Орест Лопата ■ ГРОМАДА ■ №46, 2017-11-12
Цього року на «Молодіжному ярмарку» (зараз по-сучасному він став 41.JarmaRockFest-ом) у Ґданську ми зустрінемося вже 41-й раз. Минулий рік був ювілейним і пройшов у святковій, піднесеній феєрверками атмосфері. Цього року, як переконує нас один з організаторів «Ярмарку» Павло Зарічний, ґданщани знайшли формулу проведення заходу в умовах буденного дня. Тепер домінуватиме по-сучасному оформлений клич «Powerтаймо!». Відзначаючи «Ярмарок» у час «сірої днини нацменшини», згадаймо про те, що він, на думку учасників та організаторів, перебрав усі святкові прикмети Фестивалю української культури, який колись у Сопоті виконував роль свята українців у Польщі.
А що свідомість святково-буденності приносить українській громаді у Польщі?
Великого резонансу останнім часом набуло повідомлення про те, що на вимогу уряду його місцеві представники (воєводи) повинні скласти списки «неполяків». Свою вимогу уряд пояснює терористичною загрозою, однак від очевидців знаємо, що на наших культурних заходах з’являються молодики з відеокамерами і знімають не артистів на сцені, а людей у залі. Отож знову хтось ревниво виконує доручення чиновників?
Останнім часом багато місця в польських ЗМІ займає тема заборони в’їзду з України на територію Польщі «ворогів польського народу». Наприклад, після виступу на варшавській конференції Віктора Ющенка, міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський заявив про те, що люди, одягнені у військову форму дивізії «Галичина», не отримають дозволу на перетин польського кордону. Всі переконані, що таку заяву викликали слова В. Ющенка у Варшаві, який зрівняв діяльність УПА з АК (Армія крайова). А що би сталось, якщо б «зухвалий» екс-президент України, порівнюючи підпільні військові структури УПА та АК, у своєму виступі згадав ще про військове формування польського підпілля, знане як «Świętokrzyska Brygada NSZ» (NSZ – Національні збройні сили, що не підкорилися командуванню АК і пішли на співпрацю з гітлерівцями)? От тоді польська прокуратура, певно, виставила би за В. Ющенком поліційний пошуковий лист. Це стане можливим, коли Сейм Польщі проголосує закон, силою якого каратимуть пропаґування «бандеризму». Думаю, що декому з впливових політиків Польщі заманулося довести до такої ситуації, щоб місцеві українці, під час культурних заходів, як це було за часів УСКТ, побоюючись потрапити в поле зору «тайняцької» відеокамери, знову ховалися по своїх домівках під сімома замками, а новоприбульці, побоюючись «заборони в’їзду», відібранням соціальної допомоги, ліквідації пенсійного фонду, сиділи над Віслою тихо, мов ті «миші під мітлою», прагнучи лише стати «новополяками».
Павло Зарічний переконує, що програма цьогорічного «Ярмарку» все ж має свій позитивний політичний переказ для української громади в Польщі.
Це видно і на «ярмарковій афіші» (див. Анонси). Цю афішу, на мою думку, можна учасникам і всій нашій громаді «читати» на кілька способів:
1. «Віз Джимали» – відомий з історії факт у Великопольщі, де селянин Міхал Джимала, якому прусська влада заборонила будувати домівку на рідній землі, поселився разом зі своєю сім’єю на віз і переміщався з одного місця своєї землі в інше. Цей проект варто, може, завести в Перемишлі, де культурні заходи просто неба (Ніч на Івана Купала) можна поставити «на колеса» та проводити куди хочеш.
2. Цигани (роми) – цей народ протягом століть повністю втратив зв’язок з рідними землями і тепер живе практично по всьому світі. Проте циганські громади живуть компактно, зберігаючи свою національно-культурну ідентичність та дотримуючись своїх віковічних звичаїв і традицій. Може, нам треба було б дещо від них навчитися?
3. Американські піонери на таких возах, як на афіші, освоювали дикі території західних земель США. Вони їхали туди добровільно, хоч вигнані зі своїх домівок нестатками. Однак варто задуматись над долею американського корінного населення, яке адміністративними рішеннями уряду загнано в індіанське ґето (rezerwaty indian). При центральному уряді у Вашингтоні постало Управління у справах індіанців, яке виділяло мінімальну гуманітарну фінансову допомогу автохтонному населенню на його соціальні і культурні потреби. Гроші у столиці виділяли індіанцям неохоче, вимагаючи при тому звітувати про доцільність витрати кожного цента. Адміністративний тиск Вашинґтонуа спрямований був на прискорену асиміляцію.
«Ярмарок» завершить свою роботу, а ми залишимось із буденними проблемами української меншості на освоєній ними 70 років тому території. (ОЛ)
Ювілей і буденність
П. Зарічний говорить, що цього року організатори хочуть продовжити колишню «ярмаркову традицію» – концерт для всіх глядачів, без огляду на вік і вподобання. Він передбачений під ідейним кличем «70-річчя Акції „Вісла”». Тому у програмі концерту будуть твори, які знають наші діди і батьки, а молодь почує заклик: «Повертаймось!». Ідеться не тільки про повернення на рідні землі, але й до Ґданська на наступні «Ярмарки».
Повертається також на «Ярмарок» український гурт «Скрябін», який більше як десять років тому вперше відвідав Ґданськ. У свою чергу, організатори цього заходу, знаючи, що четверте покоління українців має інші смаки, хочуть задовільнити очікування всіх нас.
Повернення, тобто освоєння «Дикого Заходу»
Не слід молодому поколінню показувати Акцію «Вісла» тільки в контексті страждання українців Закерзоння. Покажімо усьому світові свій успіх, який ми осягнули за 70 років. Покажімо, що ми зберегли себе в чужому морі!
Пам’ятаємо про те, що нам заподіяли, однак сьогодні нам треба думати про майбутнє, треба разом з усім світом іти вперед. Адже ми вижили! На «Ярмарку» ми хочемо показати онуків переселенців, які не тільки зберегли традицію предків, але й множать їхні надбання.
«Віз Джимали» або піонери вирушають на землі «Дикого Заходу»
Саме такими, за історичними свідченнями, були в 40-і роки «Повернені землі» Польщі («Ziemie Оdzyskane»). Віз, зображений на афіші цьогорічного «Ярмарку», став символом повернення до традиції, а зображені на ньому народні інструменти є носіями української музичної традиції. Дійсно, в контексті роковин Акції «Вісла» можна було показати залізничний вагон, однак це був би дуже сумний символ. А наш віз є позитивним символом руху української громади вперед, нашим закликом до активних, ділових людей.
Історична пам’ять нових поколінь
Через 70 років після переселення треба щиро признатись, що мало хто з нас повернеться вже на територію, звідки депортували його предків. Ми вже закорінилися на західних і північних землях Польщі. Однак історична пам’ять про рідні землі повинна в нас жити. Тому ми мусимо хоч раз на рік поїхати в село, де жили наші предки, щоб там взяти участь у різних культурних заходах або церковних празниках.
Як будувати історичну свідомість
Без українських структур на місцях і представництва у столиці ми приречені на бездіяльність. Як нащадок вихідців села Корнів скажу, що ми встановили зв’язок із вихідцями з села Вербиці і кожного року разом їздимо на рідні землі. У цей почин включене Товариство «Вербицька земля», ОУП, СУНМ та УГКЦ. Без їхньої допомоги було б набагато важче або взагалі неможливо здійснювати такі поїздки.
Передати молодим ідею повернення
Ідею повернень організатори «Ярмарку» хочуть передати за допомогою художньої програми, супровідних заходів, також для розповсюдження цієї справи залучили соціальні мережі Інтернету, де можна поміщати фотографії рідних земель , спогади, музичні записи. Тут теж поміщені фотографії, спогади з відвідин рідних земель. Це має бути свідчення для самих себе, також сусідам, того, що молоді українці пам’ятають про свої рідні землі, пам’ятають про традицію своїх предків.
Міґранти
Треба нам вийти назустріч імміґрантам. Консульство України в Ґданську подає, що в місті і північному реґіоні Польщі проживає тепер 50 тис. українців. Нам потрібно об’єднати з ними наші сили і разом старатись заспокоїти наші потреби, хоч вони не завжди співпадають. Для громадян України, наприклад, не було б проблемою піти на концерт гурту «Скрябін», скажімо, у Києві, але український студент, який сьогодні навчається у Ґданську, не може цього зробити. Тому даємо йому можливість тут, у Польщі, слухати українську музику.
Студенти
Без українських студентів нам, людям середнього віку, не вдалося б провести «Ярмарку».
Наші студенти щороку дуже активно нам допомагають у його організуванні. Вони так само підтримують контакт з іншими академічними осередками. Ми маємо й електронну передплату тижневика «Наше слово. У соціальних мережаж отримуємо повідомлення з України. З іншого боку, живе ще традиція слухати розповіді батьків, дідусів і бабусь про те, що відбувалося, скажімо, у 40-і роки. Маємо книжки про ці події. Таким чином, для нас залишаються два джерела інформацій про нашу історію – традиційне і нове. Такий сьогодні знак часу, знак «Ярмарку». ■
