і напитків…

Ця картина кудись поділася, як і багато інших. М. Іваницький – митець невизнаний. У селі, де він живе, теж не надто цінують його талант, тому одні його роботи часом свідомо знищувались, а інші, що виставлялись на виставках, часто забирали ті, кому картини сподобалися. Художник намалював понад тисячу робіт, з яких деякі пізніше можна було знайти на смітнику. Зрештою, М. Іваницький говорить, що не продає своїх картин, а лише робить виставки. Роботи митця були, зокрема, презентовані в Замку поморських князів у Щеціні, в Осередку культури Тшебятова, у будинку культури в ґрифицях чи бібліотеці в ґужиці (тут виставку можна дивитися до сьогодні). Художник брав також участь у різноманітних пленерах, однак це не допомогло йому розвинути мистецьку кар’єру.

Одного разу до М. Іваницького приїхали мистецтвознавці зі Щеціна, щоби подивитися його роботи. Художник якраз намалював картину «Напад вовків на вівці». Місячна ніч, серед лісів стоїть отара овець, а за кущами видно пащі вовків, які хочуть напасти на вівці. Одна вівця б’є ногами, даючи знати іншій про небезпеку, друга мочиться зі страху, а ще інша тікає…

Гість, імені і прізвища якого сьогодні М. Іваницький не пам’ятає, запропонував за картину 10 тис. зл., та оскільки грошей митцеві завжди не вистачало, він продав картину. Картина була велика на два столи. Згодом про це довідалася мистецтвознавчиня Ганна Орська з Замку поморських князів у Щеціні, яка перестерігала М. Іваницького від непродуманого продажу картин. Сьогодні він жаліє, що продав цю картину.

М. Іваницький вийшов мені назустріч аж на дорогу. Каже, що чекає вже годину. А ще раніше надіслав лист, коли почув у радіо «Кошалін» мій репортаж «Так повертаю собі спогадами…» про д-ра Ярослава Грицковяна, уродженця Волі-Матяшової, а нині мешканця Кошаліна. Село Воля-Матяшова лежить недалеко Середнього села, а у Волі народилась мати М. Іваницького. Просить подати адресу Я. Грицковяна. Згодом д-р Я. Грицковян разом зі своїм старшим братом Богданом відвідують митця. Виявляється, що М. Іваницький та Б. Грицковян мають спільних друзів з рідних земель. Пізніше М. Іваницький надсилає мені ще два листи, у яких запрошує до себе в ґужицю.

Хата М. Іваницького прикрашена його картинами і скульптурами. Серед картин бачу портрет його бабусі та дідуся. М. Іваницький теж запроектував і виготовив на власні потреби светри, сорочки й шапки. Усе це мені показує. Він митець-самоучка, всього навчився сам. Малювати почав, коли йому було всього сім років. Його тітка вчила свою доню малювати олівцем, а він уважно дивився і слухав. Доля, однак, не була ласкавою для М. Іваницького. До ґужиці був переселений без батька, якого 1940 р. забрали на роботи до Німеччини, звідки 1950 р. виїхав до Америки. Згодом М. Іваницький разом з матір’ю відвідали батька в Нью-Йорку. Навіть жили там три роки, але мати почала хворіти, тому вони повернулися до Польщі. Батько залишився в Нью-Йорку. М. Іваницький говорить, що він любить бути серед людей, а в селі почувається дещо, як у в’язниці, тому хотів би переїхати жити до поблизького міста Грифиць.

Сьогодні митець уже на пенсії, живе скромно. Грошей на життя вистачає, однак бракує на купівлю полотна для живопису чи фарби, тому тепер малює мало. А якщо й малює, то на пінопласті (styropianie) або на листках паперу. Художникові мріється виставка. Можливо, хтось би міг допомогти йому в закупівлі інструментів для малювання? У митця можна також замовити картину.

Автопортрети, краєвиди, споруди, жанрові сценки, а також абстракція – це те, що найчастіше можна побачити на картинах М. Іваницького. Ті, хто знає мистецький доробок цього митця та його самого, вважає, що він схожий на Никифора. Кажуть: Михайло Іваницький – це поморський Никифор. На жаль, поки що невизнаний. Картини М. Іваницького характеризуються мінімалізмом і простотою. Він любить простір. Дуже часто у своїй творчості митець повертається в рідні Бескиди. Про трагічні події в рідному селі згадує щойно тоді, коли йдемо до місцевої бібліотеки, де можна подивитися його картини. Якраз по дорозі зустрічаємо односельчан М. Іваницького, і він розповідає: «Батька цієї жінки вбила польська безпека. Це були страшні часи…»

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*