Богдан Гук ■ ПОДІЇ ■ №18, 2018-05-06

«Друг» українців Станіслав Жулкевич – відсутній

Наближається другий Пикулицький похід з часу нападу польських націоналістів на попередній у червні 2016 р., а Районний суд у Перемишлі досі заслуховує свідків та вивчає докази. Восьме засідання відбулося 20 квітня. Суддя Едита Колач почала його повідомленням про те, що відхиляє пропозицію обвинувача-помічника Петра Тими, який представляє на розгляді ОУП. Він у листі до суду від 11 квітня запропонував відхилити питання захисника обвинуваченого Пшемислава П. до свідків Миколи Ярмолюка, Стефанії Лайкош та Павла Винярського, що в самих формулюваннях уже містять натяк на бажану відповідь. Належать до них питання на зразок «чи гімн УПА „Червона калина” грав оркестр?», питання зі словами «антибандерівський пікет» замість формулювання «група аґресивних молодиків» тощо.

Відтак суддя повідомила, що у відповідь на лист ОУП, де вказана інформація про ненадання судові всіх матеріалів щодо нападу на процесію, вона звернулася до поліції в Перемишлі з відповідним питанням. Поліція 29 березня відповіла, що передала обвинуваченню комплект матеріалів.

Не з’явилися на засіданні Станіслав Жулкевич і Томаш Гадала. Їх запропонував допитати П. Тима, як людей, що могли б надати важливу інформацію. На засіданні 22 березня суддя повідомила, що звернеться до поліції з проханням установити їхні адреси та надіслати повістки до суду. На жаль, Жулкевич і Гадала не прибули на засідання.

Обвинувачені дають свідчення

Варто нагадати, що 1 травня 2017 р. С. Жулкевич звернувся до міністра внутрішніх справ із заявою про засудження дій поліції, яка, на його погляд, не стримала «нащадків бандерівців перед публічними похвалами ОУН та УПА» під час відзначення 70-ї річниці Акції «Вісла» в Перемишлі. Поліція «переслідувала польських патріотів, що нагадали нинішнім послідовникам Степана Бандери про тисячі вбитих поляків». Автор листа поскаржився міністрові, що в дитинстві бачив обличчя «різунів», отож сьогодні поляки не мали би брататися з українцями – «азіатськими дикунами».

Позиція «нестора нового перемиського антиукраїнізму» Жулкевича – це дзеркало, у якому відбивалися дії перемиських крайніх правих патріотів. Тим, що двоє з них уперше від початку роботи суду погодилися дати свідчення, і було найцікавіше восьме засідання. Адже вперше можна було почути ту інформацію, яка досі належала до сфери здогадів або фраґментарних знань жертв нападу, поліції, прокуратури і суду.

Кристіан В., за його словами, вийшов у неділю 26 червня 2016 р. на прогулянку вулицями Перемишля. На вул. Словацького біля будинку ліцею він побачив групу людей, у яких впізнав учасників «пікету проти поширення культу і поклоніння членам УПА» (алюзія на фразу Жулкевича тут очевидна). Раніше він в Інтернеті бачив записи пикулицьких походів, зокрема, його увагу привернув «червоно-чорний прапор УПА» та «люди в мундирах УПА».

Кристіан В. виступає проти бандеризму, у тому числі через те, що його сім’я в околицях Бірчі постраждала від УПА. Він 2016 р. почув, як оркестр походу грає гімн УПА. Похід, на його думку, мав світський характер, бо люди несли державні прапори. Раптом учасники походу почали показувати учасникам пікету образливі жести, витягаючи середні пальці руки. Кристіан В. попросив поліціанта прореаґувати, добачаючи в цьому жесті офіційне прославлення УПА. Правоохоронець не реаґував, але Кристіан В., сподіваючись, що врешті-решт відбудеться затримання походу, вийшов на вулицю, де поліціанти закликали його зійти на правий бік. Він нікого не чіпав і не ображав.

«Радикальний фашист» Богдан Гук

На питання прокурора Міхала Каліти про те, на основі чого Кристіан В. міг визначити погляди учасників процесії, обвинувачений вказав на Богдана Гука, кажучи: ось Богдан Гук, він видав книжку про «Бурлаку, звичайного злочинця, якого назвав героєм»; крім того, натовп кричав «Слава Україні!» – «Героям слава!»; ті люди «виглядали так, ніби мали нечисте сумління»… Але Кристіан В., як з’ясував прокурор Каліта, не подав у поліцію повідомлення про злочин.

Адвокат Мирослав Левчик, який представляє на суді потерпілого Зенона Куцаба, спитав про джерела знань на тему «бандеризму». Обвинувачений послався на Інтернет і книжки Анджея Запаловського, Богдана Осадчого, Тадеуша Ісаковича-Залеського.

Не знав він, однак, чи «Хрін» – це псевдонім чи прізвище, але при цьому відповідав на наступне питання адвоката також неправильно: заявив, що «той „Хрін” мав служити в Медиці» (у Медиці в поліції служив Володимир Щигельський «Бурлака»). За чим стоять, на мою думку, саме «знання» Запаловського, Осадчого та ІсаковичаЗалеського. Цікаво, що обвинувачений засудив також нинішніх польських політиків за їхні жести «Слава Україні!» в Києві під час Майдану.

Кристіан В. переконував також, що він неупереджено ставиться до українців як таких. Допомагав роздавати подарунки дітям у селі Пнікуті поблизу кордону в рамках щорічної допомоги уболівальників перемиського футбольного клубу «Полонія». Богдан Гук хотів дізнатися, чи подарунки отримували тільки польські діти, чи й українські, оскільки у Пнікуті мешкає також багато поляків. І чи визначати національність дітей допомагав там С. Жулкевич, який походить саме з Пнікута. Відповіді на ці питання не прозвучали, їх відхилила суддя Колач.

Натомість захист, ставлячи питання обвинуваченим, натякав судді, – адже всі питання і відповіді так чи інакше звучать саме для неї, – на те, що в поході міг брати участь відомий своєю антипольськістю Святослав Шеремета, який прославляє дивізію СС «Галичина» (щодо цього прозвучало спростування голови ОУП), що в мундирі УПА ішов Василь Ласичка… Цього разу протестує Богдан Гук: питання захист ставить так, начебто УПА існувала сьогодні й Ласичка був сьогодні її членом. Захисник відповідає: я чув, що членом УПА залишаються до смерті, тому що до цього зобов’язувала присяга. Зі свого боку П. Тима заявляє, що він – проти словесного переслідування В. Ласички, який у матеріалах справи не має жодного значення.

Від читання до злочину Пшемислав П., другий обвинувачений, який виступив аж на восьмому засіданні суду, вибрався в неділю не просто на вулиці Перемишля, тому що, – за його словами, – Анджей Запаловський на Фейсбуці повідомляв про участь у поході осіб, які відомі своїм «прославленням бандерівців». Пшемислав колись прочитав «Червоні ночі» Генрика Цибульського та розумів, що робили бандерівці на Волині; крім того, після війни в Польщі постраждала і його сім’я. Також він побачив той середній палець, що його учасники «маршу» тицяли пікетуючим, вигукуючи гасла «Єбати ляхів!». Поліція не реаґувала.

Хтось схопив когось за сорочку, а потім сам Пшемислав перейшов на правий бік вулиці (насправді це поліція силоміць витіснила туди нападників). Щоравда, він кричав «Znajdzie się kij na banderowski ryj!», «Stefan Bandera prostytutka Hitlera!», але це проти таких, як Богдан Гук. Якийсь чоловік дав Пшемиславові транспарант і він його довго тримав…

Подальші широкі роз’яснення Пшемислава П. нагадували міні-нюрнберзький процес, але на питання прокурора про те, чи повідомляв Пшемислав про публічне поширення «бандеризму», той не відповів ствердно. При цьому Пшемислав знав, що зробив так, як належить польському громадянинові: боронив країну та народ. Адвокат Левчик добився все-таки від нього зізнання в тому, що Пшемислав не знає, де Бандера був під час окупації, чи увічнення УПА на цвинтарі в Пикуличах леґальні, а також не знає, що таке «панахида».

– Якщо хтось покладе квітку до могили упівця – це прославлення УПА? – питав Левчик.
– Якщо це одна людина, то ще нічого, але якщо більше, то… – відповідав Пшемислав П.
– Скільки осіб покладало квіти до пам’ятників УПА?
– Не знаю…
– Тисяча?
– Не знаю, але вважаю, що квіти на могилі злочинця знаходитися не повинні.

Наступне засідання суду Едита Колач призначила на 11 травня. Імовірно, якби на ньому з’явився «героїчний захисник батьківщини від азіатських дикунів» Станіслав Жулкевич, ми немало довідалися би про джерела організованого антиукраїнства в Перемишлі після 1989 р. На мою думку, самостійно мали би зголоситися також Анджей Запаловський, Богдан Осадчий і Тадуеш Ісакович-Залеський. Бо є люди, які читають (тобто реальні перемиські нападники), але є і люди, які пишуть – приховані за публікаціями реальні авторипровокатори. Поки що суд розглядає окремо читачів та авторів, а тим часом у цьому випадку, на мій погляд, ідеться про єдність ідеологій та їх наслідків. ■

Поділитися: