ГРОМАДА ■ №35, 2018-09-02

«Шукати когось або чогось зі свічкою в руках», – такі слова народної мудрості прийшли мені на думку після проведеного мною бліц-опитування стосовно участі українських претендентів у самоврядних виборах, які відбудуться 21 жовтня. З черги, завершення звітно-виборчої кампанії також не за горами.

Здається, на Ольштинщині у виборчій кампанії до місцевих самоуправних влад уже стовідсотково «засвітилися» двоє наших кандидатів – Мирон Сич та Збишко Гомза. Як на найчисленнішу українську меншину у Польщі, це однозначно дуже мало. На всіх рівнях територіальної влади Вармії та Мазурів ми повинні мати там своїх людей. У інших регіонах від місцевих лідерів ланок ОУП чуємо: «Не знаю, хто від нашої громади буде кандидувати», «Побачимо, що буде», «Продовжуються переговори». Однак вибори уже в жовтні! Неофіційно співрозмовники натякають на те, що «грядуть важкі часи», тому ніхто не хоче брати на себе відповідальність за непопулярні рішення місцевої влади. Іноді згадуються антиукраїнські настрої серед поляків. Але варто глянути на афіші українських культурних заходів у Польщі і згадати про те, що сьогодні місцеві самоуправи знаходяться у довгому списку спонсорів. Починаючи з наступного року, перелік українських заходів може різко скоротитися. І що тоді буде із нашими традиційними заходами, коли і у Варшаві поміняється політичний клімат?

Як передчуття лиха хай засвідчать факти. Уже в цьому році, наприклад, не було чергової «Битівської ватри». Молодому поколінні українців варто згадати, що велелюдний центральний культурний наш захід Фестиваль української культури, що проходив в сопотській Лісній опері, уже від років зійшов із цього світа. Не слід «чаруватися» нам тим, що представники місцевої влади є учасниками наших заходів не лише із політичного розрахунку. Це здебільшого політичний розрахунок. Коли сподівання на наші голоси не оправдається в очільників? Самим треба дати собі відповідь.

Опитування громадської думки у Польщі по-різному представляє імовірні результати грядущих самоврядних виборів, часто у багатьох регіонах чи містах Польщі до останньої хвилини можна сподіватися перемоги одного із головних політичних таборів. Не піти на голосування або не підтримувати своїх кандидатів, означає для нас самих запроторюватися в «чорну прогалину». Українській меншині, поглинутій в теперішнє інерційне чекання, залишається хіба лише дати місцевому пароху гроші на молебень у церкві за результати голосування. Однак, може не все так змальовується чорною фарбою, бо вдалося знайти людину, яка братиме участь і у самоврядних виборах, і у звітно-виборчій кампанії перед черговим з’їздом Об’єднання українців у Польщі. Це колишня директорка школи, голова Любуського відділу ОУП, член Головної ради ОУП, співробітниця Почесного консульства України в Зеленій Горі Стефанія Яворницька. (ОЛ)

Звітно-виборча кампанія ОУП

Згідно з дорученням Головної управи Об’єднання українців у Польщі, ми свою звітно-виборчу кампанію у ланках об’єднання почали в травні-червні. Ми також хотіли закінчити в Любуському відділі ОУП збори в місцевих ланках організації ще до початку літніх канікул. Однак це нам не вдалося. Погана ситуація в містах Сквєжині та Мендзижечі. Збори у першому скликанні там не відбулися через те, що місцеві лідери нашої організації відійшли від нас або доживають віку (їм поза 80). Вони були активні, починаючи від 50-х років, ще в рамках ланки Українського суспільно-культурного товариства. Слід наголосити на тому, що місцеве лемківське середовище першим у Польщі почало культурно-громадську роботу на Зеленогірщині. Наші активісти були докінця зі своєю громадою, однак роки зробили своє. Час на зміну поколінь. На жаль, «старі» активісти не зуміли передати свій запал до громадської роботи молодому поколінню. Я знову повторю те, що говорила не раз. Наші діти і молодь у шкільні та студентські роки були активними, однак потім подалися в Канаду і США. Від 80-х років у регіоні відчувається дефіцит лідерів не лише серед молодого покоління українців, але Не стидаймося самі себе й середнього. Ми знаємо про те, що ці покоління не були активними і тепер не стануть провідниками громади. Вони охоче підуть на концерт, візьмуть участь у Богослуженні – і це все. Наприклад, у Зеленій Горі є багато молоді, але вони не включаються в активну громадську роботу. Треба вміти їх зорганізувати. Це, зокрема, випускники лігницького ліцею та місцевого пункту навчання української мови. Варто зазначити, що української мови навчає колишній мій учень, який вчився у нашому пункті. Тут все-таки вдалося передати естафету поколінь. Виходить, що ми можемо подолати труднощі, які виникають у нас з навчанням рідної мови.

Активістам Любуського відділу ОУП потрібно запитати самих себе, чи ми, голови місцевих ланок, зуміли у минулій каденції підготувати нових лідерів громади.

На зборах Головної ради об’єднання часто порушується ця проблема. Проблема також і в наших родинах. Бабусі і дідусі, йдучи до церкви, не вели за руку онука. Така специфіка Зеленогірського регіону. Я можу порівняти ситуацію з Вармінсько-Мазурським регіоном. Там не було такого нищівного явища відчуження від українства молодого покоління. Хоча в Ольштинському регіоні українство відродилося після 1956 р., тобто відносно пізно, однак воно більш збереглося, ніж деінде. Такий приклад з Лелькова: бабусі ночами вишивали онукам сорочки, щоб малята могли брати участь в українських концертах, ніколи з онуками на вулиці не розмовляли польською мовою (на відміну від Зеленої Гори). Мені важко було із тим явищем боротися. Представники місцевої влади нераз дорікали мені: «Nie musi Pani tak głośno na ulicy przyznawać się do swego» . Тоді що, маю брехати йому, що з дитиною іду не в церкву, а в кіно?

Я вважаю, що якщо дитина від наймолодших років відчуває зневажливе ставлення до рідної мови батьків або дідів, ніколи в дорослому житті не буде її поважати. Головною метою в житті тоді залишиться лише бажання «доробитися» і покращити свій матеріальний статус.

Самоврядні вибори

Багато років я беру активну участь у ході виборчих кампаній. Я вже балотувалася як в самоврядних, так і парламентських виборах. Після того, як я отримала в них багато голосів, мені пропонують місце у виборчих списках.

У попередній каденції я була головою міськради Новогрода-Бобжанського, а ще раніше була депутаткою місцевих рад. У цьогорічних самоврядних виборах мені пропонують балотуватися до міської ради і ради повіту. Останню пропозицію я прийняла і тепер я в робочому контакті з тими комітетами і політичними структурами, які звернулися до мене. Це, у кінцевому розрахунку, корисно і для ОУП, і для нашої громади в цілому. Я вважаю, що не слід відмовляти, коли просять. Звичайно, я розумію, що можу не попасти у міськраду, однак в мене буде багато голосів, а вони дадуть мені великий капітал у майбутньому. Цей політичний капітал нам потрібний. Задля того ми усі маємо бути активними у передвиборчій кампанії, а не лише у своєму нацменшинному середовищі.

Чому в Перемишлі така некорисна для українців ситуація? «Кресов’яни» хочуть примусити нас до того, що ми «тихо, мирно» будемо зустрічатися в домівці, їм позаочі, знаючи про те, що місцева влада в той час потуратиме антиукраїнським витівкам. Коли я йду до місцевих очільників у якійсь справі, відчуваю, що за мною стоїть отой виборчий капітал голосів, що за мене голосували, або, наприклад, своїми голосами я допомогла очільнику зайняти посаду у владі. Йому незручно буде мені відмовити в проханні. У минаючій каденції до самоврядних структур обрано більше десяти українців. Сьогодні треба собі виразно сказати – НІХТО з них не признається у своїй приналежності до української меншини. Колись вони хоч раз у рік відвідували церкву, тепер навіть на Великодні
свята туди не ходять. Виходить, що ми самі себе стидаємось?!

На своїх передвиборчих плакатах і рекламних матеріалах я завжди писала, що я – українка!

Поділитися: