Ліда ЛойкоГРОМАДА№46, 2017-11-12

У Генсиках на Кентшинщині 22 жовтня 2017 р. відбулася зустріч, присвячена спогадам про Степана Сидора, який майже 40 років очолював генсицьку ланку УСКТ/ОУП.

Ініціатором заходу був асунський і кентшинський парох о. Ігор Гарасим, а приготували його члени місцевої ланки ОУП. На цю зустріч прибуло понад 30 осіб: Степанова дружина Ольга, сини Богдан (приїхав з Канади) та Андрій, сестри Степана, рідні, знайомі, а також члени ланки ОУП у Генсиках.
Андрій Сидор представив присутнім невеличку книжку про свого батька Степана «Переселенець. Репортажі, спогади, інтерв’ю», яку 2016 р. видав у Кентшині спільно з братом Богданом. Як підкреслюють автори: «У книжці зібрані репортажі, коментарі та інтерв’ю, опубліковані протягом 1976–2016 років у тижневику „Наше cлово”». Знайшли в ній також місце матеріали, пов’язані з історією Ульгівка, тобто села, у якому С. Сидор народився 2 січня 1936 р. Як сам згадував, його щасливе дитинство перервала війна, а потім 11-літній хлопець пережив депортацію. У спогаді, поміщеному в книжці, він згадує цю подію, яку запам’ятав на все життя: «Під конвоєм польського війська нас завели до першого збірного пункту, оточеного колючим дротом, що знаходився біля Угнова. Там перебували переселенці з кількох сіл». Після довгої дороги сім’я Сидорів опинилася в Барцянах, але без батька, який потрапив до Явожна, і «без майна, майже голі і босі. Перші дні і тижні – це був один жах і плач» (згадує Степан). Батько повернувся з концтабору тяжко хворий і незабаром помер. Хоч Степан дуже хотів учитися, з огляду на немічну бабцю, хвору матір та сестри мусив працювати, а вчився у вечірній школі. Потім уже стало легше, і не тільки українська громада пізнала його організаційний хист у суспільній праці.

З розповіді Андрія про батька, про спільні виїзди до Ульгівка, про старання встановити на місцевому цвинтарі християнський пам’ятник предкам видно, як багато часу, сил і фондів С. Сидор присвячував історичній пам’яті. «Мені не лишилося вже надто багато часу, а хотілось би відійти, вшановуючи наших предків, серед яких є й герої, що віддали своє життя за нашу Батьківщину. Нас вирвали з корінням, а зараз хочуть замести сліди», – так часто повторював п. Степан. Не вдалося йому подолати труднощі. Відійшов у вічність 12 січня 2016 р.
Велику історичну цінність мають поміщені у книжці рідкісні фотографії.
Під час дискусії присутні підкреслювали, що нова управа ланки не забуває про пріоритети попереднього голови, серед яких є виїзди на рідні землі і до Явожна (де був ув’язнений батько Степана), прощі до Хшанова, Зарваниці. У травні минулого року генсицька ланка відзначала 40-ліття своєї діяльності. Вечір спогадів у зв’язку з книжкою дозволив ще раз пригадати події та багатьох членів нашої ланки, яких уже нема, подивитися на світлини у хроніках.
У світлиці при почастунку довго лунали улюблені пісні, а спогадам не було кінця. ■

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*