Степан МігусГРОМАДА№34, 2017-08-20

Від середини лютого минулого року Мазурський відділ Об’єднання українців у Польщі з осередком у Ґіжицьку має нового керманича. На цей відповідальний громадський пост обрано дотеперішнього секретаря відділу Катерину Поливчак. Найближча її команда – це також, в основному, жінки – Данута Новосад, скарбник, та Вікторія Петюк, членкиня управи.

<strong>Катерина Поливчак під час Свята дитячої творчості в Ґіжицьку.</strong>
Катерина Поливчак під час Свята дитячої творчості в Ґіжицьку.

У своїй праці, як заявила новообрана голова, вона хоче спиратися на друзів з керівництва відділу. За професією Катерина Поливчак – вчителька математики. До Ґіжицька з родиною приїхала понад шість років тому. Раніше проживала в Західнопоморському воєводстві. В ОУП діє від 1992 р.. Саме тоді вперше стала членом гуртка в Інську. Через чотири роки увійшла до ради Щецінського відділу ОУП, де працювала до 2011 р. Після переїзду 2011 р. до Ґіжицька швидко включилася в громадську діяльність і незабаром стала членом ради Мазурського відділу Об’єднання українців у Польщі, а через неповні чотири роки очолила його.
Нині її громадське господарство – це ланки ОУП в Ґіжицьку, Венґожеві, Банях-Мазурських, Круклянках та Видмінах. На території Мазурського відділу ОУП працює десять пунктів навчання української мови – у Ґіжицьку, Венґожеві, Банях-Мазурських, Будрах, Круклянках, Позезджі, Видмінах, Вєнцках, Собєхах і Ґавліках-Великих. на плечі молодої жінки лягли чималі обов’язки та випробування. Мазурський відділ ОУП відомий рядом вартісних ініціатив. Найвагоміші з них – це щорічні Міжнародні осінні концерти духовної музики, Дні української культури, фестивалі дитячої творчості, навчання української мови, постійна співпраця з партнером Ґіжицька славним містом Дубном і не менш вагома – з місцевим самоврядуванням, а також партнерські взаємини з церквою. «Я за ці роки в Ґіжицьку побачила, що в українській громаді є потенціал, а найбільш активними є українці середнього віку, тому хотілося б такої активності навчити якнайбільше молодих людей, що пов’язують своє майбутнє з Ґіжицьком і цим реґіоном», – сказала Катерина Поливчак.

_____________________

Жоден час нас не здолає

Степан Мігус: Досі активні 50-літки стають старшими, тому їм буде необхідна підміна. Чи Ви бачите в Ґіжицьку і на Мазурах організовані групи молодих людей, готових до громадської праці?
Катерина Поливчак: Вони, з певністю, є, хоч, можливо, через складні часи значна частина молодих людей вирушає у світ у пошуках кращих умов для життя. Це не означає, що на Мазурах залишаються тільки старші, і через це українська громада не має майбутнього. Я недовго очолюю відділ, але бачу: щораз більше молоді охочіше включається у громадську діяльність. Це, насамперед, дівчата і молоді жінки. Росте нове покоління українців, яке виховується в українському дусі. Вони вивчають українську мову, а так само беруть участь у численних культурно-освітніх заходах і церковному житті. Від них буде залежати наше майбутнє. Цього року, коли українська громада вшановує пам’ять жертв злочинної Акції «Вісла», ми часто чуємо, що наших дідів і батьків виривали з корінням з прадідівських земель, щоб через 20 років від українців не залишилося й сліду. Але минає 70 років, а ми є! І, вірю, що будемо!

У нашій діяльності багато залежить від підтримки з боку держави і самоврядних структур на місцях. Цього року держава не розщедрилася. Нема підтримки заходів, присвячених 70-річчю Акції «Вісла», не знайшлося державних коштів ні на Дні української культури, ні на фольклорні ярмарки. Чи не тому в Ґіжицьку не відбулися престижні Дні української культури, а в закритому залі фірми «Білас і сини», яка завжди допомагає українській громаді, і чи у зв’язку з тим Ви не побоюєтесь за осінні концерти духовної музики та інші заходи?
У випадку днів культури завадило те, що постійне місце їх проведення – амфітеатр над озером Нєґоцін – ремонтують, як і, зрештою, Ґіжицький центр культури був у ремонті. Якщо би було місце, ми б провели Дні української культури і без державного фінансування. Нам-бо дуже щиро допомагають місцеві самоврядні структури. Особливо добра співпраця з органами воєводського, повітового, міського і ґмінних самоврядувань. Вони всі нам допомагають і підтримують нас. Ідеальним партнером є також наша греко-католицька церква, яка співпрацює з нами при всіх заходах. Хочу додати, що попри відсутність державної підтримки все-таки всі заплановані заходи відбулися.

Наскільки важливою у вашій праці є Україна?

 <strong>Село Круклянки було колись світлою точкою на українській карті Мазурського реґіону. Ніч на Івана Купала притягувала до себе численну публіку, тут було присутнє і «Наше слово». Сподіваємось, що нова очільниця Мазурського відділу ОУП продовжить цю традицію</strong>. Фото Павла Лози
Село Круклянки було колись світлою точкою на українській карті Мазурського реґіону. Ніч на Івана Купала притягувала до себе численну публіку, тут було присутнє і «Наше слово». Сподіваємось, що нова очільниця Мазурського відділу ОУП продовжить цю традицію. Фото Павла Лози

Мене дуже радує постійна співпраця, у першу чергу, з Дубном, містом, яке є партнером Ґіжицька. Це виникло з ініціативи нашого відділу. Практично жодні українські заходи не проходять без участі дубенчан. Добре нам співпрацюється з Дрогобичем та львівськими установами. І все це практично за справою наших безпосередніх понад 10-літніх контактів. Ми багато навчилися один від одного. Для нас особливо важливе те, що вони утверджують нас в українстві. На материку вчаться наші діти. Ми відчуваємо їхню вдячність за нашу підтримку Євромайдану та героїв на Донеччині і Луганщині. Звичайно, хотілося б, щоб Україна і на державному рівні з такою увагою ставилася до нас так, як польська влада до своєї полонії також і в Україні. Дуже хотілося б, щоб наші діти і молодь якнайчастіше бували на своїй духовній Батьківщині, особливо там, де на вулицях чути рідну українську мову, де вони могли б навчитися патріотизму і любові до Вітчизни.Ми робимо все, щоб такі взаємини з материком були. першого тижня вакацій ми організували поїздку в Україну для дітей з пунктів навчання української мови Мазурського реґіону. 45 учнів побувало у Львові. Більшість з них в Україну поїхала вперше.

З певністю, і тут відчувається щораз рідше вживання рідної мови навіть у церквах чи при нагоді українських заходів. Найстарші люди теж говорять з наймолодшими нерідною мовою. Як і чи взагалі можливо призупинити цей процес «гублення» рідного слова? Це може означати «початок кінця» нашого українства здаля від рідних земель і материка. Ми вистояли 70 років, а на 80-му році нашого життя здаля від рідного краю можемо загубити все, що зберегли ціною багатьох жертв. Може статися саме це, правда, з деяким запізненням, чого так хотіли ті, хто виганяв наших предків з прабатьківських земель.
У минулому ми виходили з найбільших трагедій оновленими і сильнішими. Звичайно, час невблаганний і може нанести нам шкоди. Але я вірю, що в нашій громаді є сила, яка не дозволить нам канути в небуття. Звичайно, ми мусимо підтримати процес оновлення. Кожної хвилини треба пам’ятати, якого ми роду, і плекати цю пам’ять. Наші предки пройшли через пекло, але не відреклися свого походження, мови, традицій і звичаїв. Ми всі разом і кожен зокрема мусимо робити все можливе, щоб наші діти вже від колиски чули рідне слово, а потім вчились у школах з українською мовою навчання, які ми маємо, щоб цікавилися минулим свого народу і не жаліли часу на самоосвіту. Тоді жоден час нас не здолає. ■

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*