Орест Лопата ■ ГРОМАДА ■ №50, 2017-12-10
Минулого року на сторінках «Нашого слова» ми представили читачам голів усіх відділів Об’єднання українців у Польщі. Очевидно, вони є лідерами української громади в окремих реґіонах Польщі. Однак без підтримки членів громади жоден лідер не досягне успіху. За словами голів гуртків ОУП, вони виконують роботу в малих містах і селах. Сьогодні дуже важливо поєднувати функцію активіста з роллю менеджера, який уміє знаходити спонсорів і писати фінансові проекти.
Цією статтею хочемо почати новий цикл публікацій про активних людей, які своєю професійною та суспільною працею здобули авторитет у нашій громаді. Їх варто знати, а може навіть треба їм запропонувати балотуватися до міських, повітових, воєвідських органів самоврядування. Подивімося довкруги себе, певно, є люди, яким зможемо довірити свої справи на місцях – у містах і селах, до яких закинула нас доля чи то 70 років тому, чи в останні роки. До самоврядних виборів у Польщі залишилося менше року. Сьогодні (на час закриття номера газети – О.Л. ) ми ще не знаємо нового виборчого закону, однак відомо, що рішенням Сейму РП він буде вигідний лише для сильних, згуртованих виборчих комітетів. Нам варто прислухатися до заклику Степана Мігуса («НС» № 40 за 1 жовтня 2017 р.) не долучатись і не голосувати за ті політичні угруповання, які нас зневажають, виявляють до нас нехіть, а навіть ненависть. Ми завжди гордилися «нашими людьми» в Сеймі Польщі та в самоврядних структурах. Тепер, коли могло б їх не бути, опинимося в гіршій, ніж досі, ситуації. Промовистим прикладом може бути список спонсорів і жертводавців, що поміщається внизу афіш-повідомлень про наші культурні заходи. Коли програємо ці та наступні вибори, на мою думку, цей список може різко скоротитися, а навіть зникнути.
Пропонуємо читачам розмову з науковим працівником Ґданського університету, активісткою української громади Ґданська д-р Мартою Коваль. (О.Л.)
Про стан і перспективи української громади Ґданська.
Українська громада на Помор’ї та у Ґданську дуже неоднорідна, тому важко характеризувати її як єдине ціле. З одного боку, це стара громада, до якої входять нащадки переселенців Акції «Вісла», з другого, нова українська імміґрація. Особливу групу становить також українська молодь, яка навчається у Ґданську. Кожна з цих груп має свої зацікавлення і пріоритети, тому знайти баланс досить складно. Звичайно, перша з названих груп (нащадки переселенців Акції «Вісла») є найбільш активною і найбільш зорієнтованою на збереження національної ідентичності. Проте для нової ґенерації українців ці питання не стоять на порядку денному. Для декого українство зводиться до дотримання народних та релігійних традицій, декого воно взагалі не цікавить, а частина українців зацікавлена, насамперед, у злитті з відповідним польським середовищем, тому етнічна сторона, радше, є перешкодою, аніж стимулом чи предметом гордості. Наразі ОУП залишається найбільш впливовою і найпотужнішою українською організацією в реґіоні, що намагається об’єднати різні інтереси. Проте невідомо, як довго це їй буде вдаватись.
Українські заходи на карті культурного життя Триміста.
Ґданськ реалізує багато українських проектів, які переважно адресовані до української громади або (як у випадку з заходом «Ґданські біографії») до представників інших національних меншин. І справа навіть не в культурній специфіці, а в невідповідності маркетингової стратегії, яка часто орієнтується на продукти культури, популярні в Україні, не беручи до уваги потреб і зацікавлень польського глядача. З іншого боку, якщо українська громада в місті є достатньо великою, вона може дозволити собі на організування заходів, зорієнтованих виключно на власні інтереси. Та якщо самі молоді українці говорять, що український концерт нагадував сільське весілля, це значить, що щось все-таки не так.
У Поморському реґіоні серйозним промотором української культури стає консульство України.
Консульство має настільки обмежені фінансові ресурси, що навряд чи може бути меценатом української культури. Воно виступає радше в ролі промотора. Таку роль консульство почало виконувати після того, як його очолив наприкінці лютого торік Лев Захарчишин. Ця людина, крім професійних компетенцій, має величезний досвід громадської праці в «Товаристві Лева» і «Пласті», який він набув у перші роки існування держави. Завдяки зусиллям Захарчишина Україна зазвучала у Ґданську і на Помор’ї. Консульство докладає неймовірно великих і плідних зусиль для просування нашої культури і створення позитивного іміджу української держави на різних рівнях. Консульство активно співпрацює з громадою і підтримує її проекти. Таким чином, українське життя в реґіоні набуває цілком іншого виміру.
Українську присутність у Поморському реґіоні акцентує багато новоприбулих імміґрантів.
Імміґранти далеко не завжди включаються в українське життя у місті. Зрештою, вони часто приїжджають до Польщі з єдиною метою заробити гроші на щоденні потреби своєї родини. До громади вливаються лише ті, що планують залишитися в Польщі на довше, а таких не тисячі, а десятки. Національні й етнічні питання цікавлять таких людей значно менше, аніж просто можливість побути «між своїми», поговорити про життя-буття та щоденні проблеми, тому важко формулювати питання в національному ключі. Для багатьох новоприбулих імміґрантів рідною мовою є російська, тому вони часто інтеґруються в російськомовні середовища та організації, які існують у Ґданську. Такі середовища у своїй діяльності досить космополітичні і не вимагають національної самоідентифікації. Якщо українські організації хочуть бути привабливими для новоприбулих людей з України, вони повинні вийти за суто етнічні рамки і включитися в ширші суспільні ініціативи.
Сучасні засоби зв’язку між людьми.
Дозволю собі певне порівняння: дискусії про смерть літератури і її вичерпаність тривали ще в стародавньому Єгипті, але література живе й донині. Те саме стосується друкованих видань. Їх не замінять електронні засоби інформації та спілкування. Можливо, зменшаться тиражі, проте «Наше слово» та інші українськомовні друковані видання матимуть своїх читачів. Головна умова – прислухатися до проблем часу. ■
