ПОГЛЯДИ ■ №39, 2018-09-30

Степан Мігус, голова Ольштинського відділу Об’єднання українців у Польщі
Степан Мігус, голова Ольштинського відділу Об’єднання українців у Польщі

Наприкінці жовтня (21) – і, можливо, ще за два тижні (у листопаді) – у надвіслянській державі завершуватиметься боротьба за мандати в органах місцевого самоврядування. «Добра зміна», яка нині перебуває при владі, хоче прибрати до рук і ці структури. Вони ж бо багаті на гроші. Цей виборчий марафон, як і майбутні – до Європарламенту і до Сейму РП – вирішуватиме і наші долі: українців-громадян Польщі, але також українців-заробітчан. Однак лише перші з них, як громадяни Польщі, мають вплив на те, хто з українців чи прихильних нам польських кандидатів матиме шанси на перемогу і як потім ставитиметься до українців – співгромадян і заробітчан. Наразі очільники органів самоврядування різних рівнів, серед яких є й українці, назагал із розумінням ставляться до культурно-освітніх потреб українських громад, зокрема на Вармії та Мазурах.

Одразу ж постає питання: як голосуватимуть українці на цих виборах і чи взагалі підуть на вибори? З досвіду минулих років можна сказати: бувало по-різному. У часи трансформації польської системи члени української спільноти голосували за наших кандидатів – і до парламенту, і до місцевих органів влади. Результат був захоплюючий, особливо коли зважити на розпорошеність української громади по всій території країни. У Сеймі Польщі були – іноді по два скликання – проф. Володимир Мокрий, історик Мирослав Чех, чинний політик Мирон Сич, а в органах самоврядування лише в одному Вармінсько-Мазурському воєводстві можна було нарахувати щонайменше кілька десятків депутатів різних рівнів, голів сеймиків, заступників маршалків, старостів, бургомістрів, війтів. Дехто тримався і тримається на своїй посаді кільканадцять років. Це − оптимістичний бік ситуації.

Але траплялися й інші випадки. Хтось балотувався до якоїсь структури, бо треба було зашкодити своєму, делікатно кажучи, недругу-українцю, а хтось ішов з надією, що переможе, хоч інтересів українців представляти навіть не збирався… Через це, зокрема, свідомих українців немає на вже другому скликанні в сеймику Вармінсько-Мазурського воєводства, та й в органах місцевого самоврядування нижчих рівнів трапляється подібне.

Політичні партії, навіть ті, які вважають українців ворогами чи «необандерівцями», а операцію «Вісла» називають справедливою, не нехтують українськими голосами під час виборів на кожному рівні. А українці купуються на це.

Зазвичай це відбувається за одним і тим же сценарієм. Партія або виборчий комітет знаходять кандидата з української громади і пропонують йому місце у списку. Не прохідне, перше чи друге, а десь посередині чи наприкінці. Адже йдеться про голоси, а не про перемогу наївного українця. Ці голоси йдуть на користь лідерам списків. Одні українські кандидати легковажно і з безпідставною вірою у перемогу погоджуються на це. Інших – знаємо і такі випадки – партія, яка, наприклад, управляє даим місцевим органом самоврядування, примушує до цього, погрожуючи, що українець може втратити посаду: приміром, директора школи чи іншу, залежну від місцевого самоврядування.

Навіть партії, комітети чи коаліції, які заявляють про підтримку українців, часом не нехтують прийомами, що зменшують шанси українських кандидатів, які вибороли собі чільні місця у їхніх списках. Спосіб простий. В останню хвилину до списку додають одне або два прізвища українців, які не мають жодних шансів на успіх з огляду на низьку позицію, але можуть відібрати голоси, даючи тим самим шанс канидатам на другому чи третьому місці. А українець? Українець зробив своє і може піти.

Здивування у цій ситуації може також викликати те, що українські кандидати не звертаються по допомогу і підтримку до ланок Об’єднання українців у Польщі (ОУП). До Ольштинського відділу ОУП не звернувся поки що жоден український кандидат, за одним винятком. Це віце-маршалок Мион Сич, який закликає підтримати його у виборах до сеймику Вармінсько-Мазурського воєводства.

І тут-таки виникає питання українського виборця. Ставлення більшості українців до підтримки наших кандидатів, назагал можна назвати щонайменше байдужим. Український виборець не аналізує і не хоче знати, яку користь матиме громада з української присутності у структурах місцевої влади. На звітно-виборчих зборах найчастіше можна почути: «А яка мені користь від того, що цей чи інший українець буде в сеймі, сеймику чи раді? Я нічого з цього не маю». Про плюси цього для громади (школи, пункту навчання, культурної діяльності) навіть не питають. І найчастіше на вибори не йдуть.

Є що закинути і самому ОУП. Чи не вперше в історії організації від центрального щабля не надійшло жодних настанов щодо виборів.

У такій ситуації хотілося б закликати українців і нашу церкву бути активними під час виборів, як ніколи досі. А крім цього – розумними: не можна підтримувати тих, хто на щодень погрожує «необандерівцям», примушує вибачатися за чужі гріхи, не визнає операції «Вісла» злочином, замовчує запроторення кількох тисяч найсвідоміших українців до філіалу німецького концтабору в Явожні через два роки після війни, захоплюється так званими «проклятими солдатами», у частини з яких – українська кров на руках. І донині не дає надії на хоча б символічне відшкодування кривди. Українці, наша хата не скраю, і ніхто за нас самих про наші справи не подбає. Йдімо на вибори і зараз, і в наступних роках, і свідомо голосуймо за тих, на кого можемо розраховувати. Чужі про наші справи не подбають. А гроші, які нібито дає багатьом теперішня влада, забрані з нашої ж кишені. ■

Категорії : Погляди

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*