Роман Кабачій ■ УКРАЇНА ■ №18, 2017-04-30
Чому в Україні плутають Акцію «Вісла» з виселенням в радянську Україну
Переселені в УРСР у 1944 – 1946 рр. українці та їх нащадки цю депортацію нерідко називають акцією «Вісла». Координатор Луцького прес-клубу Богдана Стельмах, родина якої була переселена з Володавщини, говорить, що рідні казали «нас переселили» або «нас вивезли». Коли на початку 1990-х рр. в Україну проник термін Акція «Вісла», то пішов процес ототожнення власне з ним, оскільки «пошта пантофлева» працювала швидше, ніж медіа. Буває навіть таке, що українці стверджують, що їхні діди чи баби були «поляками», бо ж їх переселили з Польщі.
Але більшість помилок – все ж про «Віслу» в степах України. Ось приклади з преси:
► «Холмщаки, а також нащадки всіх українців, яких у далекому 1944-му внаслідок сумнозвісної операції „Вісла” позбавили історичної батьківщини за Бугом». («Україна молода», 2002, 29 березня, про відкриття в Луцьку пам’ятника жертвам депортації);
► «Тоді діти не могли знати, що відбувається. Не знали подробиць плану „Вісла” й дорослі…». (Херсонська газета «Новий день», 2001, 1 лютого, про виселення бойків 1951 р.);
► Державний архів Львівської області повідомляє на своєму сайті, що 1998 р. «були отримані документи про операцію „Вісла” (примусове переселення з Польщі в Україну) – від Міністерства праці України»;
► «Відомо, що внаслідок операції „Вісла” (1945–46 рр.) близько 50 тисяч (за деякими оцінками – до 100 тисяч) лемків та бойків переселили з території Польщі в УРСР». (Сайт фонду «Європа ХХІ»);
► «У 1949 році під час операції „Вісла” тамтешніх українців повиселяли з насиджених місць. Лубнянські старожили згадують, як їхнім селом, плачучи, з худобою та возами йшли мешканці села Волосатий, яких переселили на Стрийщину». (Газета «Старий замок», Ужгород);
► «Сумнозвісна операція „Вісла” 1947 року з примусовим переселенням українців із Польщі до України». (Товариство «Демократична Славутчина»).
Як бачимо, писати про повоєнні депортації з польсько-українського пограниччя в українських медіа популярно, але важко. Цьому є об’єктивні і цілком приватні причини. До перших належить уся складність передумов і самих виселень: так званий «обмін населенням», або ж трансфер 1944–1946 рр., який, за істориком Євгеном Місилом, сам у собі мав мінімум чотири етапи, акція «Вісла» 1947 р., обмін територіями 1951 р. і відповідне примусове відселення бойків з нинішнього Бещадського повіту Підкарпаття.
Людям, які хочуть про це писати, необхідно знати контекст ланцюгової реакції депортацій німців зі Східної Європи до «обрізаної» Німеччини, також чому «обмін населенням» вважався цілком допустимою формою, як тоді називали, «соціальної інженерії», за якою можна було приховати брутальну депортацію. Крім польськоукраїнського трансферу комуністи намагалися реалізувати чехословацько-український, але завдяки позиції Братислави практично він мав добровільний характер та охопив всього 12 тис. південних лемків, переселених на Волинь (до Чехії звідти поїхало 30 тис. чехів-колоністів). Розібратися в цьому всьому дійсно досить важко, а проте можна.
Натомість у лютому цього року в україномовному журналі США «Ukrainian People» з’явилася стаття «Операція „Вісла”. Зірвані з кореня кордони, що перекреслили людські долі» авторства Сергія Осоки, члена спілки письменників України. У цьому тексті, як кажуть в Україні, «змішались коні й люди». Автор твердить, що на Кримській конференції 1943 р. запало рішення про «необхідність депортації», хоч власне езопівські формулювання на кшталт «добровільної репатріації» і заміняли якраз у документах депортацію. Про акцію «Вісла» С. Осока говорить, що це була «найстрашніша, наймасштабніша хвиля», хоч самі цифри кажуть дещо інше: в УРСР депортовано 488 тис. осіб, у рамках акції «В» 152 тис. Євген Місило твердить, що окремі епізоди вигнання в УРСР 1946 р. були брутальнішими, ніж вигнання 1947 р. Ну і про саме виселення в Україну Осока пише, що воно почалося 1945 р., хоч будь-яка сторінка у Вікіпедії на цю тему повідомить, що перші переселенці виїхали 1 листопада 1944 р. з села Стрільців на Грубешівщині. З цитат про виселення, які наш автор наводить, без конкретних посилань важко зрозуміти, про яке з них ідеться. Ймовірно, автор має на увазі переселення на схід, називаючи його «операція Вісла».
«Спершу повезли на Одещину, звідси втекли на Тернопільщину, лише згодом пощастило потрапити на Сокальщину. Тоді вважали, що звідти вже рукою додому подати», – згадує Софія Гулявська.
Я не стверджую, що даний матеріал з перекручуванням є типовим, але така схильність більше проявляється в коротких новинах, де акцією «Вісла» називають навіть депортацію бойків 1951 р.
Зовсім нещодавно після 15 хвилин лекції на тему «українців у Польщі» я почув сакраментальне: «А як вони там опинилися? приїхали?».
Ще одним впливом акції «Вісла» на розуміння всієї історії з депортаціями було поширення мап з території виселення 1947 р., які стали сприйматися як власне території проживання закерзонців. А це не одне і те ж. Тому що, для прикладу, жителі Холмщини переважно виїхали в Україну, залякані акцією нападів і спалень сіл у березні 1944 р. (називають також прагнення жити серед свого народу, а не бути меншістю серед поляків). Мобілізовані українці в Червону армію з поверненням у рідне село на Холмщині писали до родичів: «Був у Телятині [повіт Томашів Люблінський], у нас вдома безлюдно, нікого немає, хати наші зостались розрушені, нива стоїть нежата…», «Великі лани збіжжя на тій стороні, а жати нема кому: Холмщина пуста…» (з листів до родин у Миколаївську область). Про це говорять теж документи УПА, за якими для проходу територією Холмщини повстанці були змушені імітувати польське підпілля або, принаймні, змішану групу, яка «братається». Відтак на мапах депортації з акції «Вісла», які подаються під гаслом «тут жили українці», на місці Холмщини – прогалина, а українці починають «жити» вже вище – на Південному Підляшші.
Так само мало хто пояснює, чому депортували українців із земель, які лежать значно вище перетину польського кордону з українсько-білоруською межею. Тобто чому українцями названо людей, які жили значно вище на північ від нинішнього Бреста в повітах Біла Підляська та Володава, а осіб, які проживають ближче до України навколо Бреста, Кобрині і Пинська, окреслюють білорусами. Не кажучи вже про те, що білорусами назвали людей з-за Бугу на Північному Підляшші, які могли спостерігати всі хвилі депортації, стоячи на північному березі річки.
Заглиблення в тему депортацій дасть нам значно більше відповідей, у тому числі щодо сучасних проблем. ■
