Григорій Сподарик ■ УКРАЇНА ■ №31, 2016-07-31

Українська сторона прореаґувала на визнання польськими парламентаріями Волинської трагедії геноцидом. Говориться про політичну мотивованість, загострення відносин тощо.

Постанова
Такі арґументи появляються в проекті постанови групи депутатів, яку представляє Борис Тарасюк, колишній міністр закордонних справ, заступник голови партії «Батьківщина». У їхній пропозиції говориться про «викривлену, політично і юридично некоректну оцінку» подій на Волині, яку зробили польські політики. У документі відзначається, що ініціативи польських парламентаріїв «перекреслюють весь політичний і дипломатичний доробок та зусилля двох держав і народів, спрямовані на взаємне прощення і примирення, а також ушанування пам’яті невинно вбитих українців та поляків». У проекті згадується, що Сейм РП проіґнорував пропозицію Верховної Ради України вшанувати жертви у спільній заяві: «Відповідальність за руйнацію українсько-польських відносин повністю лягає на ініціаторів односторонньої відмови від погодженої формули порозуміння між Україною та Республікою Польща».
Автори документа просять польських колеґ припинити політизацію трагічного спільного минулого і висловлюються за фаховим діалогом українських та польських істориків «з метою розкриття всіх досі не з’ясованих фактів та обставин спільної історії на основі достовірних архівних матеріалів, залишаючи простір для кожної сторони інтерпретувати історичні факти». У документі наголошується й на тому, що повернення до болісних історичних проблем відбувається в момент, коли Україна перебуває у стані війни з Російською Федерацією і захищає від аґресора демократичну Європу, в тому й Польщу. Вер-ховна Рада України, за змістом проекту, «знову звертається зі щирим проханням пробачити, і пробачає в дусі християнської моралі та примирення гріхи тих українців і поляків, які в умовах воєнних потрясінь свідомо чи несвідомо стали на шлях зла, піднявши руку на беззбройних і беззахисних польських та українських братів і сестер». Ініціативу українських депутатів завершує заклик зосередити зусилля на конструктивній побудові взаємин між державами для зміцнення партнерства у демократичній Європі на підставі європейських цінностей.

Прецедент
Щодо політизованості терміну «геноцид» не мають сумніву також українські оглядачі. Історик Георгій Касьянов у коментарі для «Радіо Свобода» відзначав, що декомунізація в Україні приносить, зокрема, введення в символічний простір суспільства націоналістів. Це заміна радянського нарративу щодо минулого, водночас вона «нервує польських сусідів» та пожвавлює місцеві праві сили. На думку оглядача, у двох країнах є частина політиків, які на конфлікті минулого будують свій політичний капітал, і з огляду на це готові йти на ускладнення відносин з сусідом.
«І українська, і польська сторона, ті, хто хотів цю тему закрити, вже сказали: прощаємо і просимо пробачення. Більше сказати нічого», – відзначав Г. Касьянов. Інший коментатор «РС» Сергій Грабовський переконаний, що навколо трагедії двох народів відбуваються «небезпечні ігрища». Ініціатива Сейму та Сенату Польщі створює прецедент, коли геноцидом можна буде назвати будь-яку трагедію, а термін утратить статус найбільш тяжкого злочину проти людства. Оглядач переконує, що за варшавським зразком тепер Москва може «малювати геноциди» – як щодо інтернованих у Польщі солдатів Червоної армії, так і щодо росіян і російськомовних в Україні, Грузії, Литві чи Естонії.

Герої
Напругу в польсько-українських відносинах пов’язують зі зміною влади над Віслою. Ця, яка прийшла, переконана, що за 25 років не було жодного польського успіху, а лише помилки і поразки. Тому потрібна «добра зміна», полем якої обрано й історію. Тут переглядалися відносини хоча б з німцями, і черга прийшла до українців, мовляв, недостатньо активно каються. Автор такої думки, коментатор «Еспрессо ТВ» Петро Білян водночас переконаний, що українська відповідь на польські постанови має бути акуратною, прагматичною і не руйнувати перспективу відносин з Польщею. «„Право і справедливість” – потужна сила, але вона не вічно буде при владі, а від Польщі ми нікуди не подінемося, добре це чи погано, а супроти географії не попреш», – відзначає автор у коментарі на сайті «Еспрессо ТВ». Інший оглядач цього видання Вікторія Жуган джерела напруги бачить, зокрема, у «ляпасі». В її оцінці, саме так поляки сприйняли появу вулиці ім. Степана Бандери в Києві, про що рішення прийнято напередодні роковин Волинської трагедії. В. Жуган переконана, що тепер українським активістам у Польщі та польським друзям набагато складніше буде пояснювати, що радикальні сили в Україні – не популярні і маргіналізовані. Ця ситуація дає й привід прокремлівським європейським політикам повернутись до залякування українськими націоналістами. «Я вже мовчу про російську пропаґанду. у їхніх редакціях сьогодні мають пити шампанське, бо від сьогодні і, можливо, ще довго не треба буде нічого вигадувати. Ми все подали їм на тарілочці», – констатує В. Жуган. Іншу позицію презентує голова Українського інституту національної пам’яті Володимир Вятрович. Польща, на його думку, не повинна диктувати сусідові, як ставитися до своєї історії і кого вважати героєм. У своєму інтерв’ю для польського щоденника «Rzeczpospolita» він відзначав, що коли Польща проголошувала героями солдатів Армії крайової, то з українського боку не було критики. Не було її також тоді, коли посмертно звання генерала надано лідерові АК Владиславові Філіпковському, який видавав накази знищувати українські села у львівському реґіоні. «Ті, хто є героями для українців, будуть злочинцями для поляків і навпаки. Недоречним є те, що польська сторона нам диктує, як ми повинні ставитися до Української повстанської армії і як ми повинні інтерпретувати події української історії. На жаль, Україна вже мала досвід з одним сусідом, Росією, який уже диктував нам, як трактувати минуле, а зараз намагається впливати на наше майбутнє. Сподіваюся, що до цього все-таки не дійде у стосунках з поляками», – говорив В. Вятрович. Він вважає, що термін «геноцид» в контексті Волинської трагедії передбачує односторонню відповідальність українців і дозволяє приховати злочини супроти них, які вчинила польська сторона.

Пригадати кривди
На подібну проблему вказує, зокрема, популярний письменник Юрій Андрухович у своїй статті на порталі «Збруч». Тут він дякує польським інтелектуалам за їхню відозву, у якій говориться про «кривди, завдані нашим братам-українцям польськими руками». Письменник водночас переконаний, що ті самі автори могли б ідентичне звернення надіслати саме польському суспільству. Бо в ньому усвідомлення «українських кривд», за спостереженнями Андруховича, за останні роки постійно падало. «Домінує уявлення, що (…) жили, мовляв, одні з одними приязно й мирно (…) А тоді невідь звідки взялася та демонічна ОУН і зіпсувала простакуватих, але загалом нешкідливих сусідів-українців до такої міри, що ті організовано пішли з вилами на польських жінок і дітей», – пише Ю. Андрухович. Він вважає, що провини щодо українців потрібно конкретизувати, а якщо кривд з усього ХХ ст. буде забагато, то хоча б згадати ті, з періоду міжвоєння. Андрухович відзначає також, що він був проти симетричної відповіді української сторони. Проте після рішення польських парламентаріїв вона доцільна. Письменник пропонує встановити у вересні «День пам’яті українських жертв масових і брутальних репресій польської окупаційної влади на західноукраїнських землях (т. зв. пацифікації)». Ліга Націй та західний світ давно визнали ці події злочином проти людства. І, на відміну від Волинської різанини, тут давно доведені і відомі їх автори – тодішній прем’єр Юзеф Пілсудський та міністр внутрішніх справ Феліціан-Славой Складковський.
У публічному українському просторі прозвучала й теза про те, що у справі потрібний міжнародний трибунал, де оцінки дадуть зовнішні експерти. Ідея може й приваблива, але здається, що українським політикам радше не вдасться перекинути сторінки минулого і займатись сучасністю та майбутнім, про що вони дуже часто говорять. Чому саме так, показує позиція їхніх колеґ у Польщі… ■

Поділитися: